- №4 (259)
- №2 (257)
- №42 (254)
- №35 (247
- Молока стало меньше
МАРКО ГАЛЕНКО: “МАЮ ЩО СКАЗАТИ…”
Марко Галенко - відомий скульптор. Він – один із засновників об’єднання “Гончарі”, галереї “Грифон” на вулиці Костьольній у Києві, автор герба старовинного столичного Печерська, обтяжений усілякими відзнаками на міжнародних конкурсах і солідними державними замовленнями…
А передусім Марко – людина широкої душі, дотепна і спостережлива, якій часто, дуже часто вдається розкрити і передати приховану сутність відомих речей. Тому його твори вражають лаконічною ясністю образів.
Як Євангеліє від Марка було написане для молодих язичників Римської імперії, щоб розкрити їм очі, так і роботи кераміста Марка Галенка своєю внутрішньою пружною силою уже давно бачене й звичне змушують сприйняти по-новому, у несподіваному ракурсі, наче знімають шкаралупу з добре відомих явищ і понять.
“Маю що сказати…” Здоровані в народних казках, хай то будуть лицарі-велетні чи ковалі або кожум’яки, завжди вирізняються благородством, вони великодушні й виступають, як правило, носіями християнської моралі. Марко Галенко іноді здається схожим на такого казкового велетня, бо ніколи не тримається за результат своєї праці, бо справжній митець найвищу насолоду одержує від самого процесу творення. А творити з глини далеко не кожному довіряє Всевишній. Тим паче – творити ікони.
Барельєфні керамічні зображення святих - і Богоматері, й Спасителя, - втілені Марком Галенком, знаходять свої постійні помешкання у церквах і келіях, адже церковнослужителі свою високу оцінку творчості скульптора висловили, закупивши ці твори. Янголи, здається, наче самі злітаються у його майстерню і застигають у світлій глині, потім легко мандрують світом – по музеях і приватних колекціях, але завжди вони упізнавані, бо зберігають почерк майстра.
“Маю що сказати…” Коли скульптор звертається до старовинних літописів чи міфів, його осмислення історичних постатей завжди вертикальне. В них – зматеріалізована думка й устремління душі до високості, надмірних, потаємних космічних місцин, звідки виливається на грішне наше людство благодать Господня. Трохи збільшені, ці твори Марка Галенка іноді перетворюються на паркову скульптуру, а іноді й в обмеженому просторі демократичних наших помешкань
нагадують про високі злети людського духу у вічному прагненні пізнавати непізнане.
Але не був би Марко сином своєї землі, якби не вдався до гротескних зображень – це сміхотливі персонажі з народних усмішок і невмирущі, побачені Миколою Гоголем, наші земляки. Вечорниці на хуторі біля Диканьки знаходять своє дивовижне втілення у рідній, зі своєї землі добутій глині. Саме з неї од самої давнини ліпили свої горщики знамениті опішнянці, а потім на ярмарку витанцьовували гончарі по своїх макітрах, глеках і горщиках-двійнятках… Мовляв, дивіться, який міцний шлюб між глиною і вогнем увічнила їхня опалювальна піч.
Та керамічна скульптура – не горщик, вона буває крихкою і вишуканою, мов порцеляна, а іноді такою ж примхливою. Скажімо, знаменита “Ранкова кава” від Марка Галенка. Дарма що з білої глини створений сюжет: здається, навіть аромат густої натуральної кави приваблює глядача, коли він захоплено роззирає дівчину з гострим виразним підборіддям і її тонкі долоні - однозначне втілення звичайної земної насолоди. І не треба пояснень чи тлумачних словників, бо на будь-якому континенті настає ранок, і кожна людина, де б вона не жила, владна відчути і сприйняти його як Богом даровану радість існування. Колись давно в галереї “Грифон” експонувався ескіз до цієї, уже знаменитої, скульптури. Її дивовижний оптимістичний вплив змушує нас цінувати прості речі, захищає від тотального негативного впливу, що суцільним потоком лине з теленовин.
Втім, інтернаціональні мотиви у творчості Марка Галенка не обмежуються окремими знаковими образами. Добра освіта, яку дістав свого часу художник і поглиблює протягом усього свого творчого життя, звісно, спонукає його час від часу повертатися до тем, розроблюваних у світовому образотворчому мистецтві вже не одне тисячоліття. Грецькі герої і боги набувають нового бачення. Дует Муз, що обійшов у публікаціях мало не всю Європу, суперничає з історичними своїми прабабцями якщо не випестуваними формами (нові пріоритети нав’язало людству у ставленні до жіночої краси минуле ХХ століття), то принаймні натхненням. Особливо цікавий, навіть унікальний барельєф “Викрадення Європи”: Марко, справжній фахівець, вдається до реалістичних засобів і творить абсолютно несподіване, багатозначне і дуже дотепне тлумачення античного міфу. Зевс у личині бика дістався берега з такою жаданою здобиччю-Європою і впав,
знесилений, прямо на тонкій межі між морем і суходолом. Підкорений жіночою красою, він тепер - її бранець, виконавець усіх майбутніх забаганок.
Є іще дуже виразна цікавинка в керамічній скульптурі Галенка: “Геродот відкриває скіфів, а скіфи відкривають Геродота”. Тонке проникнення у психологію цілого народу історик, безперечно, здійснив при спілкуванні з багатьма дуже конкретними людьми. Вино, яке греки пили тільки розбавленим, веселило і допомагало краще зрозуміти одне одного. Оте братання, коли помірковано вживали кров Землі, витягнуту з глибин і освячену сонцем у виноградних гронах, надавало миролюбних настроїв.
Без моралізаторства, а самою лише добротою, втіленою в просторові образи (“Щука пливе” і “Смертельний поєдинок Геракла з левом”), Марко Галенко наче заново відкрив нам призабуті, ніби усунуті нині на другий план у нашому заполітизованому суспільстві вічні істини. Без технократичних винаходів, а найдревнішим способом (так Бог творив Адама з червоної глини) скульптор змусив нас, глядачів, інакше подивитися на самих себе і на все те, що відбувається довкола.
“Маю що сказати...” Марко Галенко подякував Богові за кризу, яка надала паузу серед державних та інших вагомих замовлень і вивільнила час на усамітнення в майстерні. Бо тільки нелегкою працею втілюються натхненні задуми, котрі ніколи не покидають митця.
Ганна КОЗАЧЕНКО,
