ТАЄМНИЦІ НАРОДНОЇ ЛЯЛЬКИ

15 March, Розділ Weekend, переглядів 11 960

Кілька клаптиків тканини, пакля, кукурудзяний качан, стрічки, намистинки, нитки – цього достатньо, аби швиденько і без жодних інструментів зробити красиву ляльку-мотанку. Проста і ненав’язлива терапія лялькою згодиться для всіх. А ще таке заняття здатне повернути кожного з нас до давніх українських традицій.

Перша лялька з’явилася майже сім тисяч років тому — коли люди почали переходити до осілого способу життя. Дослідники вважають, що в Україні епоха ляльки співпадає з часом зародження трипільської культури, яка сприяла розвитку цілої лялькової епохи. Підтвердженням цьому є традиція, яка збереглася до наших часів: ляльки-опудала спалюють у дні зимового та весняного рівнодення. До того ж лялька-мотанка пов’язана з усіма аграрними святами. Її роблять на Колодія, наприкінці Масниці (в цей час у Пирогово під Києвом спалюють солом’яну ляльку як уособлення зими), на Івана Купала (лялька Марена). Тобто сакральне значення збереглося.

Та, на жаль, сьогодні мистецтво плетіння ляльок із природних матеріалів практично втрачене.

Дослідник Олександр Семенович Найден 20 років присвятив тому, щоб відкрити людям українську ляльку. Нині це рукоділля відроджується, ним захопилося досить багато майстрів. Наприклад, українська художниця та дизайнерка Оксана Цюпа. Народними ляльками вона цікавилася з дитинства. «Їх виготовлення – це свого роду медитація, яка знімає стрес, сприяє розвитку моторної функції в дітей, стимулює праву півкулю мізку, котра відповідає за образне мислення та фантазію», - впевнена майстриня.

alt Ляльки Оксани Цюпи побували на багатьох міжнародних виставках, деякі – прикрашають приватні мистецькі колекції в Україні, Європі та Америці. Але найважливіше, на думку майстрині, що народні іграшки повертаються до української родини і для багатьох дітей стають цікавішими за магазинні.

За останні роки Оксана Цюпа провела чимало майстер-класів із виготовлення традиційної української ляльки. Лялька-мотанка - оберіг і водночас архетип матері, дитини, роду. Символ, насичений позитивною енергією. В українській традиції така іграшка уособлює життєдайні сили: родючість ниви, плідність домашньої худоби, продовження роду.

Майстриня розповідає, що кількасот років тому лялька була не просто іграшкою. Мати виготовляла її та клала у колиску до немовляти як оберіг від хвороб. Коли дитина підростала, мотанку спалювали десь подалі від обійстя.

Ще одна майстриня, яка активно відроджує ремесло лялькоплетіння - художник-модельєр, член Національної спілки художників України Людмила Тесленко-Пономаренко. Багато років поспіль вона проводить майстер-класи під час різних фестивалів і мистецьких акцій. На її думку, лялька — це не просто іграшка, це — джерело позитивної енергії. «Найчастіше домашню ляльку виготовляли з найдоступніших матеріалів саме для дівчаток: з сіна, залишків ниток, клаптиків тканини, — розповідає художниця. — Використовували все, що було під рукою. Та цікаво, що мотанки виготовляли й чоловіки. Вони в той час вважалися чільниками роду і саме їм доручали це важливе і відповідальне завдання.»

Як розповіла пані Людмила, в давні часи лялька сприймалася як жива істота та дарунок, що оберігав життя людини. Мотанка набула ігрового значення лише тоді, коли суспільство зрозуміло, що дітей треба виховувати за допомогою тих речей, що їх оточують. Так вона стала однією з перших дитячих іграшок. «Крім так званої маленької ляльки, — продовжує Людмила Тесленко-Пономаренко, — до початку XIX століття існувала ще й велика лялька. Її робили колективно усім селом, а на свята спалювали. Тому про маленьку ляльку у певний період історії знали значно менше. Та й зараз мало хто здогадується, що вона є справжньою історичною та культурною пам’яткою. Бо уособлює водночас дитину і матір, минуле та майбутнє. До того ж, раніше вважали, що дитину виховує не бабуся чи мама, а саме лялька.»

Тепер змайструвати старовинну ляльку вміють одиниці. Хоча за словами пані Людмили, особливих таємниць у народного ремесла немає. «Мотанка виготовляється з доступного дешевого матеріалу і без будь-яких інструментів, — розповідає майстриня. — Може бути

alt плетена із соломи і зовсім без застосування нитки, коли всі вузли закріплюються архітектонічно за рахунок того матеріалу, з якого робиться мотанка. Голова називається «куклою». Для неї шматочок тканини складається вузенько (як пасок або крайка), а тоді згортається «рулетиком» і обмотується тканиною. Мотанка навіть може не мати рук — тільки обгортається тканиною.»

Та в кожного регіону, в кожного майстра - свої особливості народної ляльки. Єдине спільне правило для них - треба братися до творення ляльки з любов’ю до людей і вміти цю любов через неї передати.

А ще варто пам’ятати, що виготовлення ляльок – це не просто ремесло, гра. Це долучення до українських прадавніх традицій. І важливим завданням цього незвичайного народного ремесла є спілкування матері й дитини. Шалений темп нашого життя, на жаль, не дозволяє дорослим приділяти дітям стільки уваги, скільки вони потребують. Можливо, створення мотанки дозволить вам хоча би півгодини побути разом, поспілкуватися.

Людмила ЛЕБІДЬ