Коли в Австралії ніч, в Аргентині – день. Зорі над ними інші, ніж світять над Україною. Втім, і в Південній півкулі планети живуть колишні наші співвітчизники. Серед громадян Аргентини, зокрема, чи не півмільйона – українці. Там травень також подібний до спалаху радості, але інакший ніж у нас не тільки від природи.
Двісті років тому, 25 травня 1810 року, Аргентина виборола свою незалежність від Іспанії. Нащадки завойовників-конкістадорів після Травневої революції заходилися будувати свою республіку, а відтак і свою культуру. Нині, через два століття, світ відкрився чарам аргентинського танго і дивовижній музиці Астора Пьяццолли.
Слова “знати” і “любити” можуть бути синонімами. Тому Посольство Аргентинської Республіки в Україні серед інших ювілейних заходів надало підтримку міжнародній акції в Будинку офіцерів нашої столиці. Йдеться про незвичайний концерт - “Зірки аргентинського танго”, – що заполонив душі киян. Атташе з питань культури Посольства Марта Лус Гонсалес Ньєвес особисто взяла участь у прес-конференції з такої приємної нагоди. А передісторія події така.
П’ятеро талановитих музикантів, які навчалися в Москві в училищі ім. Гнесіних, іще в студентські роки виступили з композицією на музику А. Пьяццолли “Осінь в Буенос-Айресі”. Успіх спонукав їх поглибити свої знання і репертуар у цьому конкретно обраному напрямку, аж до витоків того дивовижного явища, яким у світовій культурі стало
аргентинське танго. Хлопці, які народилися ще в СРСР, не дуже то переймаються географічними і політичними
кордонами. Адже небо Музики - поза координатами. Так з’явився перший в Росії танго-оркестр з іспаномовною назвою “Soledad Orquesta”. Акордеоніст Дмитро Коваленко, скрипаль Олександр Рязанов, піаніст Артем Тімін, гітарист Роман Зорькін та Євген Козлов, який досконало володіє своїм контрабасом, склали мистецьку цілісність і тепер єднають не тільки найближчі країни – Україну і Росію, а й континенти різних півкуль.
Їхнє мистецтво має прихильників серед простих людей і визнаних професіоналів. Тому зірки світової величини Себастьян Арсе і Марьяна Монтес свої унікальні сольні концерти аргентинського танго для харків’ян і киян дали саме із цим оркестром.
Дмитро Коваленко позаторік із Буенос-Айреса привіз рідкісний музичний інструмент – точну копію того, який мав Астор Пьяццолла, - бандонеон. І виявилися якісь нові, найдзвичайно витончені нюанси у виконанні давніх, добре відомих мелодій танго: невимовний словами щем і ностальгічні прояви за чимось давно втраченим або ще не набутим.
Зароджувалося танго як протистояння, двобій у танці чоловіків. І на то були вагомі причини. Наприкінці ХІХ століття в столиці Аргентини серед шукачів щастя були представники багатьох-багатьох країн і народів, чоловіків було щонайменше вдесятеро більше, ніж жінок. Звісно, далеко не кожному щастило розбагатіти настільки, щоб забрати до себе сім’ю. Можливо, перші танцівники танго були схожі на птахів, які змагаються за увагу подруги. Елементи рухів, коли руки подібні до напіврозкритих крил, збереглися і досі. Та згодом, зберігши кипіння крові, танго перетворилося на мистецький двобій чоловіка і жінки – двобій пристрасті і цноти, в якому перемагає гармонія цілісності.
Але повернімося до концертної зали Будинку офіцерів у Києві.
П’ятеро молодих, можна сказати – юних музикантів, чиї обличчя наче зсередини були просвітлені музикою, на сцені сховали свої німби під крислаті капелюхи, стилізовані під ретро, коли танго було ще не мистецтвом, а самим життям. Те, що стало класикою, перемежалося новітніми барвами Пьєццолли, а потім іще новішими, вже більш радісними, бо африканські ритми, ритуальні танці винищених конкістадорами туземців, іспанські мелодії самих нащадків конкістадорів і вишуканість європейського вальсу з польською мазуркою і легкістю італійських серенад переплавились у горнилі духу в цілком новий конгломерат, який зрештою зачарував Європу.
Звісно, далеко не відразу католицька церква прихильно поставилась до такого вияву людської пристрасті, і так само не водночас англійська королева стала поблажливішою до дивовижного танцю. Але історія є історія: двоє румун, учнів аргентинця Казиміра Аїна, 1914 року станцювали танго у Ватикані й Папа Римський Пій Х зняв свою заборону з танцю. А Париж, законодавець моди, поширив поняття танго на одяг і взуття, напої, сигарети і навіть кулінарні страви. Чоловіки танцювали танго в смокінгах, а жінки дозволили собі великий розріз на спідницях.
…Аргентинська пара Себастьян Арсе і Марьяна Монтес мовою танго оповіли кілька драматичних історій на сцені під акомпанемент “Soledad Orquesta”, і зал нестримано спалахував оплесками на якихось дивовижно досконалих, іноді просто карколомних рухах танцюристів. Усі вболівали, спостерігаючи за розвитком подій-стосунків – наступом чоловіка і граційною гнучкістю жінки, яка перемагає власну пристрасть, перетворючи її на справжнє високе кохання…
А музиканти, поки зірки-танцівники перевтілювались перед наступним виступом, виконали кілька власних творів у стилі танго, навіть не називаючи, хто саме з квінтету – автор музики.
…Концерт завершився, публіка виходила у цвітіння Маріїнського парку, відчуваючи щастя іще й від того, що двохсотріччя Незалежності Аргентинська Республіка відзначила в нашій столиці таким добрим мистецьким заходом.
Ганна КОЗАЧЕНКО,
член правління Українського фонду культури