Парк, у якому покидає смуток…

27 August, Розділ Weekend, переглядів 6 355

На околиці столиці України і досі є парк з незвичною назвою «Кинь-Грусть». Його величні дуби, липи і сосни навіть у наспекотніший літній день дарують своїм відвідувачам тінь і прохолоду.

Віддавна кияни стверджують, що ім’я парку якось невимушено дала російська імператриця Катерина ІІ. У 1787 році по дорозі до Криму цариця та її фаворит, державний діяч і войськовий начальник Григорій Потьомкін, зупинялись у Києві. І саме тут, на величезній галявині, яку обступали величні дуби, київська знать розбила для високих гостей шатри, влаштувавши пікнік на кілька днів.

За переказами, імператриці подобалось прогулюватися прохолодними доріжками парку і вздовж прудів, яких тут кілька, взявши під руку Потьомкіна. Та князь не був налаштований на прогулянки: після бурхливих нічних гулянь він страждав від головного болю. Катерина ж почувалася пречудово і милувалася красою водойм з плакучими вербами по берегам.

Підбадьорюючи засмученого супутника, вона сказала фразу, яку тут же записали придворні: «Григорий! Кинь грусть, посмотри: какая красота кругом!»

У різні часи ця чудова місцевість комусь та належала. Так, у 1659 році Кинь-Грусть була віддана Братському монастирю, в якому ігуменею була мати гетьмана Івана Мазепи – Марія Магдалена.

На початку ХІХ століття парк був власністю сімейства Бобринських, а потім – генерала Бегичева, у 30-х роках цього ж століття – Лукашевичів. З 60-х господарем Кинь-Грусті став проректор Київського художнього інституту і вивдавець Стефан Кульженко. Саме тоді ця дивня природня місцинка отримала другу назву – «Дача Кульженка». До речі, він дуже прагнув зробити красивими місця, якими володів. За його ініціативою Кинь-Грусть була перетворена у

alt неповторний куточок природи. Тож Стефан Кульженко продовжив традиції попередніх господарів місцевості.

Чимало зробив для покращення природного ландшафту парку і саксонець Вільгельм Кристер, який у 1850 році купив тут 40 га, вкритих лісом, і заснував фірму «Садоводство и семенное хозяйство. В. Кристер». Вона стала відомою далеко за межами Києва. Бо саксонець розбив чудовий сад з розсадником фруктових дерев, овочів і квітів, і вже на початку ХХ століття фірма щороку продавала більше 100 тисяч декоративних дерев.

До речі, по смерті Кристера його справу продовжили сини – Юліус і Едмунд. А вже син Юліуса разом із синами Кульженка змогли зберегти Кинь-Грусть від лихоліть громадянської війни. Та у 20-ті роки підприємець був репресований, а його сад націоналізовано й перетворено на садово-паркове господарство. За радянських часів (з 1925 р.) на території саду існувала дитяча трудова колонія, в якій з безпритульників готували спеціалістів: садівників і городників.

Та найбільше парк постраждав після Великої вітчизняної, коли основну масу 200-300-літніх дерев було знищено, а частину парку віддано під будівництво приватних будинків.

До наших днів від Кинь-Грусті залишилась лише невеличка територія. Тут дивом збереглось (може тому, що це околиця міста?) чимало екзотичних дерев. Серед них просто пам’ятники природи – дві сосни Веймутова і чотири сибірські модрини.

Найбільша цінність парку - залишки старого лісу. Це здебільшого старі дуби (кілька десятків), рідше - липи та сосни. Дуби досягають 30 м заввишки і мають діаметр стовбура до 150 сантиметрів. Старі липи дещо нижчі - до 25 м, з діаметром стовбурів 95-100 сантиметрів.

alt Гуляючи парком, ви не зможете не помітити стару липу… з трьома стовбурами (по 50-60 см), а знизу – зі спільним діаметром до 3 м та окружністю близько 9 метрів! Дерево має красиву, густу, розвинену крону.

Є в парку і старі сосни з міцними колоноподібними стовбурами 35-37 м заввишки та діаметром 90-100 см, віком більше 150 років. Взагалі тут нараховується 31 вид деревних рослн, хоча переважає липа серцелиста.

Особливої мальовничості Кинь-Грусті надають не лише вікові дерева, а й те, що парк не має оформленого входу, огорожі (або живоплоту), в ньому дуже мало декоративних чагарників, практично немає квітників.

Прозорий, наповнений світлом і густою тінню одночасно, цей куточок Києва – його жива і неповторна історія.

Лариса ДАВИДОВА