Казки Віденського лісу

22 October, Розділ Weekend, переглядів 8 688

Любителі музики, безумовно, пам'ятають звуки вальсу «Казки Віденського лісу», автором якого є славнозвісний «король вальсу» Йоган Штраус. 25 жовтня виповнюється 185 років від дня народження найвидатнішого майстра віденського вальсу, віденської оперети.

alt Він написав близько 500 творів танцювальної музики, зробив з нею те, що Гершвін пізніше зробив із джазом - підняв до симфонічних висот. Творами Штрауса захоплювались різні композитори - від Оффенбаха до Вагнера, від Легара до Чайковського.

Та сьогодні мова не про біографію та творчість всесвітньо відомого композитора. Хочу розповісти вам, друзі, про історію кохання Йогана Штрауса та росіянки Ольги Смирнитської.

Молодий, але вже надзвичайно популярний у Відні композитор уперше приїздить до Росії у 1856 році. За контрактом із дирекцією Царськосільської залізниці Штраус протягом літнього сезону мав диригувати своїм оркестром шість разів на тиждень у павловському павільйоні «Воксал».

Публіка в захваті від композитора, він - прикраса недовгого північного літа. Про Йогана говорять, пліткують, його критикують. А музичні магазини Петербурга поповнюються нотами «чарівних», «мелодійних», «витончених» творів Штрауса. Композитора запрошують до царського двору грати на балах «його величності» і захоплений Штраус присвячує членам російської імператорської родини свої нові марші та вальси.

Але була ще одна причина піднесеного стану Штрауса. І ім'я їй - Ольга Смирнитська. Неможливо точно сказати, коли вони познайомились, та наприкінці сезону 1858 року Ольга просить Штрауса виконати її романси у Павловську (Смирнитська - одна з перших російських жінок-композиторів, писала музику на вірші Лермонтова, Пушкіна, Фета). Тоді й народжується почуття такої сили, що навіть через два століття потому не може не хвилювати, коли читаєш наповнені пристрастю листи Йохана.

Червень 1859-го. Штраус закоханий, сповнений райдужних сподівань:

«Чи можливо знайти слова, щоб описати мої почуття. Запевняю тебе, що це був найщасливіший момент мого життя. Так візьми моє серце, щоб воно могло довести, як любить тебе».

«Ольго! Із сьогоднішнього дня живу надією не покидати тебе, належати тобі. І нехай покарає мене Господь, якщо не дотримаю слова».

Ольга, слухняна дочка своїх батьків, просить Штрауса поговорити спочатку з батьком. Та родина Смирнитських - аристократів і снобів - ставиться до композитора з відвертою неприязню. Тож Йохан не наважується на розмову, але попри все сподівається на одруження. Молоді мріють про весілля, присягаються один одному у вічному коханні...

Якось до композитора завітала мати Ольги. Після того, як вона пішла, Штраус у розпачі написав: «Моя надія померла. Мати вважає все, що сталося між нами, інтригою. І ми за це будемо покарані. Вона вимагала твої листи... Я поклявся, що заберу їх у могилу».

І все ж, незважаючи на перепони, закохані зустрічаються напередодні повернення Штрауса до Відня. Йохан сповнений почуттям: «Тисячу разів дякую за щасливі хвилини вечора. Емоції сильніші за мене, серце моє розривається. Але я повинен їхати. Прощавай, янголе, не забувай свого Жака. Вітання Пауліні...»

Пауліна Свєрчкова - вірна подруга Ольги. Їй вона передала листи Штрауса, побоюючись, що мати їх знищить. Згодом Пауліна вивезла листи за кордон. А ще пізніше, можливо, потерпаючи від безгрошів'я, продала.

1860 року Штраус повертається до Павловська і рішуче просить руки Ольги, але... Закам'яніла від горя Ольга відмовляє Йохану остаточно: вона просто не наважується суперечити волі батьків.

alt У відчаї Штраус надсилає коханій безкінечні листи, пропонує втечу. Та для Ольги він більше не існує. Не кохала по-справжньому? Не нам судити... Незабаром Ольга Смирнитська одружується з Олександром Лозинським, військовим юристом і, звичайно, дворянином. Вона благополучно прожила з чоловіком до 60 років, народила чотирьох дітей і померла через вісім днів після нього.

А Штраус тричі одружувався, але щастя та спокою, здається, так і не зазнав.

100 листів відомого композитора до коханої зберігаються в міській бібліотеці Відня. Доля листів Ольги Смирнитської невідома. Можливо, Йохан таки виконав обіцянку й забрав їх із собою в могилу? А, може, спалив? Можливо, вони дбайливо зберігаються нащадками. Хтозна...

Єдине, що знаємо точно: обидва композитори пережили своє кохання, бо їх давно немає серед нас, а музика, принаймні неповторного Йогана Штрауса, жива. Бо щоразу наповнює наші серця і душі гарним, приємним настроєм.

Олена ЛОБЕНКО