ЛІСНИК – НЕ ПРОФЕСІЯ, А СТАН ДУШІ

31 August, Розділ Weekend, переглядів 10 591

Лісника Миколу Негребецького одна поважна мешканка села Малий Тростянець Полтавського району назвала святим. За те, що він у дуже складній для нього життєвій ситуації зумів переломити себе, здолати алкогольну залежність і ніби народитися вдруге. На радість сімї, для повноцінного, здорового життя. Ось уже майже двадцять років він зовсім не вживає спиртного, працює, розвиває власний невеличкий бізнес – вирощує для реалізації розсаду помідорів та капусти.
- А чи знаєте Ви про його долю? – запитала мене співрозмовниця і після мого заперечення продовжила. – Зі шкільної лави рік проходив «науку» в колонії для неповнолітніх злочинців, а потім – п’ять років у Кременчуцькій тюрмі суворого режиму. Казав: «Якась хибна романтика тоді ширилась серед частини молоді – стати кримінальним авторитетом, і я на це йшов свідомо».
А потім, відбувши покарання, їздив на заробітки до Росії, пиячив, то ще не раз існувала реальна загроза знову опинитися за гратами. Не було спочатку ладу в житті й після того, як одружився з Валентиною і народилася донька… Холодної зимової ночі, коли Микола ніяк не міг утихомиритися після вжитої оковитої, Валентина наважилася утекти з донькою на руках до своєї матері. Ледь добралася туди босоніж по снігу…
Після того Микола дав слово ніколи не навертатися до горілки. І слова свого дотримав. Більше того, став віруючим, почав читати Святе Письмо. Щоправда, до церкви поки що не ходив. Певно, ще не час…
- Так, мій девіз: «Пацан сказав, пацан зробив», - сміється Микола Григорович. – І майже все, що Вам про мене розповідали, то чиста правда. Але на даний момент мене хвилюють проблеми лісу. Те, наприклад, як уберегти цінні породи дерев від лісокрадіїв. Бо на осінь і зиму приходиться «пік» крадіжок. Причому як крадуть: середину дерева забирають, а верхівки залишають. А вони такі, що з кожної можна напиляти причіп дров, кубів на шість. Пиляють же столітні дуби!
- І як боретесь із крадіями? – запитую.
- Буває, що ловимо їх. Складаємо акти, протоколи… Передаємо дані в правоохоронні органи. Але дієвих заходів впливу до злодіїв майже не вживається. А нам тільки один клопіт, більш нічого.
Під опікою Миколи Григоровича 440 га лісу. Він складається зі «шматків», що розкидані на площі у 250 кв.км. На цій територій розташовані Великий Тростянець, Малий Тростянець, Нижча і Вища Вільшани, Сапожино, Пожарна Балка, Буланово, Козуби. Найбільша цінність у лісі – дуби. Їх на означеній ділянці – 70%. Решту складають акація, чагарі, гледичія, різні кущі.
- Здавалось би, скільки в мене того лісу, - продовжує Микола Григорович, - але пішки обійти його кожен день – нереально. Експлуатую власну «Ниву», щоб скрізь устигнути. Треба ж і вдома господарство підтримувати, бо ліс мене не годує. Лісника поставили в умови: виживай, як знаєш. Зарплата – мінімальний оклад. Технічного забезпечення – ніякого. Так що лісник, це сьогодні не професія, а стан душі.
Микола Григорович говорить, що в лісовому господарстві працює давно: «втік сюди від минулого». А потім звик, полюбив ліс. Починав «бензопильщиком», а тепер дерева саджає і захищає.
- Лісник же виконує різні роботи. У тому числі я повинен заготовляти лікарські рослини, насіння, саджати лісосмуги. У нас ненормований робочий день… І раніше було й зараз. Не заскучаєш… Іноді доводиться серед ночі схоплюватись і кудись бігти…
- Наприклад?
- Якщо ліс крадуть, скажімо.
- А як Ви знаєте, що його крадуть?
- А світ же не без добрих людей. Діди підказують. Вони це роблять не для того, що когось «підкузьмити». У них болітиме душа, що оту осику хтось зріже. Так що в кожного лісника є свої діди, які й підкажуть, і допоможуть. Я прислухаюсь до думки старших. Але основним порадником у лісовій справі у мене був нині вже покійний лісничий Анатолій Іванович Солдатенков. Він, царство небесне його душі, умів знайти підхід до кожного свого підлеглого, знав ліс, був мудрим керівником і дбайливим господарем.
Я помітив, що Микола Григорович з особливою повагою відкугується про людей, котрі щось можуть зробити власними руками. Сам він теж не вдається до сторонньої допомоги, навіть якщо йдеться про спорудження будинку. Хату свою власноруч збудував з цегли.
На запитання: чого в лісника хата не дерев’яна? – відповідає:
- Зараз у селі немає майстрів, які б уміли звести хату з дерева. А якщо по правді, то в мене й думки такої не було, щоб хату з дуба чи з липи будувати. Є у нашому лісі ці породи дерев. Але та ж липа занесена до Червоної книги. То як же її різати?
Мимохіть торкнулись у розмові ще одної болючої для лісника теми – заготівлі дров.
- На їх заготівлі можна непогано заробляти, - продовжував свою розповідь Микола Григорович, - але ніхто не хоче там працювати. Навіть за 30-40 гривень у день. Немає кому вантажити дрова. Так воно сьогодні в сільському господарстві: працювати ніхто не хоче, і всі кажуть, що роботи немає. А її валом у лісі!
Оце ми зараз з Вами до лісової криниці їздили. …Бачили, скільки там звіробою і материнки, інших лікарських рослин? Ось – терен. Його неміряно спіє в лісі й навколо нього. Якби мешканці наших сіл хоч собі його ходили рвали. Моє діло – ліс, а не заготівля лікарських рослин. Ви коли-небудь тернівку куштували? Ні? Тернова настоянка дуже смачна і корисна. Але не хочуть возитись… От, якби гроші з неба впали… А такого ж не буває. Треба працювати!
- Може, лісництво невчасно розплачується за виконану роботу?
- Я сам заплачу. Зараз ось зятеві моєму, Віктору, треба для теплиць причепів 3-4 дров, мені – щоб розсаду вирощувати. Моєму синові Миколі дрова потрібні. Це тільки нашій сімї треба десяток причепів дров. Але заготівельників не знайдеш. Молодим хлопцям більше подобається під «генделиком» сидіти. У Малому Тростянці 200 дворів, і на таку кількість населення три «генделики»! За що вони п’ють? Звісно, за що. Поспіли біля села соняшник чи помідори, - то з того краю, де лісосмуга, тільки кущі тріщать. І їм ще держава платить допомогу по безробіттю.
Після цього ми ще гомоніли про економіку, виробництво… Мудро, практично. Не вірилося, що мій співрозмовник - колишній «зек». Згадав, з яким хвилюванням Микола Григорович показував мені «найкрасивіше на околиці села місце» - природнє джерельце «криницю», яке він постійно розчищає, щоб не замулилось. Так може поводитись тільки людина небайдужа, роботяща, патріот свого села, своєї маленької батьківщини.
…А щодо проблем, що мають місце в Полтавському районному міжгосподарському лісгоспі, то незабаром їх поменшає. Є інформація, що ця структура незабаром увіллється у більш солідну, під назвою «Агроліс». Тож залишається тільки побажати Миколі Григоровичу та його колегам терпіння і ще раз терпіння. І побільше віри у свої сили. У рідну державу.

ОЛЕКСАНДР ДАНИЛЕЦЬ
НА ЗНІМКУ: ЛІСНИК МИКОЛА НЕГРЕБЕЦЬКИЙ

Фото автора