- Про виставку-конкурс «Виноградний калейдоскоп»
- Старі дуби прагнуть вічності
- Окрилені мистецтвом і майбутнім з рідною землею
- Весна талантів
- У кріслах народних депутатів - нові обранці
Ніхто не може засудити талант Павла Тичини, вважають сучасні школярі
«Важко людині зробити в житті свій перший крок. І якби не Павло Тичина, я б, мабуть,ніколи не наважилася розкрити свою душу, сказати комусь про любов до книги, до поезії і про те, як співає моє серце, коли чую пророчі його слова. І співає моя душа!» - каже Анна Титаренко, учасниця Всеукраїнського літературного конкурсу «Моя країна – Україна», присвяченого 120-й річниці від дня народження Павла Тичини.
У творчому доробку дівчини, який старшокласниця Бондарівської гімназії з Луганщини надіслала на конкурс, є навіть лист її улюбленому кумиру. А загалом на конкурс подали роботи 285 дітей. Провести захід запропонувала Мала академія наук України. «Його мета - популяризація творчої спадщини Павла Тичини серед учнівської молоді, формування умінь, навичок літературної та науково-пошукової діяльності й підтримка обдарованих дітей. Ми звикли до технічних розробок юних геніїв, але літературних і мистецьких відкриттів у нас також не менше. Тому важко було серед обдарованої молоді визначити переможців», - зазначає директор МАН Оксен Лісовий.
Запитую себе: чому творчість Тичини так бентежить юні серця? Як може людина, світогляд якої формувався у нелегкі для країни буремні часи, бути батьком, наставником чи другом сучасників? Чому його творчість досі домінує у нашому житті та житті наших дітей? Відповідь на ці та інші питання я знайшла у творчих роботах призерів літературного конкурсу, з якими мені випала нагода ще й поспілкуватися.
Усі вони - члени Малої академії наук України, - з’їхалися до столиці на довгоочікуваний фінал події. Протягом кількох днів обмінювалися набутим гуманітарним досвідом, знайомилися зі столицею. В рамках культурно-пізнавальної програми відвідали літературно-меморіальний музей-квартиру Павла Тичини та з нетерпінням чекали підсумків конкурсу.
Урочистості відбувалися в столичному Будинку письменників України. Та головним сюрпризом для школярів став диск аудіокниги поезій Павла Тичини «Сила і ніжність болю». До аудіозбірки увійшло 37 поезій, тематично розділених на 3 блоки: рання поезія Тичини, поезія періоду громадянської війни та патріотичні твори автора, які озвучив народний артист України Олександр Биструшкін під музику сучасника і друга поета – композитора Бориса Лятошинського. Передмову до аудіокниги написав поет, лауреат премії імені Т.Г. Шевченка Іван Драч. Він також був присутнім на церемонії.
Свої роботи учні 9-11 класів із 15 областей представили у двох номінаціях: «Дослідження» (роботи про життя і творчість письменника) та «Літературна спадщина» (вірші, нариси, есе). Теми досліджень школярі обирали самостійно. Оцінюючи конкурсантів, журі навіть розгубилося. Відібрали 64 роботи послідовників поета, які увійшли до збірки: «Мій Тичина. Творчість юних літераторів та дослідників». Видання, презентоване під час урочистої зустрічі, має спонукати обдаровану молодь до подальшої творчої праці.
Серед кращих літераторів відзначено одинадцятикласницю з Волині Катерину Зварко з її есе «А я у гай ходила» та десятикласника з Харкова Романа Котула з нарисом «Все життя з Тичиною». Відзначено Дарину Степаненко, яка обґрунтувала приналежність ранньої творчості Павла Тичини до імпресіонізму. Старшокласниця з Харківщини Валерія Фесенко дослідила систему символів поеми «Золотий гомін», за що й отримала перше місце на конкурсі. Переможці задоволені. Юні літератори отримали грамоти, відзнаки та цінні подарунки організаторів заходу.
Про жодного з українських письменників радянського часу не написано так багато, як про Тичину. Гори літератури, а по-справжньому чесних наукових досліджень – обмаль. На думку директора Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, академіка Миколи Жулинського, Павло Тичина – поет унікальної долі, що зазнав і великої слави, і великого приниження. Микола Григорович упевнений: поети – це люди, позначені Богом. Через систему художніх образів Тичини перечитуєш і той страшний час, і ті події, коли поет зазнав духовної катастрофи. В цьому науковець вбачає справжню магію мистецтва.
Чим же творчість Павла Тичини так подобається нинішньому поколінню? Чому популярні теми кохання та Афгану цим школярам затьмарила якась поетична лірика часів минулого?
«Мені дуже подобаються вірші Павла Тичини, - каже учениця Макіївської міської гімназії (Донеччина) Катерина Бажанова. - Вони глибокі, приносять величезну естетичну насолоду. В його поезії різні явища природи співвідносяться з людськими настроями, характерами. Цікаво, що всі твори поета будуються на образах, які одночасно й зорові, і слухові. Я займаюся музикою, і коли співаю в хорі мелодійні твори, то завжди згадую Тичину…».
Досліджуючи життєдіяльність великого поета-політика, старшокласниця Алчевської гімназії (Луганщина) Вікторія Гамаюнова дійшла висновку, що більш, як Павло Тичина, ніхто так не дбав про освіту. Як засвідчують його архіви, поет не тільки листувався з вчителями та учнями, він надсилав їм власні книги, а то й цілі бібліотечки. Зокрема, виписував методичну літературу і піонерські газети та журнали. На конвертах від вдячних школярів – адреси багатьох міст і сіл України. Є навіть листи з РСФСР та Грузії.
Я особисто порівнюю співучі вірші Павла Тичини з квітами. У нього є квітка для кожного з нас. Треба тільки розпізнати у великому букеті його поетичного водограю свою єдину, як це намагаються зробити юні дослідники Малої академії наук.
Наталя СОКУРЕНКО
