НА ЗДОБУТТЯ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ

Коли бачиш народного художника Петра Печорного чи – окремо від нього – його твори, іще раз переконуєшся: ніщо в світі не випадкове, особливо у долі богообраних митців. Вони здатні бачити крізь нашарування часу і передавати нам цілісними процеси становлення людства – це і є мистецтво.

Народився він у Роїщевій Слободі на Сіверщині. Тепер це село поблизу Чернігова називається Роїще і славиться довгожителями. Тож незважаючи на круглі дати, Петро Петрович не втрачає доброго козацького здоров’я і творчої активності. Його ідеї, вже втілені в малюнках чи кераміці, видно, роїлися, як бджолиний рій; рояться і нині, несучи у вулик пилок і нектар для майбутнього меду – на поживу нинішнім і майбутнім поколінням. Адже вулик той – українське образотворче мистецтво; стільники його повняться щедро, але по-різному, бо зібрано пилок із тих квітучих рослин, чиї корені й не підкопаєш, так глибоко вони живляться в глибині тисячоліть.

Ще в юності, здобуваючи освіту спершу в училищі декоративно-прикладного мистецтва в Києво-Печерській лаврі, потім - у знаменитому Мухінському училищі в Пітері, де осягав таїну малярства молодий Тарас Шевченко), обрав основним майбутнім фахом кераміку, хоч пророчили йому педагоги славу графіка. Та в кераміці художник не замкнувся: затісно козакові у декоративному, прикладному й ужитковому мистецтві, коли і душею, і долонею відчуває: дихає Вічний Всесвіт не тільки в огні та глині.

У творах Петра Печорного можна простежити релігійні ознаки досі рідних нам прадавніх культур, бо включають генетичну пам’ять. Митець оживляє пантеон трипільської культури, найчастіше - Праматір Людства. Нам, котрі сьогодні потребують оберегів – од самих себе і своїх помилкових або й відверто негідних вчинків, - вона відкриває свої захисні обійми, зримі в мистецькому творі. Сама Всесвітня Доброта з’являється то на конику, то наче проявом із неба – у солярних знаках і знаках води, і навіть набуває форми посудини – не порожньої всередині, бо сповнена цілющої сили навіть тоді, коли вода в ній відсутня.

Петро Печорний не розділяє науку й власну інтуїцію, коли чаклує з солями металів, щоб багате барвисте вбрання глазурі прикрило наготу втіленої його ідеї. Богоподібність людини – це її здатність творити. Богоподібність – це відсутність заздрощів у своїй роботі, це – насолода процесом творення, бо результат слугуватиме людям і змінюватиме їх на краще.

Перше враження від творів Петра Печорного, перше почуття – завжди здивування. В одному творі художник здатний відтворити суть життя селянина. А його знання близької до нас історії українського народу – це значні серії тарелей з билиними оповідями й сторінками запорозького козацтва. «Козацькому роду нема переводу» - називається серія, котру цілком можна вважати не тільки декоративною. Творча наповненість митця залишає місце для фантазії тим, хто обере його твори (або кого оберуть керамічні предмети, маючи містичну здатність переміщатися в просторі, а затим і в часі, обираючи собі нового господаря). Їх можна наповнити – водою, зерном чи й оковитою (так прижилося від бурсацької латини aqua vita) – тоді вони випромінюватимуть навколо себе чистоту, мудрість – основу достатку, або ж виховуватимуть у новому господареві почуття міри.

Можна мандрувати й сторінками біографії художника, який не любить, коли називають його Вчителем. Не любить, бо далеко не всіх своїх студентів Інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені М. Бойчука вивчив як справжніх художників. Дати знання можна тільки тому, хто хоче їх узяти. Професор знає: коли під час роботи людина бачить перед собою цифру на банкноті, нічого живого руки її не створять. А як зустріне серед молодих справді творчу споріднену душу, а не сліпого епігона, - стає особливо щасливий. Тільки таких вважає своїми учнями.

Петро Печорний, народний художник України, з усіх негод, що припали йому – клітинці в тілі свого народу – з довоєнних років і донині, виніс він силу і гарт, а ще – повагу до людини праці. Адреси його життєвих доріг часто пролягали там, де бував майже 200 років тому Тарас Шевченко. Солідну, вагому Шевченкіану Петра Печорного – тридцять великих керамічних тарелей, що будуть виставлені взимку в Національному музеї Тараса Григоровича Шевченка в Києві, - висунуто цього року на здобуття найповажнішої в державі премії. Але весь без винятку творчий доробок народного художника України Петра Петровича Печорного - в графіці, скульптурі, живописі, кераміці - заслуговує на цю відзнаку. Великий наш Кобзар, безперечно, голосуватиме за нього.

                                     Ганна КОЗАЧЕНКО,

 член правління Українського фонду культури

Схожі новини

Додати комментар

Додати

Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.