Промінчик дитинства від Жені Фролової

03 December, Розділ Weekend, переглядів 5 757

З дитинством у більшості з нас пов’язані найсвітліші спогади. Безтурботна пора - веселощі, друзі й улюблена іграшка, з якою не страшні ні темрява, ні гроза…

Як давно це було, і як хочеться хоч на мить повернутися у минуле. Та нічого повернути не можна, хоча… 23-річній майстрині з Вишневого, що на Київщині, Жені Фроловій це вдається – вона шиє м’які іграшки на зразок тих, якими бавилася у дитинстві.

– З чого почалося Ваше захоплення? – запитуємо Женю, милуючись її потішними іграшками.

– Із захоплення моєї матусі. Вона колекціонує іграшкових ведмедиків, у неї їх уже більше п’ятдесяти. Якось мама жартома сказала, що мерзнуть її іграшки, бо не мають одягу. Щоб зробити їй приємне, я спробувала знайти одежинку для ведмежат у магазинах. Та марно. Тоді й вирішила одягнути їх сама. Зізнаюся, що швачкою виявилася ніякою, але бажання порадувати матусю було настільки великим, що я таки стала ляльковим модельєром і змайструвала одежину майже для всіх клишоногеньких…

Мамина вдячність стала найкращим стимулом для подальшої творчості. Згодом виникла ідея подарувати на Новий рік одній чудовій жінці власноруч змайстрованого котика. Знайшла в Інтернеті викрійку, яку супроводжував майстер-клас. Кілька вечорів не минули марно – був готовий чудернацький «коте», який дуже порадував свою нову господиню. Так у мене з’явилося хобі – майструвати м’які іграшки, щоб дарувати близьким і знайомим людям хвилини радості. Такий собі промінчик дитинства…

– Напевно, зараз Ви створюєте іграшки вже набагато легше і швидше?

– Насправді зробити іграшку не так просто, як здається. Та моє захоплення поступово зростає. Вже сама роблю креслення, створюю власні образи, навіть маю власну техніку виготовлення. Знаю, де ліпше купувати тканину, а де продаються «оченята» та інші «запчастини» для моїх чудерняток.

– А як народжується новий образ?

– Образи життя підказує. Знаєте, я від природи дуже чуттєва і вразлива. А натхнення – це така річ, яка з’являється, коли переживаю сильні емоції, радість чи смуток. Іноді навіть злість викликає музу... Але я ніколи не робитиму іграшку, якщо у мене кепський настрій. Зроблю замальовку, начерк і тільки тоді, коли з’явиться гарний настрій, сяду за роботу.

Найголовніше у хобі – щоб воно приносило задоволення. Може, це звучить і банально, але це справді так. Я люблю робити те, що створюю, для мене це важливо. І в мене не буває депресій, розчарувань: від своїх іграшок заряджаюся таким позитивом, що весь негатив обходить стороною.

– Женю, а як зробити справді гарну іграшку? Розкрийте кілька секретів для початківців.
– Секрет один – якщо вкласти в іграшку свою любов, то вона вийде живою, у неї з’явиться душа. Що ж до техніки, то, як каже моя мама, все має бути на найвищому рівні, зроблено якісно, навіть там, де не видно! Для мене ще надзвичайно важливою є підтримка рідних. Моя матуся – це й порадниця, і помічниця, і, часом, спонсор, бо гарна іграшка вимагає певних витрат… Та всі витрати – ніщо у порівнянні з хвилинами радості, коли бачиш, як світяться очі людини, яка тримає в руках твою іграшку! Якщо вміти радіти кожній дрібничці – то й життя буде світлішим, яскравішим і позитивнішим!

Тетяна СОЛОВЕЙ