- №42 (254)
- №4 (259)
- Молока стало меньше
- №38 (250)
- №35 (247
ЯК СЕЛЯНИН КІНЕЦЬ СВІТУ ВІДМІНИВ
Було те не за давніх-давен, а ось нинішнього літа. Жив собі селянин – не те, щоб зовсім непитущий, а так – вихилить чарку після важкої роботи, або на свято, чи коли куми завітають. А щоб напитися, мов бурсак у «Вії», - ні-ні… І все-таки причепився був до нього – цілком тверезого - сам нечистий. Ось послухайте, тобто почитайте.
Рано-ранесенько попив був зеленого чаю, а потім іще (за міською модою) чорної кави – такої густої, що ложка в чашці стоїть, тричі перехрестився – і через поріг. Турбується, як там картопля на полі переночувала? Не думайте, що через гадів-колорадів про неї турбувався, ні. Бо знав той селянин секрети, котрі більше за добрива допомагають. Вийде весною в поле саджати чи сіяти: просить подумки благословення в праотців Йоакима та Анни - то врожай буде всьому. А як нечисть нападе на сад чи посіви – то вже стане, щоб ніхто не заважав, прямо серед поля – обличчям на схід і з книжки довго так читає, більше як півгодини: акафіст святому великомученику Трифону. А щоб отрутою картоплю прискати, як сусіди, – не умовиш.
Так от пішов, ледь розвиднілось, у поле та й бачить: треба картоплю поливати, бо геть знемагає від спраги. Заходився тоді монтувати установку для поливу (торік на виставці «Фермер України» в Експоцентрі придбав). Аж поки запустив феєричні фонтани над рядками картоплі (райдуги над полем – краса!), тут уже й полудень, час додому йти обідати. Повернувся, задоволений, - аж перед ним нечистий. Глядь: тіні від хвостатого нема. «Сонце в зеніті – то й не видно. Може, знов на сусідній фермі кіно знімають», - подумав. Адже було те в Макарівському районі на Київщині, де порожню ферму під студію орендували чи викупили (один Бог знає), та й московські кіношники серіали знімають.
Аж ні: бачить селянин, що нечистий ратичку в грядку вдавив, а хвостом, наче собацюра, вихляє. Такий моторчик і кіношники не придумають.
- Чого тобі? Ану геть звідси! – гримнув на чудну мару. А той у відповідь:
- І навіщо це ти стараєшся? Все одно кінець світу… - І уїдливо так посміхається.
- Ось тобі зараз буде кінець! – озвався селянин, кинув сумку з інструментом і - шарп на собі сорочку – оголив хрест на тілі.
Бачили б ви, як той хвостатий скуцюжився вмить і – менше-менше-менше – в слід від ратички згорнувся - і в землю, тільки дрібним поливом ґрунт і розрівняло.
Перехрестився селянин, пішов додому, жінці нічого не розказує.
Але на тому не скінчилося. Шастав той нечистий за селянином геть усеньке літо – вже й картоплю викопали, висушили, у погріб склали, вже й гірчицею засіяли, потім і кукурудзу, моркву, буряки, капусту зібрали і землю знов під сидерати, а цей крутиться поперед очима й гудить своє: «Кінець світу, кінець світу…»
Одного разу мало не спіймав за хвіст – так розсердився. А то б показав йому, де той кінець світу.
Прийшов додому, увімкнув телевізор, а там те саме: календар загиблої цивілізації – аж по сьогоднішній день. Де ті з племені майя, а де ось ми. Жінка бачить, про щось неприємне думає, а їй не каже.
- Щось ти в мене зовсім утомлений. Піду завтра з тобою часник досаджувати. Бач, яка осінь тепла, хай хоч на зелень виросте. А після нього чорну редьку посію.
- Краще помідори висадити, - буркнув до неї. – А як же кінець світу?
- Підемо завтра в поле – все тобі розкажу.
Так уже в світі ведеться, що жінки найперші геть усе знають.
Другого дня вже й пізненько, бо день під зиму – наче горобчик стрибнув – такий короткий. А хоч і в землю садиш, а все одно по сонцю треба. Іде селянин першим, щоб нечистий дружину не налякав, а тим часом пакет із часником розкриває, щоб цілющий дух пішов. Хвостатий і справді на полі чатував, а від часнику, мов од хреста, - задки, задки; впав, мало хвоста не зламав, і на всіх чотирьох - як дремене куди далі!
Помолились, садять собі часник (бо рання зелень ніколи не зайва), то чоловік і питає:
- І що ж ти знаєш про те 21 грудня, що всі лякають?
- А те й знаю – темно буде в цей день.
- Що, справді електрику відключать?
- Не про те мова. Це ж найкоротший день року.
- Із року в рік так.
- Але тут вже остаточно із сузір’я Риб у сузір’я Водолія перейдемо.
- Що, всі?
- Ні, не всі. Хто не хоче жити по-людськи, той у темряві залишиться.
- Тобто?
- Сказано ж – ніщо нечисте не перейде в Царство Небесне, а 22 грудня вже почнеться на ту дорогу наступна сходинка. Ледарі, брехуни, злодюги, перелюбники й ті, що замість роботи горілку без міри глушать, котрі тільки про гроші мріють - всі, котрі Бога забули, без Бога й залишаться. Так що, любий, 21 грудня настане кінець темряви, а 22 – день Зачаття Богородиці – буде вже за іншої епохи. Нова ера почнеться. А що з осені посадив-посіяв – уже за нового світла зійде і виросте. Отож, мій чоловіче, кінець світу буде не в нас із тобою, а в тих, що оце перед телевізором пробайдикували.
Ганна КОЗАЧЕНКО,
член правління Українського фонду культури
(спеціально для Наталки Черешинської та її «Агротижня»)
Схожі новини
Фотозвіти
Новини техніки
-
Два крила, що забезпечують зростання
Подальший розвиток АПК потребує створення інноваційних технологій виробництва, післязбиральної обробки та зберігання
Докладніше
