Аграрний тиждень. Україна
» » » Світле Воскресіння Христове
» » » Світле Воскресіння Христове

    Світле Воскресіння Христове



    alt    Із маминих розповідей знаю: мій прадідусь був священником. Тож, зрозуміло, наша родина відзначає майже всі великі церковні свята. З дитинства одне з моїх найулюбленіших – Пасха.

        Щовесни з батьками приїжджали ми до бабусі в Донецьку область. Тут люди не тільки вміють працювати, але й шанобливо ставляться до релігійних празників. Мабуть, до кінця життя в моїй памяті залишиться наш невеликий будиночок, оточений зеленню дерев і квітучим садком…

        Приїздили ми в Кодемо за день-два до свята. Кожний займався своїми справами: бабуся пекла паски, мама фарбувала яйця, тато з дідусем щось постійно лагодили, готувались до весняних робіт у городі.

        Бабусині розповіді про нашу родину я сприймала, як найцікавішу казку. Батько моєї бабусі, як я вже згадувала, був місцевим священником. Сімя його була багатодітною, тож і не дивно, що жили вони досить скромно. А от науки не цуралися. Дітки батюшки Дмитра (так його звали) знали практично все про історію і значення церковних свят, а отже, й Великодня. Тільки-но моїй бабусі виповнилося сім років, мати вперше дозволила разом із нею випікати паски.

        Робилися вони різних розмірів, залежно від величини формочок для їхнього приготування. Навіть дотепер ці форми зберігаються в нашому домі, а на свято обовязково використовуються. Бабуся сміється кожного разу, коли згадує, яким чудернацькими та великими їй вони здавалися у її дитинстві. Яйця в сімї ще здавна фарбували, не застосовуючи хімічних розчинів. Насправді все дуже просто і зрозуміло. Бралося цибулинне лушпиння, варилося, а потім в цей окріп на деякий час занурювали яйця. Так вони ставали кольоровими з найрізноманітнішими відтінками, починаючи від світло-жовтого, закінчуючи насичено теракотовим.

     

    alt    Тепер я знаю, що яйце символізує нове життя, а при слові «Великдень» немов бачу перед очима щойно спечену духмяну паску та крашанки.

        Ось яку легенду свого часу повідала мені бабуся. Коли Ісус ніс важкий хрест на Голгофу, зустрічні люди, бачачи його, поводилися по-різному. Вороги кидали в обличчя Спасителю каміння й тверді грудки землі. Діти ж, які ставилися прихильно до Ісуса, бігли попереду і намагалися зібрати всі камінчики, щоб ними не кидали у страждаючого Христа. Коли ж малеча висипала неподалік дороги все, що зібрала, то камінінці й грудки перетворилися на красно розписані яйця. Відтоді вважається, що то Мати Господня так віддячила дітям за допомогу її синові.

        Розумію, що традиції тому й живуть, бо передаються із покоління в покоління - бабуся вчила мою маму, а вона, в свою чергу, мене. З розповідей бабусі я знаю, що свято Великодня є одним із найурочистіших у християнському році. Тиждень до нього називається білим, чистим або страсним. Останні дні цього тижня мають свої назви, кожна з яких щось символізує. Наприклад, Чистий четвер - духовне очищення; Страстна п'ятниця - страждання Ісуса Христа, поховання Його Тіла. Субота - день скорботи і очікування Воскресіння Христова. І, нарешті, - Світле Воскресіння Христове.

        Батюшка Дмитро навчав своїх дітей, що в Страсну пятницю не можна не тільки нічого їсти, а й пити. Коли випікаються паски, не можна скуштувати й шматочка, бо це є тяжким гріхом. А от кількість пасок, що випікалась, була необмежена. Частину з них готували для освячення в церкві, частину - щоб залишити вдома, а в день свята поділитися

     

    altз сусідами.

        Торік ми побували в Свято-Успенській Святогірській Лаврі - православному монастирі, розташованому на високому крейдяному березі Сіверського Донця. Саме в цих краях в середині IX століття проповідували хазарам православну віру святі рівноапостольні брати Кирило і Мефодій. Протягом майже всієї історії монастиря його печери стали притулком для благочестивих іконоборців під час гонінь. Пізніше Московське князівство, яке в 1547 р. стало царством, використовувало «Святі гори» для розташування в монастирі своєї сторожі.

        Після Першої світової війни керівництво Донецького губернського комітету Російської комуністичної партії перетворило всі будівлі й майно монастиря на будинок відпочинку. Успенський собор став кінотеатром. Згодом Святі Гори отримали назву Червоні, Святогірськ став Слав'яногірськом, а монастир — Будинком відпочинку ім. Артема.

        Відновили монастир у 1992 році. Сьогодні всі храми, печери та вцілілі будівлі повернули монастирю. Послух в обителі несуть більше сотні чоловіків, а тисячі прочан і туристів щодня відвідують далекі від суєтного життя Святі Гори.

        Для моєї сімї це місце теж є святим. Ще моя прабабуся казала: «Перед Великоднем треба вистояти тут цілу ніч, бо хто у цю ніченьку не спить, тому Христос дарує силу і красу». І дійсно, коли після всенощної стоїш біля монастиря поруч із іншими людьми, серце наповнюється якоюсь радістю, очікуванням, у повітрі відчувається солодкий запах свіжих пасок...

        Звісно, улюблене свято не може бути тільки одним на рік. І цьому є багато причин. Та коли я запитую рідних про найулюбленіше, всі одностайно пригадують саме Пасху, сімейний затишок у нашому невеликому будинку та урочистий спокій Свято-Успенського Святогірського монастиря.

                                                                                     Катерина ЛОБЕНКО

     

     





    Схожі новини
  • №4 (259)
  • №2 (257)
  • №42 (254)
  • №35 (247
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Світле Воскресіння Христове



alt    Із маминих розповідей знаю: мій прадідусь був священником. Тож, зрозуміло, наша родина відзначає майже всі великі церковні свята. З дитинства одне з моїх найулюбленіших – Пасха.

    Щовесни з батьками приїжджали ми до бабусі в Донецьку область. Тут люди не тільки вміють працювати, але й шанобливо ставляться до релігійних празників. Мабуть, до кінця життя в моїй памяті залишиться наш невеликий будиночок, оточений зеленню дерев і квітучим садком…

    Приїздили ми в Кодемо за день-два до свята. Кожний займався своїми справами: бабуся пекла паски, мама фарбувала яйця, тато з дідусем щось постійно лагодили, готувались до весняних робіт у городі.

    Бабусині розповіді про нашу родину я сприймала, як найцікавішу казку. Батько моєї бабусі, як я вже згадувала, був місцевим священником. Сімя його була багатодітною, тож і не дивно, що жили вони досить скромно. А от науки не цуралися. Дітки батюшки Дмитра (так його звали) знали практично все про історію і значення церковних свят, а отже, й Великодня. Тільки-но моїй бабусі виповнилося сім років, мати вперше дозволила разом із нею випікати паски.

    Робилися вони різних розмірів, залежно від величини формочок для їхнього приготування. Навіть дотепер ці форми зберігаються в нашому домі, а на свято обовязково використовуються. Бабуся сміється кожного разу, коли згадує, яким чудернацькими та великими їй вони здавалися у її дитинстві. Яйця в сімї ще здавна фарбували, не застосовуючи хімічних розчинів. Насправді все дуже просто і зрозуміло. Бралося цибулинне лушпиння, варилося, а потім в цей окріп на деякий час занурювали яйця. Так вони ставали кольоровими з найрізноманітнішими відтінками, починаючи від світло-жовтого, закінчуючи насичено теракотовим.

 

alt    Тепер я знаю, що яйце символізує нове життя, а при слові «Великдень» немов бачу перед очима щойно спечену духмяну паску та крашанки.

    Ось яку легенду свого часу повідала мені бабуся. Коли Ісус ніс важкий хрест на Голгофу, зустрічні люди, бачачи його, поводилися по-різному. Вороги кидали в обличчя Спасителю каміння й тверді грудки землі. Діти ж, які ставилися прихильно до Ісуса, бігли попереду і намагалися зібрати всі камінчики, щоб ними не кидали у страждаючого Христа. Коли ж малеча висипала неподалік дороги все, що зібрала, то камінінці й грудки перетворилися на красно розписані яйця. Відтоді вважається, що то Мати Господня так віддячила дітям за допомогу її синові.

    Розумію, що традиції тому й живуть, бо передаються із покоління в покоління - бабуся вчила мою маму, а вона, в свою чергу, мене. З розповідей бабусі я знаю, що свято Великодня є одним із найурочистіших у християнському році. Тиждень до нього називається білим, чистим або страсним. Останні дні цього тижня мають свої назви, кожна з яких щось символізує. Наприклад, Чистий четвер - духовне очищення; Страстна п'ятниця - страждання Ісуса Христа, поховання Його Тіла. Субота - день скорботи і очікування Воскресіння Христова. І, нарешті, - Світле Воскресіння Христове.

    Батюшка Дмитро навчав своїх дітей, що в Страсну пятницю не можна не тільки нічого їсти, а й пити. Коли випікаються паски, не можна скуштувати й шматочка, бо це є тяжким гріхом. А от кількість пасок, що випікалась, була необмежена. Частину з них готували для освячення в церкві, частину - щоб залишити вдома, а в день свята поділитися

 

altз сусідами.

    Торік ми побували в Свято-Успенській Святогірській Лаврі - православному монастирі, розташованому на високому крейдяному березі Сіверського Донця. Саме в цих краях в середині IX століття проповідували хазарам православну віру святі рівноапостольні брати Кирило і Мефодій. Протягом майже всієї історії монастиря його печери стали притулком для благочестивих іконоборців під час гонінь. Пізніше Московське князівство, яке в 1547 р. стало царством, використовувало «Святі гори» для розташування в монастирі своєї сторожі.

    Після Першої світової війни керівництво Донецького губернського комітету Російської комуністичної партії перетворило всі будівлі й майно монастиря на будинок відпочинку. Успенський собор став кінотеатром. Згодом Святі Гори отримали назву Червоні, Святогірськ став Слав'яногірськом, а монастир — Будинком відпочинку ім. Артема.

    Відновили монастир у 1992 році. Сьогодні всі храми, печери та вцілілі будівлі повернули монастирю. Послух в обителі несуть більше сотні чоловіків, а тисячі прочан і туристів щодня відвідують далекі від суєтного життя Святі Гори.

    Для моєї сімї це місце теж є святим. Ще моя прабабуся казала: «Перед Великоднем треба вистояти тут цілу ніч, бо хто у цю ніченьку не спить, тому Христос дарує силу і красу». І дійсно, коли після всенощної стоїш біля монастиря поруч із іншими людьми, серце наповнюється якоюсь радістю, очікуванням, у повітрі відчувається солодкий запах свіжих пасок...

    Звісно, улюблене свято не може бути тільки одним на рік. І цьому є багато причин. Та коли я запитую рідних про найулюбленіше, всі одностайно пригадують саме Пасху, сімейний затишок у нашому невеликому будинку та урочистий спокій Свято-Успенського Святогірського монастиря.

                                                                                 Катерина ЛОБЕНКО

 

 





Схожі новини
  • №4 (259)
  • №2 (257)
  • №42 (254)
  • №35 (247
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.