У гуцулів два Великодні

19 July, Розділ Weekend / Свято, переглядів 6 877

…Того дня, як воскрес Христос, сонце з радості не заходило і день був великим-превеликим, тому й назвали його Великдень…

Основними атрибутами Великодніх свят з давніх давен у гуцулів є писанка, паска, святошний кошик з вишитою серветкою і гарні традиції свята.

Писанковий край

Писанка, за гуцульським повір’ям, - символ весни, сонця, повернення природи до життя. Ще й понині в кожній гуцульській оселі можна побачити над дверима три писанки – великодню, вербну (шуткову) і третю – в грабельках. Перша - з хрестом – огороджує хату від зла, вербна - дає здоров’я, а в грабельки - вигрібає нещастя.

На Гуцульщині є цікава легенда про писанку. Розповідають, що невдовзі після свого Воскресіння Христос переміг диявола і закував його дванадцятьма залізними ланцюгами в підземеллі під Голгофою, за дванадцятьма залізними дверима, котрі замкнені на дванадцять залізних замків. Але нечистий ще має силу. День і ніч він рветься на волю, розгриз уже одинадцять залізних замків і злизав одинадцять залізних дверей. Ще мить - і впаде остання, дванадцята перепона. Вирветься тоді диявол на білий світ, і настане світу кінець. Але саме в цю мить дзвонять у церкві дзвони, люди вітаються словами "Христос воскрес!" і обдаровують одне одного писанками. Тоді враз поновлюються всі окови на нечистому, всі двері й замки. Сидіти там, за ними, дияволу довіку - поки люди на землі писатимуть писанки і вітатимуть одне одного з Великоднем.

Не секрет, що саме Галичина, зокрема, Гуцульщина і Бойківщина, а ще Покуття, є визнаним центром українського писанкарства, яке тут, на відміну від інших регіонів, ніколи не завмирало. Саме на Прикарпатті нині живе і творить найбільше висококласних писанкарів, широковідомих майстрів цього неабиякого виду народного мистецтва. На весь світ відомі такі авторитетні школи писанкарства, як космацька, вижницька, шешорська, розтоцька, чорнопотоцька, великобичківська та інші.

Прикарпатська писанка технічно найважча: у геометричному орнаменті важливо, аби рука вела лінію писачка впевнено і рівно. Аби розмалювати писанку по-прикарпатськи, потрібно розподілити її на чотири частини, потім на вісім і так далі, у геометричній прогресії, допоки вистачить терпіння і пильності ока. У дрібних клітинках місцевої писанки вмальовують найчастіше зірочки (це ж бо ті самі сонечка, лише менші) і безкінечник, що символізує Воскресіння й вічне життя.

Є ще трилист та тринога - знаки Пресвятої Трійці. Їх також вписують у геометрію місцевої писанки, однак значно рідше. Цей символ бере свій початок ще у Трипіллі. Люблять малювати прикарпатці і сорокаклинку, яку запозичили у сусідів-львів’ян. І недаремно, бо вона, згідно переказів, сприяє здійсненню бажань. Власноруч розписаними писанками більшість присутніх збирається потішити на свята рідних і близьких.

Особливо славиться писанками гуцульське село Космач, що на Косівщині. Їх впізнаєш одразу за жовто-гарячими кольорами. А в орнаментах - закодована інформація, своя символіка. «Особливо популярні "безкінечники", "макові", "штерни", - каже космачанка Ганна Бодруг. - У нас на писанці найбільш поширений візерунок - "штерна", який символізує, як кажуть, драбинку до неба. Тобто до вищого, до духовності. І вважають, що це Божа ласка".

Ганна Бодруг каже, що свячені писанки не псуються, можуть зберігатися довго. Бити їх не можна, бо то гріх. 17 років Ганна веде в Космацькій школі гурток писанкарства. Дівчата не лише вчаться розпису, а й збирають від старших людей, майстринь легенди, вірування про писанки.

«У суботу Великодню, з суботи на неділю, мати повинна поставити мисочку, в неї - писанку і помити свою доньку. Це означає: щоб вона була красива, як писанка, любима всім людям так, як всі люблять писанку".

Однак, столицею писанкарства на Прикарпатті по праву вважають Коломию. Саме тут 11 років тому збудували єдиний у світі музей «Писанка». Центральна його частина має форму писанки висотою 13 метрів. Приміщення виготовлене повністю з кольорового скла, загальна площа вітражу становить понад 600 кв. м (висота споруди – 14 м, діаметр - 10). Це єдиний у світі музей писанкового розпису і водночас - візитівка міста. Концепцію експозиції розробила директор Ярослава Ткачук, а втілили в життя коломийські художники Василь Андрушко і Мирослав Ясінський.

До речі, приміщення не має даху! Зовнішнє оздоблення виконано у тривимірному просторі. Музей увічнює статуя Богородиці роботи місцевого скульптора Романа Захарчика. Зараз музей володіє колекцією понад 6000 писанок, представлених з переважної більшості областей України (Тернопільської, Львівської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської, Одеської), а також з Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції, Індії. Деякі експонати були виготовлені ще на межі ХІХ-ХХ століть.

Великодній кошик

Спеціально до Великодня тримають кошик і вишитий особливим візерунком рушничок.

Паска, яку також пекли цього дня, була не такою маленькою, як зараз, тому у кошик вона не влізала. Гуцули несли святити її в бесагах, хустці чи скатертині. А у кошик клали яйця зі шкарлупкою і чищені – щоб одразу можна було їсти. Обов’язково там було і щось м’ясне: шинка, солонина, вуджене сало. Крім того – масло і сир.

Неодмінно святили сіль (символ достатку, повноти, суті). У Біблії сіль - символічний засіб зв'язку між Богом і його народом: „І не оставляй жертви твоєї без солі завіту Бога твого”. У Нагорній проповіді Христос називає своїх учнів „сіллю землі”. Тому у святкові дні для надання особливої сили солі її запікали в печі або святили у церкві. Перед Великоднем сіль запікають у Чистий четвер.

У Великий четвер господині печуть паски, верх покривають символічними знаками: кісками, сонечками, голубами, зробленими з тіста. Готуючи паски, господиня повинна мати чисті думки.

Марія Івасів з Косова випікає паски вже півстоліття: і для родини, й на замовлення. Каже, що коли печуться паски - бажано, щоб нікого не було в хаті, аби паску не обговорювали. Нічого в цей день не можна позичати; не можна бути на печі, щоб не була паска горбата; кладуть паску в піч із молитвою, з примовлянням "Христос Воскрeс". Те ж роблять і витягуючи її з печі. Як є дівчина в хаті, то бажають: "Щоб була файна, як на Великдень паска", а діти щоб росли пишні та здорові, як паска. Коли паска печеться у духовці, нікому не дозволяють голосно шуміти, щоб вона у духовці не зіпсувалася.

Ці паски є найбільшою окрасою і основною поживою великоднього столу. Лушпиння від писанок і крашанок, а також шматочки паски зі святкового столу гуцули не викидають. Тримають до наступного Великодня…

Рахманський Великдень

За дуже давнім звичаєм, гуцули двічі святкують Великдень. Спочатку - Воскресіння Христове. А через двадцять п’ять днів після Пасхи - Рахманський Великдень. У цей день у горах можна почути музику дзвонів - досить лише вийти на котрусь із вершин і припасти вухом до землі.

Обидва свята, розтлумачує власник приватного етномузею, краєзнавець з селища Верховина Роман Кумлик, тісно пов’язані між собою. В день Пасхи, після того, як родина поснідає свяченим, ґаздиня (господиня) бере шкаралупу освячених у церкві крашанок та писанок і пускає її на воду - в потічок чи у річку. Вважається, що за три з половиною тижні вона допливе в Країну рахманів і сповістить їм про те, що прийшло Воскресіння. Тоді рахмани і заб’ють в усі свої рахманські дзвони.

«Доки шкаралупка пливе водою, вона знову перетворюється на яйце, - додає історії шарму відомий в краї музикант. - І тими яйцями рахмани розговляються (припиняти піст - авт.)».

Зазвичай горяни зважають на Рахманський Великдень, що настає четвертої середи по Воскресінню. Намагаються в цей день нічого тяжкого не робити, не різати і не шити, не копати землю. Дехто йде високо у гори, щоб почути з-під землі подзвін. І чують його не всі. «Для великих грішників земля німою лишається», - ставить у своїй розповіді крапку старий гуцул.

Задля справедливості слід сказати, що Рахманський Великдень - свято, яке в Карпатах потроху своє відживає. Гуцули в цей день справді утримуються від роботи, та здебільшого формально наслідуючи звичай; мало хто може пояснити, чому так робиться…

У Пасхальну ніч церкви і храми переповнені молільниками. Кажуть, у цю ніч на Пасху спати не можна, бо проспиш все на світі.

«Христос воскрес!» - лунає під світанок. Під передзвін церковних дзвонів і спів пасхальних пісень освячуються паски, писанки та все принесене в прикрашених кошиках. Люди христосуються і поспішають додому - до сім'ї, родини, особливо якщо вдома з нетерпінням чекають свяченого старенькі й хворі, найменші.

«Воїстину воскрес» - радісно відповідають вони. Тоді умиваються свяченою водою, в яку опущено писанку та хрестик, і лише опісля сідають до святкового сніданку, щоб розговітися яйцем і паскою.

Олександра ЛІСКОНОГ