…Вогонь, батарея! Вогонь!

16 August, Розділ Weekend / Свято, переглядів 4 384

Генерал-лейтенант військ ППО Костянтин Бабенко штурмував Рейхстаг, визволяв Прагу і виконував військовий інтернаціональний обов’язок у В’єтнамі.

Він є одним із шести бойових генералів, яких зростила Решетилівська земля. Нині йому 88... Високе, опукле чоло, над яким непокірно нависає біле волосся, добрий погляд сірих очей. Попри те, що наша з ним зустріч відбувається у обласному госпіталі для інвалідів війни, вимовляє слова чітко і упевнено тримається на ногах. Як і належить бойовому офіцеру.

Дивно, та Костянтин Степанович говорить, що він ніколи не мріяв про військову кар’єру. Навпаки, після закінчення Сухорабівської десятирічки у червні 1941-го збирався подавати документи до сільськогосподарського ВНЗ, бо в селі Толокоподи на Полтавщині, де він народився, тоді популярними були професії агронома і зоотехніка. Проте всі плани порушила війна. Вона почалася саме того дня, коли Костянтин разом із однокласниками-випускниками зустрічав світанок над тихоплинним Пслом…

Бойове хрещення

Пройшовши курс молодого бійця, хлопець прийняв присягу у 30-му запасному танковому полку в м. Чугуїв Харківської області та пройшов курси удосконалення командного складу у Челябінську. Вже у лютому 1942 р. після закінчення Сорочинського зенітно-кулеметного училища Костянтин Бабенко одержав звання молодшого лейтенанта і доручення - командувати взводом зенітно-кулеметної роти 30-ї танкової бригади Західного, а потім – Воронезького фронтів. А у бою під Смоленськом - першу свою нагороду: медаль «За бойові заслуги».

Незабаром він уже був старшим лейтенантом і командував зенітно-артилерійською батареєю, яка геройськи проявила себе під час бойових операцій на 1-му Українському фронті. «Наша танкова армія разом з іншими військовими підрозділами звільняла Київ, Васильків і Фастів, - згадує Костянтин Степанович. – Нам за ті подвиги салютувала Москва».

Тоді Бабенка було тяжко поранено. В бою під Фастовом.

Надійка подарувала надію

- Досить довго я лікувався, - каже ветеран, - бо в моїх ногах позастрягало чимало осколків, а на правій уже й гангрена відкрилася. Хірург збирався оперувати.

- Костю, не погоджуйся! – категорично наполягла симпатична медсестра Надійка, хірургова дочка. – Ти ще будеш на своїх обох танцювати на власному весіллі!

І він їй повірив, а заодно повірив і у можливості свого молодого організму. Ця віра врятувала його від каліцтва…

Отримавши кілька днів відпустки після лікування, Костя, незважаючи на хворі ноги і неблизьку відстань, вирушив у рідне село. Йшов кілька днів без перепочину, щоб десь не замерзнути, бо морози тоді стояли люті. Три дні й три ночі в колі рідних і односельців промайнули швидко. Нагомонівся з усіма, наслухався від них про ті біди й страждання, що чинили окупанти землякам. Довідався, що середній брат Аксентій теж пішов воювати. А незабаром можуть забрати в армію і наймолодшого, Леоніда. Та й знову – на фронт, наздоганяти свій зенітно-артилерійський полк.

Весну Перемоги зустрів у Празі

Із-поміж багатьох воєнних епізодів того періоду Костянтин Степанович виокремлює наступний.

Одного разу, під час форсування річки Вісли, обслуга його батареї збила німецький «Фокке-Вульф-186». Льотчика, що недалеко приземлився з парашутом, узяли в полон. У нього виявилися дуже цінні документи. Буквально через півгодини на місце події прибув командувач танкової армії Павло Рибалко (пізніше став маршалом, він двічі Герой Радянського Союзу).

- Ми наполохалися, не знали, що й подумати, - усміхається ветеран, - а він, виявляється, захотів дізнатися, хто саме із зенітників збив ворожого розвідника. А дізнавшись, перед строєм вручив нам нагороди, ще й подякував за відмінну службу.

За той бойовий епізод Бабенка нагороджено орденом Червоної Зірки. Для Костянтина Степановича він найдорожчий. Всього за час війни його батарея збила 87 ворожих літаків.

У складі полку Костянтин Бабенко дійшов до Берліна, штурмував Рейхстаг. Потім прийшов наказ допомогти Празі. З 8 на 9 травня 1945 року були нанесені раптові й нищівні удари по ворогу. Фашистське угруповання в 1 млн. чоловік припинило опір. З квітами і сльозами на очах чехи й словаки зустрічали наших танкістів.

Нагороди треба заслужити

Після війни гвардії старший лейтенант К.С. Бабенко продовжував службу в складі радянських військ на території Чехословаччини, Австрії, НДР. Служив на Чорноморському флоті, в Прибалтиці, навчався в Ленінградській військово-артилерійській академії.

Згодом, як найбільш підготовлений спеціаліст з ППО, виконував відповідальну місію у В’єтнамі, Сирії, Лівані.

К.С. Бабенко нагороджений двома орденами Червоної Зірки, двома орденами Вітчизняної війни І-го ступеня, орденами Богдана Хмельницького, «За службу Батьківщині в Збройних силах СРСР», «За заслуги», 26 медалями, з яких 18 - бойові.

Не почивав «на лаврах» Костянтин Бабенко і після відставки. 15 років очолював Полтавську обласну організацію ветеранів України. Багатьом літнім людям він допоміг поліпшити житлові умови. З його ініціативи у більшості населених пунктів області функціонують ветеранські магазини, ветеранські аптеки з пільговими цінами. Значно поліпшено медичне обслуговування інвалідів та учасників війни.

Олександр ДАНИЛЕЦЬ

Полтава

спеціально для «Аграрного тижня. Україна»

На фото:

Ст. лейтенант К.С. Бабенко у переможному 1945-му

«А завтра була війна» – однокласники-випускники Сухорабівської десятирічки. 21 червня 1941 року. Костя Бабенко другий справа у другому ряду

Бойовий генерал віддав 45 років армії для того, щоб отакі хлопчики жили в мирі

Фото з домашнього архіву К.С. Бабенка