- №4 (259)
- №42 (254)
- №38 (250)
- №35 (247
- Молока стало меньше
Анастасія Дойнікова: «Я - екстремал!»
Існує чимало хоббі. Хтось полюбляє вишивати, хтось створює вишуканий одяг. Дехто захоплюється шахами чи шашками. Хтось не уявляє життя без раллі чи їзди верхи. А ось 72-річна Анастасія Йосипівна, так звуть нашу нову знайому, підкорює... гори.
Ельбрус (найвища точка Європи, висота 5642 метри) - найвища вершина, яку їй поки що вдалося підкорити. До цього наша землячка вздовж і впоперек виходила Карпати та Кримські гори, заявляючи: «Не уявляю свого життя без екстриму». Про це заявила і при зустрічі з нами: «Я - екстремал!»
До походу в гори готувалася, пробігаючи щодня до 10 км
Вона - майстер спорту з лижного спорту і з легкої атлетики. Про те, що набирається група для сходження на Ельбрус, дізналася з об'яви. Зателефонувала керівникові групи, переговорили. Він охоче включив її до складу команди, бо прізвище Дойнікова відоме спортсменам і тренерам усього міста. Правда, не залишалось часу для ґрунтовної підготовки до походу в гори у складі групи, та незадовго перед цим вона тренувалася в Карпатах. Щодня тренує «дихалку», піднімаючись із вантажем на 9-й поверх багатоквартирного будинку. Бігає, інколи по 10 км на день. Серед членів групи Анастасія Йосипівна виявилася найстаршою.
- Почали сходження о 4-й ранку, з території табору, розташованого на висоті 4.200 метрів, бо ми поступово нарощуємо висоту у тренуваннях, - розповідає Дойнікова. - Потихеньку йшли собі, через кожні 10-15 метрів зупинялися. Йти було надто важко, не вистачало кисню. На «плечі» між Східною і Західною вершинами тренер приставив до мене для підстраховки двох чоловіків. Але, слава Богу, все було гаразд. Навпаки, це я оглядалася, чи далеко вони відстали. Я ж - лижниця, тож палки в руки, і - гайда вгору!»
Їхня група складалася із сильних, добре підготовлених спортсменів, які навіть могли собі дозволити обходитися без кисневих масок. Тож сходження відбувалося швидко. Дорогою вони обігнали німців і москвичів, ще когось. При цьому Анастасія Йосипівна несла два власних рюкзаки, і, моментами, рюкзак тренера, бо він знімав природу гір на фотокамеру.
В іншому часовому вимірі
Приблизно об 11.30 дня Ельбрус було підкорено! Таке не забувається! Анастасія Йосипівна називає той стан, у якому вони перебували, 
ейфорією. Каже, що дорослі чоловіки поводилися, як діти: підстрибували, обіймалися...
«Я десь прочитала, що Говерла, Ай-Петрі, Еверест, Ельбрус і ще деякі гори знаходяться в іншому часовому вимірі, який сильно впливає на людину у фізіологічному плані, підзаряджає її енергією, - пригадує. - Щось подібне відбулося з нами на вершині Ельбрусу».
Спускалися з гори поетапно. Бо поспіх у даному випадку шкодить здоров'ю. Це чудово знає їхній інструктор, і він же директор туристично-краєзнавчого центру Василь Ніколаєнко, котрий побував на Ельбрусі кілька разів.
«Якось, здається в 2007 році, він повернувся додому, не дійшовши до мети зовсім небагато, бо зіпсувалась погода, - розповідає А. Дойнікова. - В нього тоді була поранена нога. Коли він побачив, що нагорі «сєверить», то не став ризикувати своїм життям і членів команди. Два ж хлопці з іншої туристичної групи, котрі не мали досвіду і не прислухалися до свого внутрішнього голосу, продовжили підйом. Їх здуло з вершини вітром, швидкість якого в горах сягає 250 м за секунду. Вони загинули. За сезон у Кавказьких горах гине, зникає безвісти 30 і більше туристів».
На щастя, цього разу команді Ніколаєнка поталанило. Погода того дня була просто чудова: сонячна, безвітряна. Тож побалували себе і 
смачною їжею. Не дарма ж несли з собою продукти: крупи, овочі, рибні консерви, сало. Як же без нього?! Щоправда, їсти його доводилося з сухарями.
«Хочу в Гімалаї»
- Я дуже задоволена групою, з якою підкорила Ельбрус, - каже пані Анастасія. - І ніяких конфліктів між нами не було. Ви ж знаєте: в горах на 9-10-й день люди стають емоційно дуже збудженими. І, як правило, виникають непорозуміння. Цього разу обійшлося без розбірок, кожен виконував свою роботу. Ми не бігли вперед, отримуючи задоволення від життя, від природи. А яка вона в горах! В одному місці ми натрапили на малинник. Уявіть: скрізь - сніг, а тут такий аромат! Диво! Тож ми смакували духмяними ягодами, варили з них компот.
Або йдеш над гірськими ріками. Вода реве, несе каміння. Глянеш униз, голова йде обертом... Та все одно красиво!
Бачили в горах диких кіз, які підходили у пошуках поживи до самих наметів і навіть на ніч там залишалися. Напевне, звикли отримувати від 
туристів гостинці. Прощаючись з тваринами, спортсмени залишили козам трохи солі на камені. Так би мовити, із вдячності за довіру.
- Тепер відпочиватимете? - запитую Анастасію Йосипівну.
- Про який це відпочинок ви говорите? Готувалася до зимових стартів,
їздила в Карпати на тренування лижників. Хочу підтвердити свій статус майстра спорту з легкої атлетики. А ще ж Василь Ніколаєнко обіцяє взяти мене зі своєю групою в Гімалаї...
А ще Анастасія Йосипівна упевнена: старість її точно вдома не застане.
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур'єр»,
спеціально для «Аграрного тижня. Україна» Фото В. НІКОЛАЄНКА
На фото:
Прапор Миргорода на вершині Ельбрусу
Полтавчани на вершині (справа наліво): керівник групи Василь Ніколаєнко, Вадим Філіпських, Анастасія Дойнікова та В'ячеслав Літош
А. Дойнікова на тренувальному виході на льодовик
Вершина Ельбрусу підкорена!
А. Дойнікова: «Усе своє несу сама»
