Аграрний тиждень. Україна
» » » Країна пошани селянського господарства
» » » Країна пошани селянського господарства

    Країна пошани селянського господарства


    altЦя невелика країна з 3,5 мільйонами населення - не більше області України. Третина території – ліси. А ще тут понад три тисячі озер! Льон, який в Україні став кандидатом до Червоної книги, тут є національним символом. І речі з льону тут наймодніші. На мальовничих природних луках часто можна побачити череди безрогих кіз і дивних корів, не вищих за поні. Ім’я цієї країни – Литовська Республіка.

    На ринку в Вільнюсі можна купити справжнісінький натуральний сир, виготовлений за старовинними рецептами. Купити безпосередньо в селянина, який виробляє цю смакоту. На ринках України селян, що торгують власною продукцією, днем з вогнем не відшукати. На наших базарах правлять бал і ціну перекупники, які дістали пропоновані продукти невідомо де. Українські ж селяни з власним, здобутим виснажливою працею товаром, зігнані на стихійні ринки. Там на них полює й міліція, й санстанція, й податкова.

    «А хіба на ринках вашої країни селянина не «дістають» різні фіскали?» – спитали ми в голови правління литовської Асоціації фермерів «Viva Sol» Валдаса Каваляускаса. І почули: «Ані податківці, ані поліція, ані контролери від санітарної та ветеринарної служб Литви не дозволяють собі зухвалого ставлення до селянина. Самодіяльність інспекторів може мати для них адекватні наслідки. Просто ми маємо сотні любителів нашої продукції, які не проміняють її на будь-яку іншу. Повірте, наші споживачі не дозволять комусь заважати нам виробляти саме те, що їм до вподоби, й вільно реалізовувати продукт своєї праці».

    Цю цікаву пізнавальну зустріч організувало Посольство Литовської Республіки в Україні. Дискусія відбувалася в рамках конференції на вельми актуальну для нашої держави тему: «Щоби село залишалось живим. Досвід країн Європейського Союзу».

    Що ж дійсно треба, щоби зупинити деградацію та вимирання українських сіл? Доморощені «експерти» нас намагаються переконати, що без великотоварного виробництва українському селу настане капут. Мовляв, не можуть маленькі сімейні господарства виробляти якісний продукт. Адже в них і техніки нема, й з технологіями проблема. І на ринок ЄС ніби - зась. Дізнаючись про досвід литовських фермерів, очевидною видавалася безглуздість «великотоварних аргументів».

    - Ми сьогодні не будемо говорити про індустріалізацію сільськогосподарського виробництва, - підкреслив Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Пятрас Вайтєкунас, відкриваючи конференцію, на яку запросили й журналістів «Аграрного тижня. Україна». - Адже роль села полягає не лише у виробництві. Це передусім гарантія національної безпеки. У разі якогось катаклізму чи в країні, чи на континенті – село виживе. І не лише виживе, а й збереже національну ідентичність, традиції, культуру, ремесла. Якщо ще 10 років тому литовські селяни намагалися податися до міста, то нині приємно спостерігати зворотню тенденцію.

    Люди повертаються до села. Облаштовуються. Засівають поля й городи, розводять худобу. Наші громадяни вже наїлися харчів ізaltсупермаркетів. Вони, дбаючи про здоров’я, прагнуть споживати справжні якісні природні продукти. Разом із тим, згадуючи споконвічні традиції, люди відроджують ремесла, організовують не конвеєрне промислове виробництво продуктів за інтенсивними технологіями, а оригінальне, самобутнє на природній основі.

    Завершивши вступ, посол представив нам гостя зі своєї країни - фермера Валдаса Каваляускаса.

    - До свого доленосного рішення я попрацював в одній з успішних американсько-французських компаній, - розпочав свою розповідь фермер. - Стомившись від метушні, вирішив присвятити своє життя благородній селянській справі. 8 років тому ми - тридцять членів Асоціації фермерів «Viva Sol» - зібралися взимку в неопалюваній закритій школі, замислившись над тим: що зможемо зробити задля повернення життя в село? Передусім згадали - які ж продукти сьогодні купують споживачі в супермаркетах? Чи хочуть вони їсти ці штамповані харчі? Ні. Хочеться домашнього, справжнього, натурального. Де ж то воно - селянське яйце, сир, масло, молоко?

    Відтак вирішили об’єднати зусилля виробників і споживачів натуральних продуктів. І село стало змінюватися. Занедбану школу перебудовуємо в центр ремесла. Відкрили спеціалізований магазин, де продаються продукти місцевих селян. Відкрили ресторан, де бажаючі можуть оцінити місцеву кухню і де страви готують виключно з місцевих продуктів. Є в нас і власна броварня, на якій виготовляємо пиво за оригінальними рецептами. Тому і мешканці столиці, й іноземці в нас часті гості.

    Люди стали повертатися в село. Якщо донедавна смертність перевищувала народжуваність, то нині ситуація докорінно змінилася. Практично в кожній сільській оселі, а їх у нас понад 200, лунають дитячі голоси.

    Насампочаток не все гладко було у відносинах із ветеринарною службою. Та ми одразу визначилися, що дрібне сільське господарство – це не лише виробництво. Це й переробка. Це й реалізація. Після відповідного моніторингу цих процесів ми altотримали потрібні дозволи й сертифікати. Відтак нам довірили право контролювати всі ланки від виробництва до продажу.

    - Пане Валдасе, а чи велике господарство власне у Вас?запитав я. З цього і почалась наша розмова.

    - 15 га землі, 15 кіз, 2 корови. Жодної техніки крім лопат, граблів, вил, коси нам не потрібно, бо всю землю використовуємо як пасовище. Обслуговуємо це все разом із дружиною. Й діти допомагають. Виготовляємо протягом року майже 2 тонни сиру.

    - Де можна придбати Ваші продукти?

    - Як у місцевому магазині, так і на ринку у Вільнюсі.

    - Ви самі торгуєте на столичному ринку?

    - Так. Завдяки асоціації «Viva Sol» і за допомогою споживачів у Вільнюсі організовано 2 ринки, де своєю продукцією торгують фермери й селяни.

    - До Вільнюса - 50 км, тож Ви кожен день возите по кілька кілограмів сиру на столичний ринок?

    - Ні. Кілька разів на тиждень я збираю продукти ще від трьох-чотирьох сусідів і все разом везу на ринок. Наступного дня вже сусід везе мої продукти. Так і кооперуємося.

    - Нескромне запитання. На життя вистачає, адже воно в Литві недешеве?

    - Вибачте, але й не дорожче, ніж в Україні. Та наші громадяни цінують справжній природний високоякісний продукт і тому я маю стабільний середній дохід.

    - А податки?

    - Сплачую виключно медичну страховку. Це близько 10 євро на місяць. 

    - А чи багато шанувальників Вашого сиру?

    - Більше трьох сотень. І вже постає питання про дефіцит. Тому є над чим і за що працювати.

                                                                           Володимир ШАПОВАЛОВ 





    Схожі новини
  • Що зупинить сільське господарство
  • №4 (259)
  • №42 (254)
  • № 24 (193) 11.07-17.07.2011
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Країна пошани селянського господарства


altЦя невелика країна з 3,5 мільйонами населення - не більше області України. Третина території – ліси. А ще тут понад три тисячі озер! Льон, який в Україні став кандидатом до Червоної книги, тут є національним символом. І речі з льону тут наймодніші. На мальовничих природних луках часто можна побачити череди безрогих кіз і дивних корів, не вищих за поні. Ім’я цієї країни – Литовська Республіка.

На ринку в Вільнюсі можна купити справжнісінький натуральний сир, виготовлений за старовинними рецептами. Купити безпосередньо в селянина, який виробляє цю смакоту. На ринках України селян, що торгують власною продукцією, днем з вогнем не відшукати. На наших базарах правлять бал і ціну перекупники, які дістали пропоновані продукти невідомо де. Українські ж селяни з власним, здобутим виснажливою працею товаром, зігнані на стихійні ринки. Там на них полює й міліція, й санстанція, й податкова.

«А хіба на ринках вашої країни селянина не «дістають» різні фіскали?» – спитали ми в голови правління литовської Асоціації фермерів «Viva Sol» Валдаса Каваляускаса. І почули: «Ані податківці, ані поліція, ані контролери від санітарної та ветеринарної служб Литви не дозволяють собі зухвалого ставлення до селянина. Самодіяльність інспекторів може мати для них адекватні наслідки. Просто ми маємо сотні любителів нашої продукції, які не проміняють її на будь-яку іншу. Повірте, наші споживачі не дозволять комусь заважати нам виробляти саме те, що їм до вподоби, й вільно реалізовувати продукт своєї праці».

Цю цікаву пізнавальну зустріч організувало Посольство Литовської Республіки в Україні. Дискусія відбувалася в рамках конференції на вельми актуальну для нашої держави тему: «Щоби село залишалось живим. Досвід країн Європейського Союзу».

Що ж дійсно треба, щоби зупинити деградацію та вимирання українських сіл? Доморощені «експерти» нас намагаються переконати, що без великотоварного виробництва українському селу настане капут. Мовляв, не можуть маленькі сімейні господарства виробляти якісний продукт. Адже в них і техніки нема, й з технологіями проблема. І на ринок ЄС ніби - зась. Дізнаючись про досвід литовських фермерів, очевидною видавалася безглуздість «великотоварних аргументів».

- Ми сьогодні не будемо говорити про індустріалізацію сільськогосподарського виробництва, - підкреслив Надзвичайний і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Пятрас Вайтєкунас, відкриваючи конференцію, на яку запросили й журналістів «Аграрного тижня. Україна». - Адже роль села полягає не лише у виробництві. Це передусім гарантія національної безпеки. У разі якогось катаклізму чи в країні, чи на континенті – село виживе. І не лише виживе, а й збереже національну ідентичність, традиції, культуру, ремесла. Якщо ще 10 років тому литовські селяни намагалися податися до міста, то нині приємно спостерігати зворотню тенденцію.

Люди повертаються до села. Облаштовуються. Засівають поля й городи, розводять худобу. Наші громадяни вже наїлися харчів ізaltсупермаркетів. Вони, дбаючи про здоров’я, прагнуть споживати справжні якісні природні продукти. Разом із тим, згадуючи споконвічні традиції, люди відроджують ремесла, організовують не конвеєрне промислове виробництво продуктів за інтенсивними технологіями, а оригінальне, самобутнє на природній основі.

Завершивши вступ, посол представив нам гостя зі своєї країни - фермера Валдаса Каваляускаса.

- До свого доленосного рішення я попрацював в одній з успішних американсько-французських компаній, - розпочав свою розповідь фермер. - Стомившись від метушні, вирішив присвятити своє життя благородній селянській справі. 8 років тому ми - тридцять членів Асоціації фермерів «Viva Sol» - зібралися взимку в неопалюваній закритій школі, замислившись над тим: що зможемо зробити задля повернення життя в село? Передусім згадали - які ж продукти сьогодні купують споживачі в супермаркетах? Чи хочуть вони їсти ці штамповані харчі? Ні. Хочеться домашнього, справжнього, натурального. Де ж то воно - селянське яйце, сир, масло, молоко?

Відтак вирішили об’єднати зусилля виробників і споживачів натуральних продуктів. І село стало змінюватися. Занедбану школу перебудовуємо в центр ремесла. Відкрили спеціалізований магазин, де продаються продукти місцевих селян. Відкрили ресторан, де бажаючі можуть оцінити місцеву кухню і де страви готують виключно з місцевих продуктів. Є в нас і власна броварня, на якій виготовляємо пиво за оригінальними рецептами. Тому і мешканці столиці, й іноземці в нас часті гості.

Люди стали повертатися в село. Якщо донедавна смертність перевищувала народжуваність, то нині ситуація докорінно змінилася. Практично в кожній сільській оселі, а їх у нас понад 200, лунають дитячі голоси.

Насампочаток не все гладко було у відносинах із ветеринарною службою. Та ми одразу визначилися, що дрібне сільське господарство – це не лише виробництво. Це й переробка. Це й реалізація. Після відповідного моніторингу цих процесів ми altотримали потрібні дозволи й сертифікати. Відтак нам довірили право контролювати всі ланки від виробництва до продажу.

- Пане Валдасе, а чи велике господарство власне у Вас?запитав я. З цього і почалась наша розмова.

- 15 га землі, 15 кіз, 2 корови. Жодної техніки крім лопат, граблів, вил, коси нам не потрібно, бо всю землю використовуємо як пасовище. Обслуговуємо це все разом із дружиною. Й діти допомагають. Виготовляємо протягом року майже 2 тонни сиру.

- Де можна придбати Ваші продукти?

- Як у місцевому магазині, так і на ринку у Вільнюсі.

- Ви самі торгуєте на столичному ринку?

- Так. Завдяки асоціації «Viva Sol» і за допомогою споживачів у Вільнюсі організовано 2 ринки, де своєю продукцією торгують фермери й селяни.

- До Вільнюса - 50 км, тож Ви кожен день возите по кілька кілограмів сиру на столичний ринок?

- Ні. Кілька разів на тиждень я збираю продукти ще від трьох-чотирьох сусідів і все разом везу на ринок. Наступного дня вже сусід везе мої продукти. Так і кооперуємося.

- Нескромне запитання. На життя вистачає, адже воно в Литві недешеве?

- Вибачте, але й не дорожче, ніж в Україні. Та наші громадяни цінують справжній природний високоякісний продукт і тому я маю стабільний середній дохід.

- А податки?

- Сплачую виключно медичну страховку. Це близько 10 євро на місяць. 

- А чи багато шанувальників Вашого сиру?

- Більше трьох сотень. І вже постає питання про дефіцит. Тому є над чим і за що працювати.

                                                                       Володимир ШАПОВАЛОВ 





Схожі новини
  • Що зупинить сільське господарство
  • №4 (259)
  • №42 (254)
  • № 24 (193) 11.07-17.07.2011
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.