Велика Вітчизняна. Люди і долі.

18 June, Розділ Weekend / Різне, переглядів 5 039

«До початку Великої Вітчизняної війни фашисти збудували концентраційні табори Дахау, Заксенхаузен, Бухенвальд, Маутхаузен, Флоссенбюрг, Равенсбрюк. У 1940-42-му - Освенцим, Нейенгамме, Гузен, Натцвейлер, Гросс-Розен, Люблін, Нідерхаген, Штутгоф, Арбайтсдорф. Крім цього були ще спецтабір СС Гінцерт, молодіжні табори Морінген, Уккермарк, Ліцманштадт. Про це доповідав рейхсфюреру СС Генріху Гіммлеру обергрупенфюрер СС Освальд Поль 30 квітня 1942 року».

Ув’язнена Равенсбрюку №000…

Пам’яті Ольги Матюшиної (Берези) присвячується

Кажуть, нічого у житті не відбувається просто так, навіть випадкові зустрічі. Вперше я подзвонила у двері Ольги Сергіївни Берези десять років тому. «Ви гадати чи лікуватися?» - запитала мене симпатична бабця. Як виявилось, колишня ув’язнена концтабору Равенсбрюк заговорювала «рожу». А любов до карт у неї залишилася із тих часів, коли «кидали» вдови на своїх зниклих безвісти чоловіків. Заспокоювали себе солдатки козирними та чирвовими валетами, які неодмінно мали залишитися у живих десь у далеких уральських шпиталях. Прутиком лози та одягнутим на нитку мідним перснем перевіряли горе-віщун’ї солдатські «похоронки» - а раптом живе ще біополе? Карти були надією, що обіцяла вдовам чоловіків, а скаліченим у боях – одужання.

16-річну Ольгу Березу, у дівоцтві – Матюшину, війна застала у Брянську, де вона працювала продавцем. Молоді наказали зібратися біля комісаріату, узявши з собою кружку, ложку і хліба на кілька днів. Дівчата мали копати протитанкові рви. Довгенько добиралися до призначеного місця під проливним дощем. Хворіли, бо жити доводилося у саморобних палатках із гілок та трави. Там, в непрохідних лісових хащах, потрапили в облогу. Німці гнали захоплених дівчат разом із полоненими військовослужбовцями без відпочинку. Тих, хто зупинявся, щоб перев’язати скалічені ноги, розстрілювали на місці. На залізничній станції Брянська усіх погрузили у товарні вагони і повезли до Німеччини. Так Ольга опинилася у місті Бреслау у сім’ї Бауера Юлійштоллі.

Крім неї тут працювали поляки Йоган, Станіслав, Вацик, Ричард і Софа. Хліб, який видавали хазяї, Ольга протягом тижня збирала, щоб віднести у табір військовополонених. Кожної суботи за колючим дротом Ольгу та її подругу Валентину з нетерпінням чекали професор із Харкова Віктор, майор Валентин, перекладач Василь...

Якось хлопці попросили дівчат дістати їм одяг для втечі. Подруги вирішили тікати разом із військовими. Уночі, коли хазяї були у від’їзді, Ольга пробралася до їх кімнати і поцупила одяг. Втікачам допоміг старий німець-охоронець, у якого було багато дітей. Він сховав усіх у підвалі. Вісім втікачів поділились на три групи. Ольга і Валентина разом із перекладачем Василем сховалися у кукурудзі, хотіли перебігти поле і сховатися у лісі. Однак напоролися на засідку 14-річних юнкерів. Відбитки тієї невдалої утечі й досі збереглися на спині Ольги Сергіївни. Прив’язавши дівчат до лави, німці жорстоко випороли їх шомполами та вкинули до в’язниці на Олександрплац. Вранці її розбомбили радянські літаки. Тих, хто вижив, погрузили у товарняки і повезли до концтабору. Кожну четвірку ув’язнених охороняв військовий з вівчаркою.

Равенсбрюк зустрів нову партію прибульців чорним димом, що цілодобово валив із величезної труби крематорію. Найжахливішою процедурою для жінок виявилася баня. Обривши наголо тих, у кого було гарне волосся, німці загнали ув’язнених у велике приміщення, де по кутам стояли солдати зі шлангами. За наказом, двоє з них поливали нещасних крутим кип’ятком, двоє – льодяною водою. Тих, хто падав, підхоплював електричний совок і закидав на стрічку, що вела до печі крематорію. Ользі й Валентині вдалося вижити...

В бараках у три поверхи стояли дерев’яні ліжка. Кожне з них було розраховане на чотирьох. Спали по черзі. Підйом о 4-й ранку. Залізною палицею приводили до тями тих, хто не встигав вчасно схопитися.

Відчуваючи переможне наближення радянських військ, німці звіріли. Крематорій не встигав палити таку кількість людей. Ольга і Валентина, прихопивши дещо з американської посилки (такі надійшли до концтабору), вирішили тікати. Коли їх повели до баржі, яку мали потопити, охорона у безладі втратила пильність. Тож дівчата сховалися у придорожніх кущах. Валентину згубила «згущенка». Дівчина хотіла підняти банку, що вислизнула з-під одежі. Але на дорозі з’явилися німецькі мотоциклісти. Валю розстріляли, Ольга ж встигла вскочити у воронку з льодяною водою, в якій простояла до ночі…

Врятували її такі ж біженці. Разом із ними потрапила вона до танкової частини Шульгіна. Перемогу вже старший сержант Ольга Матюшина зустрічала біля стін Рейхстагу, де познайомилася з молодим капітаном Віктором Березою. У 47-му в Берліні вони скріпили свій союз, а за два роки вже мали сина.

Равенсбрюк був єдиним жіночим табором на німецькій землі. Тут утримували представниць більш як 40 національностей з 20 країн. У цьому таборі смерті з 132 тисяч жінок і дітей знищили 92 тисячі. За офіційними даними, з 1943 по 1945 рік у Равенсбрюці народилося 863 дитини. Доля багатьох із них невідома.

Криворожанка Олександра Бригінець народилася у Равенсбрюці в липні 1944-го. Її матір, кіровоградську студентку, вагітною кинули до табору смерті. І лише увага і чуйність польських жінок, які розділили з породіллею всі тортури та крихітні табірні пайки, допомогли дівчинці вижити.

Через десятки років Ольга Матюшина відшукала своїх колишніх подруг по концтабору Віру Комісаренко, Надію Ляшенко, а також Олександру Бригінець. Жінкам було що згадати.

Перегорнувши лише одну сторінку історії Великої Вітчизняної і людських доль, бережімо й ми, їхні нащадки, пам'ять про ту жорстоку, але священну для нашого народу війну.