Василь Ломаченко: ’’Я завжди буду колосовцем’’

05 February, Розділ Weekend / Спорт, переглядів 5 919

Колосовський боксер Василь Ломаченко часто навідується до столиці. Та ми зустрічаємося рідко. Востаннє бачилися у 2008-му, коли Василь прилетів з олімпійського Пекіна. І ось нова зустріч. У НОК України вшановували найкращого спортсмена місяця... Василя Ломаченка. Після урочистої церемонії боксер дав ексклюзивне інтерв’ю тижневику «Аграрний тиждень. Україна».

Після Олімпіади змінив зачіску

- З перших днів своєї боксерської кар’єри ти завжди представляв Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство «Колос» АПК України. Чи не переманювали тебе до іншого спорттовариства? Як це, приміром, роблять у нас динамівські або армійські спортивні функціонери, зманюючи до своїх лав вихованців сільського спорту?

- Було кілька активних пропозицій з інших товариств. Обіцяли військові звання, пропонували високі гонорари. І в мене було навіть бажання змінити колосовську прописку на інше спорттовариство. Однак я пам’ятаю, що в мою підготовку до Олімпійських ігор у Пекіні було вкладено чимало селянських грошей. Я постійно відчував справжню турботу рідного «Колоса». Після золотої медалі в олімпійському Пекіні за підтримки міністра аграрної політики України Юрія Федоровича Мельника мені з батьком подарували чудовий автомобіль. Були й інші приємні сюрпризи та подарунки. Крім того, я ніколи не залишу «Колос», бо мій батько працює в колосовській ДЮСШ, отримує непогану зарплату. Тут мені створено всі умови для підготовки до різноманітних турнірів. Тож я завжди буду колосовцем. І цим званням горджуся!

- Чи змінився твій стиль життя після тріумфальних виступів на Олімпійських іграх і чемпіонаті світу? Адже ти став знаменитим...

alt - Нічого абсолютно не змінилося. Маю тих же друзів. Лише трохи зачіску змінив (сміється). Тепер віддаю перевагу короткому волоссю.

- Василю, крім боксу, які види спорту тобі ще подобаються?

- І не лише подобаються, а ними я ще й захоплююся. Це – хокей.

- Хіба у твоєму Білгород-Дністровському є хокейна ковзанка?

- У нас поки що немає. Та я щотижня їжджу до Одеси. Саме тут дві-три години проводжу на льоду. А ось спостерігати за грою інших команд не люблю. Шайба така маленька, що я не встигаю слідкувати за її польотом. Немає в мене й улюблених команд. Мені самому подобається грати.

- То чому ж тоді не став хокеїстом, а обрав саме бокс?

- До того, як прийшов до боксерської секції, де тренером – мій батько Анатолій Ломаченко, я встиг спробувати себе у веслуванні, футболі, боротьбі, і навіть акробатиці. Та все ж мене найбільше приваблював ринг, боксерські рукавички. І батько-тренер допоміг визначитися. Ось уже понад 8 років - на ринзі.

- Чи важко бути підопічним в Анатолія Ломаченка?

- Повірте: надзвичайно важко. У нього вдвічі більші вимоги до мене, ніж до інших боксерів. Варто запізнитися на дві хвилини на тренування, одразу покарання – 20 разів віджатися. А ось старші хлопці, майстри спорту, хоча і запізнюються інколи, ніколи не віджимаються. Однак це не для чемпіона Олімпійських ігор, світу та Європи, і заслуженого майстра спорту України (сміється).

- Удома теж обговорюєте проблеми боксу?

- Звичайно, обговорюємо. Особливо після спарингів, які проводимо щоп’ятниці. Але конфліктів ніколи не буває, бо тренер

alt – завжди має рацію!

- Чи багато вільного часу в олімпійського чемпіона?

- Мені вистачає. Хоча щодня відбувається ранкове та вечірнє тренування. Чимало часу забирає комп’ютер: дивлюся фільми, граю, слухаю музику. Картярської гри не визнаю, а ось більярд просто обожнюю. А найбільше люблю …боксувати.

- Як мама реагує на твоє захоплення боксом?

- Позитивно. Вона ж теж колишня спортсменка. Займалася дзюдо. Навіть виконала норматив майстра спорту. Крім того, стала майстром спорту з акробатики. Сестричка Анастасія також уже виконала майстрівський норматив з акробатики.

Уже думаю про лондонську Олімпіаду-2012

- До літньої Олімпіади- 2012, яка відбудеться у Лондоні, ще достатньо часу. Та й про олімпійську ліцензію ще ранувато думати. Але, мабуть, вже є конкретний план підготовки до олімпійського боксерського турніру?

- Звичайно, відповідний план підготовки на певний період уже розроблений. Згідно з ним і проводимо навчально-тренувальний процес. Нині я з батьком-тренером зосередився на майбутньому чемпіонаті світу: тут саме й розігруватимуться олімпійські ліцензії до Лондона-2012.

- Яка головна причина, що ти залишився в любительському боксі, не став професіоналом? Хіба не приваблюють солідні доларові гонорари, чи може просто боїшся?

- Мені пропонували перейти до професійного боксу, пропонували солідні гонорари. І хочу спростувати вислови деяких ваших колег, які понаписували, що нібито я, почувши про багатомільйонні гонорари, відчув, що по моєму тілу «пробігли муахи». Подібного я ніколи й нікому не говорив. Звичайно, мені потрібні гроші, як і кожній нормальній людині. Мені також хочеться, щоб держава, спортивну честь якої ми захищаємо і приносимо їй славу, по-материнськи опікувалася своїми атлетами, була щедрішою. Я досить часто приїжджаю до Києва. Однак, чемпіон Олімпіади, світу та Європи не має в столиці власної квартири. І ніхто зі спортивних чиновників навіть не поцікавився моєю проблемою. Це неприємно...

А щодо відмови перейти у професіонали, то відповідь доволі проста і банальна. Я хочу стати дворазовим чемпіоном Олімпійських ігор! І зробити це вже в іншій ваговій категорії. Маю ще одну заповітну мрію. Нині я володію престижним Кубком Вала Баркера, який вручають найкращому (найтехнічнішому) боксеру олімпійського турніру. Тож хочу його залишити в Білгород-Дністровському ще на один олімпійський цикл, до 2016 року. Подібне ще нікому не вдавалося здійснити. А я це зроблю!

Треба завжди мати мету!

- Щоб ти побажав сільській дітворі?

- У першу чергу, бажаю їхнім батькам, щоб на нивах у них завжди вчасно сіялося, росло і збиралося. А симпатикам мого таланту скажу відверто: кожний самостійно обирає собі життєву дорогу. І неважливо, де він живе – в селі чи місті. Постійно піклуйтеся про своє здоров’я, а для цього щоденно займайтеся спортом, принаймні щоранку робіть фізичну зарядку. Обирайте собі мету, і не лише в спорті, і йдіть до неї цілеспрямовано. Свою мету я визначив, коли мені ще не виповнилося і 6 років – твердо вирішив стати олімпійським чемпіоном! Однак я не агітую усіх зосередитися на чемпіонському званні. Обирайте вид занять, який вам до вподоби, і обов’язково станете олімпійськими чемпіонами у будь-якому виді людської діяльності. Бо можна стати і чудовим лікарем, і пожежником, і комбайнером, і льотчиком, і ветеринаром. Головне - мати мету і йти до неї, незважаючи на всілякі перешкоди і бар’єри.

Спілкувався Микола Моторний.

Візитівка «Аграрного тижня. Україна»

Василь Ломаченко - Заслужений майстер спорту України (вагова категорія – до 57 кг).

Народився 17 лютого 1988 року у Білгород-Дністровському Одеської області.

Олімпійський чемпіон у Пекіні-2008, чемпіон світу (2009), срібний призер ЧС-2007, чемпіон Європи (2009), багаторазовий чемпіон України.

Володар Кубка Вала Баркера (найтехнічнішому боксерові Олімпіади-2008).

Тренер – Анатолій Ломаченко.

Виступає за Всеукраїнське-фізкультурно-спортивне товариство «Колос» АПК України.

Студент Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К. Ушинського.

Захоплення – хокей, баскетбол.

Неодружений.