ЗРОБИЛИ БАГАТО, ЗАРОБИЛИ МАЛО...

20 March, Розділ ---, переглядів 7 202

Практично кожен керівник-аграрник може сказати про своє господарювання словами, винесеними в заголовок.

Адже ціни на промислову продукцію й ресурси, необхідні для виробництва продукції села, пухнуть, як на дріжджах, ростуть вони й на продовольчі товари на базарах і в магазинах, споживачі купують харчі часто дорожче від світових цін, а господарства-виробники ледь зводять кінці з кінцями...

За кілька тижнів - у поле. Що сіяти, на які культури робити ставку? Що буде, коли не вдасться реалізувати зерно за нормальними цінами до нового врожаю? На ці прості запитання мало хто зараз дасть чітку відповідь...

alt ТОВ «Агрофірма «Подільська зернова компанія», що хазяйнує на теренах Лозової й Гарнишівки Волочиського району, за дуже короткий період свого існування створило потужну птахофабрику і цим трохи полегшило собі життя. Тепер у товаристві менше клопоту, куди подіти зерно, адже кури залюбки поїдають пшеницю й кукурудзу. А тваринницька продукція зараз більш-менш в ціні. Проте агрофірма не в захваті від ситуації, що склалася, бо виробила чимало й продовольчого зерна, яке просто гріх згодовувати худобі.

Основне завдання агрономічної служби - виростити хороший врожай, і вона зробила можливе й неможливе, аби його виконати. Головний агроном Валентин Васильович Королюк розповідає, що мали до збирання торік 700 гектарів ячменю, 650 - пшениці, 400 - ріпаку, 270 - сої. Зародило все на славу: врожайність зернових на круг становила майже 60 центнерів з гектара. А кукурудза, яку сіяли тільки на силос і просто випадково лишили 50 га на зерно, зародила по 90 центнерів з гектара. Валовий збір зерна сягнув 57 тисяч центнерів, але реалізації нема. Вдалося продати лиш окремі культури, зокрема ріпак, причому тільки частину по 2950 гривень, а решту - суттєво дешевше, ціни на нього падали не по днях, а по годинах. Продали й пивоварні ячмені на фірму «Оболонь» та вона до кінця досі не розрахувалася. З соєю начебто проблем нема: зібраних 550 тонн продали на Миколаївський олійно-жировий комбінат, а той повернув олію і шрот для годівлі птиці. Решта зерна - в коморах, вони забиті вщерть.

Агрофірма має в обробітку 3200 гектарів ріллі, обро***є все поле своїми силами. Придбала новий трактор «Кейс Магнум» на 310 кінських сил, має у власності «Кіровець» та Т-150 на підтримку. Ці трактори забезпечують і посівну. Куплено також дві нових сівалки СЗ-5,4. Збирають вирощене в агрофірмі також своїми силами: в товаристві є 5 «Донів» і «Славутич», вони обладнані ріпаковими столами.

- Ми не тільки свій ріпак вчасно зібрали, а й сусідам допомогли, - каже В. Королюк. - Але машинерії нам ще не завадило б прикупити. Ех, які гарні плани ми мали! Очікувалося, що після жнив заробимо трохи грошей і придбаємо ще одного «Кейса», сівалку. Не завадило б поповнити й парк збиральної техніки. Та нинішня несприятлива ситуація опустила нас з хмар на землю: нема реалізації - нема обігових коштів. Бо як, скажімо, продати пшеницю, коли тільки собівартість її становить 670-680 гривень, а такої ціни й близько ніхто не дає? Або кукурудза: торік її можна було за 1200-1300 гривень продати, а тепер за висушене зерно покупець не хоче й 500 дати. Люди тяжко працювали рік, однак видати їм, скажімо, якісь премії нема з чого. Наче й результати відмінні, та в цілому, якщо вивести баланс, то таке відчуття, що ми товчемося без толку. Як кажуть у народі, «тато грали - ніц не мали, і я граю - ніц не маю...»

Ще одна проблема - в районі сутужно з сушильними потужностями. Своє збіжжя «Подільська зернова компанія» сушила, де доведеться: щось на підприємстві «Агробізнес», частково в Війтівцях, решту - в себе, на слабких так званих «напольних» сушарках, які вже своє віджили. Кукурудзу молотила в грудні, бо раніше не було де висушити. Отже, якщо й далі робити акцент на вирощуванні зерна, тим більше займатися такими культурами, як соя і кукурудза, то треба думати про своє потужне сушильне господарство. А на це, знову ж таки, потрібні кошти, і немалі.

alt - Був час, коли село потроху випросталося. Землю розібрали, почали обро***ти, в сільське господарство пішли інвестиції. Ми стали виходити на передові технології. Нас уже не здивуєш потужною високопродуктивною технікою, широкозахватними агрегатами. Торік ми зібрали пшеницю сорту Смуглянка по 75 ц/га завдяки новим технологіям. Ви не можете собі уявити, яке задоволення відчули. Якби ж той результат був потрібен ще комусь, крім нас, якби хоч маленька підтримка, то ми б розвивалися.

Далі Валентин Васильович розповів про відрядження до Німеччини, під час якого вивчав тамтешній досвід. Ось який висновок зробив, порівнявши умови роботи:

- Ми, хоч і наближаємося до європейського рівня за результатами, можемо тільки мріяти про такі умови роботи, як там. Німці вносять по 6 ц аміачної селітри на гектар. Для нас - це щось недосяжне. Не дивно, що вони на своїх сіреньких землях збирають по 100 ц/га пшениці. Ще вони вносять по 3 ц фосфорних добрив і по стільки ж калійних. І не під буряк, а під озимину! Якби наші землі отримали хоч половину того, ми б завалили зерном півсвіту. Там і селекція на заздрість. Ми зайшли на рядове, не якесь там показове поле, і бачили, як з однієї насінини росте 12-14 продуктивних стебел, в той час як у нас - 5-6. Там для фермера створені чіткі правила роботи. Він знає, що якусь частину продукції держава в нього купить, бо вона йому замовляє ті культури. Він впевнений, що тонну пшениці завжди продасть по 280 євро, бо така на неї ціна, що отримає на кожен гектар по 300 євро в рік дотації.

Головний інженер агрофірми Володимир Ковальчук побував торік у Білорусі й теж у захопленні від того, як продумано ведуть сільське господарство наші сусіди. А починали ми самостійне плавання з однакових умов, ба, Україна навіть з кращих, бо наші чорноземи з білоруськими пісками не порівняти... Але там не занедбали виробництво, а налагодили глибоку переробку, а ще випускають хорошу сільськогосподарську техніку, не шкодують коштів для підтримки виробника, розбудовують села, а не руйнують. Там середня зарплата в сільському господарстві становить 600 доларів на місяць. Бо є з чого платити.

- Ми на весь світ протрубили, що зібрали 50 млн. т зерна. Я вважаю, що такі дані мають бути комерційною таємницею, - переконаний Володимир Дацула, голова правління ТОВ «Агрофірма «Подільська зернова компанія». - Хто ж при цьому дасть нам високу ціну за зерно? За кордоном теж моніторять ситуацію й знають, що самі ми стільки того зерна не з'їмо, а тваринництво в Україні небагаточисельне. Тож можна штучно зробити обвал цін.

Криза, скорочення людей, масове безробіття неминуче тягнуть зростання злочинності, сіють в душах зневіру. У центрах зайнятості коїться щось страшне. Хто ті біржі забезпечить грошима, хто податки буде платити, коли виробництво зупиняється? Хто і з якого джерела наповнить бюджет Пенсійного фонду? От чим потрібно опікуватися владі в першу чергу.

Але що залишається селянину? Орати, сіяти, збирати, виро***ти тваринницьку продукцію. От і під урожай 2009 року агрофірма заклала надійну основу. Посіяла 600 га пшениці, 650 - ріпаку. Підготувала ґрунт під ярину. Ремонтує техніку. Розвиває тваринництво. І... далі живе надіями. А раптом щось та зміниться? Бо ж у світі - криза, бо ж дехто й голодує.

А ще є в селах Лозова і Гарнишівка соціальні об'єкти, які потрібно обслуговувати, є побутові проблеми у працівників. Благо, керівники агрофірми сприймають соціальну сферу як невід'ємну частину своїх обов'язків. Це похвально. В усьому світі, правда, цим займається держава, так має бути і в нас. Тільки нам до цього, схоже, ще далеченько...

Галина СКРИПНИК

Хмельницька область