На початку довгого шляху

30 September, Розділ Агрополітика, переглядів 4 966

Розвиток соціальної інфраструктури села. Цей добрий намір проголошувався ще за радянських часів, але й донині для більшості реальних сіл він так і залишається лише наміром. Певною мірою як через об’єктивні, так і суб’єктивні причини.

Зокрема, низький життєвий рівень сільського населення, переважна частина реальних доходів якого формується за рахунок особистих селянських і фермерських господарств. Через нестачу коштів у місцевих бюджетах занепадає й руйнується мережа об'єктів соціальної інфраструктури, що у свою чергу стає складовою зниження привабливості проживання населення у сільській місцевості. Нестача робочих місць на селі і невисока заробітна плата ведуть до посилення процесів трудової міграції, особливо серед молоді, а отже – втрачається демографічний, трудовий та інтелектуальний потенціал у сільській місцевості.

Більшість сільських населених пунктів мають незадовільну і недостатню мережу об'єктів соціальної інфраструктури, зокрема відсутня необхідна мережа медичних закладів, низьке забезпечення їх необхідним обладнанням. Дільничні лікарні є лише у 2% сіл, амбулаторно-поліклінічні заклади – у 12% сільських поселень, а 43% сіл не мають навіть фельдшерсько-акушерських пунктів.

У 71% сіл відсутні дошкільні заклади освіти, у 41% - клуби та будинки культури, половина сільських населених пунктів не мають середніх закладів освіти. Тверде покриття доріг мають лише 58% сільських поселень, водопроводи – 24, газопроводи – 36, освітлення – 33, а каналізацією облаштовано лише 3% сіл.

Така сумна статистика не може не хвилювати Міністерство аграрної політики. А з огляду на постійне скорочення ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки та необхідність забезпечення продовольчої безпеки країни, проблема соціально-економічного розвитку сільських територій переростає вже у національну проблему. Тому для реалізації основних напрямів державної аграрної політики, спрямованої на створення сприятливих умов для комплексного розв’язання соціальних проблем села та розвитку сільських територій, а також створення сприятливих умов для розвитку високоефективного конкурентоспроможного аграрного сектора економіки України, Урядом прийнято Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року.

До цієї загальнодержавної справи долучилося і Міністерство регіонального розвитку та будівництва України. Ним розроблено проект Концепції реформи адміністративно-територіального устрою, яка, в першу чергу, стосується сільської місцевості й покликана зупинити деградацію сільської поселенської мережі. Основою стала соціально-економічна модель реформи адміністративно-територіального устрою, при якій забезпечується необхідна соціальна інфраструктура: загальноосвітні школи, амбулаторії, станції швидкої допомоги, будинки культури, школи естетичного виховання, стадіони.

Отже, у вирішенні проблеми розвитку інфраструктури села об’єдналися зусилля Мінагрополітики та Мінрегіонбуду, які з цього приводу 18 липня 2008 р. вперше провели спільне виїзне засідання колегії у Білоцерківському районі Київщини. У засіданні взяли участь міністри згаданих міністерств Юрій Мельник та Василь Куйбіда, науковці, спеціалісти сільськогосподарських дорадчих служб, начальники управлінь агропромислового розвитку.

Юрій Мельник зазначив з цього приводу: „ Так традиційно склалося, що ми більше часу приділяли виробничій програмі, менше уваги діставалося соціальним проблемам. Прийшов час міняти такий підхід. Для цього необхідна консолідація зусиль усіх гілок влади на всіх рівнях. Два села Білоцерківщини, у яких ми побуваємо, різні за своєю історією, але вони схожі за відповідальним ставленням людей до території, на якій вони проживають. Це приклад об’єднання зусиль та інтересів обласної, районної адміністрацій, керівників сільськогосподарських і несільськогосподарських підприємств, голів сільських рад. Тож, думаю, для всіх, хто бере участь у засіданні, побачене стане вагомою підтримкою у подальшій діяльності в цьому напрямі. І дуже важливо, щоб за словами „розвиток соціальної структури села”, які вже стали певним чиновницьким штампом, стояли живі конкретні справи. І ця виїзна колегія, впевнений, не для „галочки” в робочому плані міністерства, вона дасть нам з вами впевненість у тому, що, якщо захотіти, то і в складних умовах можна багато чого зробити”.

Наприклад, як у селі Терезине, де працює одне з найкращих в районі ВАТ „Терезине” - багатогалузеве господарство з розвинутим рослинництвом і тваринництвом. „ У 1997 році, коли я очолив господарство, борги із заробітної плати, із бюджетних платежів становили близько двох мільйонів гривень, - згадує голова правління ВАТ „Терезине” Іван Миколайович Кудлай. - Нові технології не впроваджувались. Вразили колосальні витрати електроенергії, що нею за рахунок держплемзаводу, на балансі якого було кілька котелень, забезпечували все селище, у тому числі і приватний сектор, і гаражі. Тож почали з впорядкування електросистеми з метою займатися безпосередньо виробництвом. Через три роки всі заборгованості було погашено. І лише після цього з’явилась можливість працювати над інтенсифікацією та модернізацією виробництва. Тож один з пріоритетів – оновлення автопарку, який щороку поповнюється найсучаснішими зерно- та бурякозбиральними комбайнами, тракторами відомих світових виробників. При цьому техніка купується під конкретну людину, яка зможе на ній ефективно працювати”.

Завдяки прибуткам від рослинництва та залученим кредитам господарським способом побудували молочний комплекс з найсучаснішим обладнанням відомих світових виробників. Тож учасники колегії побачили три нові корівники, кожний на 352 голови, із висотою стелі 10,5 метрів, що робить приміщення просторим. Завдяки цьому навіть при 30-градусній спеці температура тут залишається 20-22 градуси, що дуже важливо для корів, на яких спека впливає гірше, ніж холод. При цьому корови можуть вільно пересуватися. Надої влітку в середньому становлять 24 кг на корову, що є найкращим показником в районі. Тож рентабельним стало і будівництво доїльного залу на тисячу корів, зробленого за останнім словом техніки. За молоко, яке проходить п’ять ступенів очищення, переробні підприємства платять більше. Нині в господарстві споруджується четвертий корівник, адже нинішнє поголів’я у 1500 голів, з яких 660 – дійне стадо, буде збільшуватись.

Зокрема, збільшуватимуться і обсяги гною. Якщо ж врахувати і продукти життєдіяльності свиноферми, де утримується 8 тисяч голів, то зрозумілим стає, яким чином до Івана Кудлая прийшла ідея встановлення біогазовой установки. До речі, приклад енергозбереження у виробництві вже мав місце. Свиноферму опалює котел німецького виробництва, що працює на дровах. Так от, на їх заготівлю йде всього 10 тисяч гривень на рік. А якби закуповувати газ за нинішніми цінами? Такі розрахунки остаточно переконали Івана Миколайовича встановити біогазову установку. Її електро- та теплоенегрії вистачить не лише на роботу елеватора на 10 тис т, комбікормового заводу, ферми, а й залишки планується направляти у державну електромережу. Але тут є певні проблеми. Іван Кудлай зіткнувся з тим, що ця енергія державі наче й не потрібна, принаймні не існує правових стосунків між приватним її виробником і державним.

Цю проблему бачить і міністр аграрної політики Юрій Мельник: „З моєї точки зору незаперечна перевага цього проекту в тому, що переро***ються відходи. Це дає можливість розвиватися і виробництву, і бути в гармонії з екологією, а найголовніше – виро***ти альтернативну електроенергію, яка порівняно дешевша за нині існуючу і забезпечує повністю потреби виробництва, а її залишки можуть постачатися на вигідних для виробника умовах і у загальнодержавну мережу. Але тут постає проблема – законодавство не встигає за сьогоденними реаліями. Зокрема, на момент проектування біогазової установки в Терезине вона коштувала близько 5 млн. гривень. Недешеве задоволення. Але спеціальні програми вже нині дозволяють використовувати для цього кошти із спецфондів держбюджету. З іншого боку – заважає відсутність в Україні закону про виробництво і постачання біологічного пального. Для тих, хто запланував будівництво установки, яка виро***тиме альтернативні види енергії, а це може бути не тільки біогаз, а й дизельне пальне, етанол, повинна діяти система преференцій кредитних та податкових, які вже впровадили інші країни. Поєднання підприємницької активності тих, хто хоче їх побудувати, плюс державна підтримка обов’язково дадуть результат. А станція в Терезине поки що зроблена, як кажуть, „не завдяки, а попри””.

Як свого часу в Терезине будували лікарню на 25 ліжкомісць, яку планують перетворити в амбулаторію сімейної медицини, дороги, освітлення, стадіон, який нині на утриманні облбюджету. Саме в цьому селі працює спортивний інтернат. Спеціалізація – легка атлетика та футбол. Тут живуть і вчаться 100 талановитих дітей з усієї України. Серед них є чемпіони Європи та світу, учасники Олімпійських ігор. Юрій Мельник від імені міністерства подарував інтернату ноутбук, спортивну форму і м’ячі.

Наступна зупинка була у селі Шкарівка. Вихованці дитсадочка „Веселка”, куди завітала численна делегація дорослих, як раз були на прогулянці, тож подаровані м’ячи виявилися дуже доречними – чергова нова іграшка. Адже в цьому садочку 62 дітей забезпечені навіть більше ніж усім. На утримання закладу виділяється близько 400 тисяч гривень. Таке може собі дозволити сільська рада, бюджет якої минулого року становив 5 млн. 900 тис. грн., а за перше півріччя цього року він вже нараховує 3 млн. 700 тис. гривень. Мають свій стадіон, відремонтований клуб. Важливою подією в житті Шкарівки стало відкриття медамбулаторії сімейного типу, яка обслуговує понад 2 тисячі мешканців. Тут працюють денний стаціонар і стоматологічний кабінет, обладнання якого коштувало 30 тисяч гривень, є власний автомобіль.

Всі 13 медичних спеціалістів амбулаторії мають проїзні квитки до Білої Церкви, разом із зарплатою отримують 50% надбавку за рахунок сільради. Тож не дивно, що хтось із гостей заздрісно зітхнув: ”При таких статках все можна!” Але 15 років тому, коли сільським головою обрали Анатолія Бондаря, Шкарівська сільрада була, як і інші, дотаційною. Перше, що він зробив, - підтримав малий і середній бізнес. Нині у Шкарівці знаходиться юридична адреса більше сорока малих і середніх підприємств, які працюють на економіку села. З ранку до Шкарівки на роботу їдуть мешканці не лише сусідніх сіл, а й Білої Церкви. Дуже важливо, що такий підхід до використання земель несільськогосподарського призначення, до розвитку підприємництва на селі знаходить підтримку і в райдержадміністрації.

У ході спільного виїзного засідання колегії Мінагрополітики і Мінрегіонбуду наводилась і позитивна статистика комплексного розвитку сільських територій. Так, протягом 2007 року у сільській місцевості введено в експлуатацію житлових будинків загальною площею 2506,6 тис. кв. м, газових мереж – 6537 км, водопровідних мереж – 125 км, каналізаційних мереж – 3,4 км, мереж теплопостачання – 1,1 км, лікарських амбулаторій – на 277 відвідувань за зміну, середніх закладів освіти – на 4939 учнівських місць, дошкільних закладів освіти – на 135 місць, клубів і будинків культури – на 850 місць.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" субвенцією з Державного бюджету місцевим бюджетам на соціально-економічний розвиток передбачено фінансування 1070 об'єктів на загальну суму 1,18 млрд. грн., з яких: закладам освіти – 45% асигнувань, охорони здоров'я – 22, культури – 9, спорту – 3, на водопостачання – 11, на газифікацію населених пунктів – 4, на об'єкти підготовки до Євро-2012 – 0,4, соціального захисту – 1, на реалізацію проектів, спрямованих на поліпшення екологічної ситуації регіонів – 3, на планування територій – 1,6 відсотків.

В цілому 469,5 млн. грн. або 43,8% від вищезазначеної суми спрямовано на фінансову підтримку 641 об’єкта у сільських населених пунктах.

Для вирішення проблем розвитку сільських територій згідно з положеннями Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року передбачається проведення суцільної паспортизації сільських населених пунктів та впровадження соціальних стандартів і нормативів проживання населення у сільській місцевості. З цією метою Мінагрополітики та ННЦ "Інститут аграрної економіки" УААН розробили проект паспорта соціально-економічного розвитку сільських територій.

В даний час Мінагрополітики та наукові установи УААН проводять розробку уточнення й наукового обґрунтування впровадження соціальних стандартів і нормативів проживання населення у сільській місцевості, які слугуватимуть основою розробки місцевих програм соціального-економічного розвитку сільських територіальних громад.

„Ми стоїмо на початку довгого шляху. І треба долати його разом”, - переконаний Юрій Мельник. - А приклад ми побачили”.

Вікторія ВОЛОШКА