Оподаткування агробізнесу та чому немає сенсу вести сіру бухгалтерію

18 March, Розділ Агрополітика, переглядів 7 679

Податкова система кожної країни має бути направленою на золоту середину між інтересами держави, суспільства та суб’єктів підприємницької діяльності. Фіскальна політика має надавати сприятливі умови для розвитку бізнесу.

В Україні податкова система не ідеальна, умови ведення бізнесу доволі складні, в тому числі й у агросекторі. Ось чому частина бізнесу перебуває в «тіні», щоб вижити у складних економічних умовах. Отже, існує багато схем ухилення та оптимізації оподаткування лише для того, щоб мати можливість працювати на ринку.

Але давайте розглянемо: чи є обґрунтованим використання сірих схем ведення бізнесу у агросекторі. Чи варто вести декілька обліків, викривляти звітність та нести ризики штрафів і персональної відповідальності посадових осіб?

Відповідь спеціалістів нашої компанії – ні, не варто. Звісно, одного твердження недостатньо. Тому проведемо більш детальні аргументи та аналіз чинного законодавства.

Фіксований сільськогосподарський податок (ФСП)

Цей податок націлений на підтримку сільськогосподарських товаровиробників та спрощує систему оподаткування у сільському господарстві. І це дійсно так.

Звітним періодом для ФСП є календарний рік. Звіт надається один раз на рік до 20 лютого поточного року, а сплата податку здійснюється щомісячно. Враховуючи сезонність виробництва, розмір платежів розподілений у відсотках по кварталах: у I та II кварталах виробник сплачує по 10% від суми річного податку, у III кварталі сплачується 50% річної суми податку, а у IV кварталі - 30% зобов’язання.

Фіксований податок розраховується із нормативної оцінки землі, яка навіть не індексується, а базується на даних нормативної оцінки 1 га землі станом на 01.07.1995 року. У середньому ставка на ріллю складає близько 5 грн./га. Тобто підприємство, що має земельний банк у 2 тис. га, сплатить за рік лише 10 тис. гривень.

Навіть якщо ФСП буде розраховуватись із проіндексованої нормативної оцінки та сума зобов’язань збільшиться у 6 разів, сума податку складатиме 60 тис. грн. для того ж самого підприємства, де розмір земельного банку - 2 тис. гектарів.

Отже, можна стверджувати, що ФСП:

- значно зменшує податкове навантаження та спрощує податковий облік;

- не залежить ані від ефективності роботи підприємства, ані від його прибутковості чи обсягів виробництва в цілому;

- має невеликий розмір і незначну питому вагу у витратах підприємства.

Що потрібно, аби мати можливість використовувати спрощену систему оподаткування в агросекторі? Вимоги доволі обґрунтовані:

- основною діяльністю платника податку повинно бути постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг);

- наявність власних або орендованих виробничих потужностей;

- питома вага сільськогосподарських товарів/послуг не менш як 75% загального обсягу поставки протягом попередніх 12 місяців.

Є одне зауваження та попередження для платників, щоб уникнути проблем із скасуванням цього режиму: платити фіксований податок із ВСІХ (!) земель, що використовуються у діяльності незалежно від того, чи зареєстровані договори оренди, чи ні.

Податок на додану вартість

Дуже часто можна почути, що держава не підтримує своїх аграріїв. Із цим твердженням можна погодитися лише частково. Дотації та субсидії для агровиробників, дійсно, майже зникли із витратної частини бюджету. Але ж що таке спеціальний режим ПДВ? Це фактично і є підтримка.

Податковим кодексом передбачено, що сума податкових зобов’язань із ПДВ для сільгосппідприємств на спеціальному режимі:

- не підлягає сплаті до бюджету;

- повністю залишається у розпорядженні підприємства;

- акумулюється на спеціальних рахунках самого підприємства;

- використовується для виробничих цілей.

На мою думку, така підтримка є більш ефективною, ніж пряме бюджетне фінансування. Це пов’язано з тим, що кошти вже знаходяться на рахунку підприємства і їх не потрібно чекати з бюджету. Не треба витрачати час на підготовку документів щодо підтвердження понесених витрат, не треба гаяти час у державних органах.

Слід зауважити, що платник на спеціальному режимі оподаткування ПДВ зобов’язаний постійно контролювати сукупний показник попередніх 12-ти послідовних звітних місяців, який має бути на рівні не менш 75% обсягу реалізації сільгосппродукції власного виробництва у загальному обсязі реалізації.

Оподаткування виплат працівникам

В частині оподаткування заробітних плат агропідприємств немає жодних привілеїв у порівняні з іншими галузями виробництва. Звісно, навантаження на заробітну плату є доволі високим. Тому деякі підприємства (таких із часом становиться все менше) сплачують частині працівників неофіційну заробітну плату чи сплачують мінімальну, а решту видають у «конвертах».

Звісно, це рішення кожного окремого підприємства, кожного окремого власника чи керівника. Не маючи наміру чіпати питання соціальних гарантій та виплат, майбутніх пенсій працівників, це питання більш етичного характеру для керівників та власників бізнесу. Хочу лише застерегти щодо персональної відповідальності по таких схемах й рішеннях власне тих самих керівників і власників.

Якщо порахувати ті можливі ризики, що пов’язані з такими виплатами, і суми «зекономлених» коштів, то буде очевидно: у довгостроковій перспективі ризик не виправдовує мети.

Тож які висновки?

Узагальнюючи вищенаведену інформацію, можна підсумувати, що:

- маючи оподаткування у вигляді фіксованого податку, що залежить від кількості використовуваних гектарів землі, агровиробник може у повному обсязі відображати доходи від своєї діяльності;

- маючи спрощений режим ПДВ аграрії по суті не сплачують цей податок до бюджету, а мають можливість витрачати цю суму на виробничі цілі;

- незважаючи на високі ставки оподаткування виплат працівникам, все ж таки має сенс дотримуватися законів, бо сума «економії» значно нижча, ніж можливі ризики, що пов’язані із недотриманням норм чинного законодавства (як податкового, так і трудового).