СЕРТИФІКАЦІЯ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

26 January, Розділ Агрополітика, переглядів 8 586

Хоча раціон малозабезпечених верств населення України і залишає бажати кращого, проте, на щастя, ми не належимо до країн, де гостро постало питання нестачі продуктів харчування. Природно-кліматичні та ґрунтові умови України дозволяють нам виробляти величезний спектр агропродукції. І хоча ми не завжди можемо чи бажаємо застосовувати сучасні високопродуктивні технології в рослинництві та тваринництві, щедра земля та працьовита вдача не дають нам нагоди надто бідкатись з приводу продовольчої проблеми.

Обходячи стороною питання генетично модифікованих організмів, гормональних добавок (які є, до речі, імпортованими ноу-хау) й інших штучних винаходів підвищення і захисту врожаїв, зупинимося на найбільш важливому національному багатстві – землях і ґрунтах.

Однин із головних показників доброякісної харчової продукції - вирощування її в екологічно безпечній зоні, на землях сільгосппризначення, де систематично провадиться комплексний моніторинг ґрунтів.

Нині єдиним таким моніторингом стану ґрунтового покриву є агрохімічна паспортизація земель сільгосппризначення. Вона реалізується проектно-технологічними центрами системи „Центрдержродючість” Мінагрополітики за часткової державної підтримки. Проте, агрохімічний паспорт поля (земельної ділянки), який є втіленням результатів еколого-агрохімічного моніторингу, використовується лише у вузькопрофесійних питаннях галузі рослинництва та ґрунтоохоронного законодавства.

Існує багато добре визнаних проблем безпеки харчових продуктів, джерелом яких можуть бути забруднені ґрунти, наприклад: залишки нітратів, пестицидів та радіонуклідне забруднення; токсини, такі як важкі метали (наприклад, свинець і ртуть); мікробіологічні патогени (бактерії, що викликають хвороби, віруси, паразити, гриби та їхні токсини).

Тому на сьогоднішній день важливого значення набуває система сертифікації земель (точніше – ґрунтів), на яких вирощується агропродукція. Важливим змістовним елементом такого процесу є правило „від лану до столу”, яке дозволяє гарантувати екологічну безпеку кожної складової логістичного руху продуктів харчування. Базовим компонентом цього процесу є „Сертифікація земель (ґрунтів) сільськогосподарського призначення”.

Сертифікація продукції, як інструмент технічного регулювання, і обов’язковість її проведення передбачені законами й підзаконними нормативно-правовими актами України, наприклад, такими як закони України „Про захист прав споживачів”, „Про пестициди і агрохімікати”, „Про стандартизацію і сертифікацію”, „Про зовнішньоекономічну діяльність”, а також Указом Президента «Про додаткові заходи щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи» та інші. Правила і процедури такої сертифікації, які постійно вдосконалюються і узгоджуються, відповідають вимогам системи ГАТТ (генеральна угода з тарифів та торгівлі) і СОТ (світова організація торгівлі).

На відміну ж від сертифікації продукції, сертифікація земель (ґрунтів) в Україні розвивається двома шляхами. Перший - це землі зі статусом спеціальних сировинних зон, що використовуються для виготовлення продуктів дитячого й дієтичного харчування і регламентуються Законом України „Про дитяче харчування”, Постановою КМУ від 3.10.2007 року та відповідним наказом МінАП „Про надання статусу спеціальних сировинних зон” (від 18.10.2007 р.). Другий напрямок - землі для ведення органічного виробництва. На жаль, в українському законодавстві нині цей рух не має відображення. Проект закону „Про органічне виробництво”, незважаючи на його підтримку Мінагрополітики, до цього часу не прийнятий.

Можливо, законотворці вважають, що даний рух, як і у Західній Європі, не має визнання на рівні добровільного загально-громадського усвідомлення? Та перший крок повинен зробити саме Уряд. Адже, наприклад, зусилля Федерального уряду Німеччини, направлені на подальший розвиток діючих на всій території ЄС положень про екологічне землеробство, спровокували дискусії в країнах-членах Євросоюзу. І на початку вересня 2001-го було запропоновано новий державний біознак - знак якості для продукції екологічного землеробства. Вже у січні 2003-го понад 700 виробників оголосили про використання цього знаку для маркування більше 14 тис. найменувань продуктів.

Такий крок, у певній мірі, зроблено Міністерством аграрної політики: затверджено Галузевий стандарт України - Якість ґрунтів. Сертифікація земель (ґрунтів) сільськогосподарського призначення (ГСТУ 46.075 – 2004). Стандарт декларує за аналогією з європейською системою добровільний підхід до даного виду сертифікації. Згідно з наказом Мінагрополітики України №235 від 9.04.2008 року «Про добровільну сертифікацію земель (ґрунтів) сільськогосподарського призначення» це завдання покладається на Державний технологічний центр охорони родючості ґрунтів „Центрдержродючість”, який є головним органом сертифікації земель (ґрунтів) сільгосппризначення. Зазначена процедура провадиться з метою сприяння ефективному використанню угідь, встановленню їх придатності для виробництва сільськогосподарської конкурентоспроможної продукції.

Отримання сертифікату як гарантії якості потребують землі зі статусом спеціальних сировинних зон, що використовуються для виготовлення продуктів дитячого й дієтичного харчування та в перспективі – „органічні виробництва” сільгосппродукції. Спеціальні сировинні зони мають відповідати вимогам високого рівння родючості ґрунтів, нормативно обґрунтованої віддаленості від промислових підприємств. Підставою для їх створення є агроекологічне обґрунтування, що видається науково-дослідною установою згідно з визначеними критеріями і нормативними показниками придатності угідь. На підтвердження статусу особливої сировинної зони, з урахуванням усіх вимог повинен видаватися земельний (ґрунтовий) сертифікат акредитованим органом із сертифікації земель (ґрунтів) сільгосппризначення.

Землі навколо шкідливих виробництв, автомобільних шляхів, перенасичені неорганічними добривами, засмічені відходами, радіоактивно заражені землі внаслідок вибуху на Чорнобильській АЕС та інших шкідливих антропогенних аварій, є непридатними для вирощування будь-яких агрокультур, бо створюють загрозу для здоров’я населення. Такі землі вимагають контролю відповідності установленим стандартам, а в разі невідповідності вони повинні вилучатися зі складу земель сільгоспвикористання.

Актуалізує поширення сертифікації земель і спрямованість України на набуття членства у Європейському Союзі. Для цього потрібно привести у відповідність зі стандартами ЄС показники родючості ґрунтів і ступінь їх захисту.

Тож необхідно здійснити екологічну паспортизацію підприємств і сертифікацію земель, на яких декларується екологічно-чисте виробництво. Це буде гарантувати споживачам відповідність такої продукції вимогам екологічної безпеки. Нині недостатньо декларувати “якість” і “безпеку”. Необхідно мати їх об’єктивні докази. Отримання таких доказів може забезпечити незалежна добровільна сертифікація ґрунтів як засобу виробництва.

За думками експертів, запровадження системи сертифікації земель сільгосппризначення є перспективним напрямом розвитку законодавства. А прийнятим проектам законів „Про органічне виробництво” і „Про державну агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення” сертифікація земель надасть обґрунтовану підставу у засвідченні відповідності земельної ділянки вимогам, установленим у нормативних документах, категоріям їх якості, придатної для вирощування певних агрокультур і проведення агротехнічних заходів. За результатами цього видаватиметься документ, який підтверджуватиме відповідність ідентифікованої земельної ділянки вимогам певної категорії якості. Тож із прийняттям цих важливих законів сертифікація земель стане необхідним інструментом аграрія і одним із провідних заходів моніторингу ґрунтів для охорони довкілля та здоров’я населення.

Варто зазначити, що ґрунтовий сертифікат виконуватиме й інші правові функції. Так, його наявність буде, з одного боку, засвідчувати якість сільгосппродукції з подальшим її маркуванням як екологічно чистої. При цьому гарантуватиметься, що ця продукція відповідає критеріям органічної чистоти; як альтернатива - запобігатиме реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров’я чи навколишнього природного середовища; сприятиме підвищенню її конкурентоспроможності; дозволятиме споживачеві здійснити компетентний вибір продукції; надаватиме додаткову можливість участі суб’єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві й у міжнародній торгівлі.

З іншого боку, використання сертифікату земельної ділянки дозволить подивитися на землі (ґрунти) сільгосппризначення як на самостійний об’єкт цивільних правовідносин у системі товарообігу. У цьому випадку якість ґрунтів відіграє важливу роль для визначення їх економічної вартості як природного ресурсу і грошової оцінки земельних ділянок. Для здійснення експертної грошової оцінки обов’язково мають бути в наявності матеріали про фізичні характеристики конкретної земельної ділянки, якість її ґрунту, характер і стан земельних поліпшень, її використання згідно з Постановою Кабінету Міністрів «Про експертну грошову оцінку земельних ділянок», що і є змістом ґрунтового сертифікату. Таким чином, земельний сертифікат установлюватиме належність земельної ділянки до певної категорії якості, що служить підставою для оцінки вартості земель сільгосппризначення.

Варто зазначити, що запровадити обов’язкову сертифікацію земель сільгосппризначення сьогодні неможливо, бо це є втручанням з боку держави у приватну власність і порушує конституційні права власників земельних ділянок. Але сертифікація таких земель вкрай необхідна для гарантії якості й безпеки продукції, яка на них вирощується. Тому виробники агропродукції повинні усвідомлювати свою вигоду з отримання сертифіката земель (ґрунтів) сільськогосподарського використання і провадити її добровільно.

Валерій ГРЕКОВ

Микола ЗІНЧУК

Ігор МЕРЛЕНКО