Як примусити українських політиків забезпечити розвиток сільського господарства?

07 April, Розділ Агрополітика, переглядів 4 544

Своїми міркуваннями ділиться з вами Леонід Петрович Козаченко, президент Української аграрної конфедерації. Початок статті - в №11 нашої газети.

2. Де взяти кошти?

Для оптимальної реалізації конкурентоспроможного потенціалу потрібні інвестиції на суму понад 60 млрд. дол. США. Держава щороку може надавати один цільовий мільярд за рахунок дефіциту бюджету, ще п'ять потрібно щорічно залучати у приватних українських та іноземних інвесторів. Це можливо виключно за умови ліквідації політичних ризиків в аграрному бізнесі, завершенні Земельної реформи та розвитку інфраструктури ринку.

Політичний ризик - це незавершеність земельної реформи. Це ручне регулювання цін на продукти харчування. Це заборона експорту продукції з метою боротьби з інфляцією, це встановлення «нульової» рентабельності на виробництво «соціальних продуктів харчування». Це різного роду корупція при використанні державних фінансових і товарних інтервенцій на ринку продовольства. Це недосконалість регуляторної політики в аграрному середовищі (третина нормативних актів порушує вимоги ринкового нагляду). Це субсидування імпорту продовольства для боротьби з інфляцією. Це неповернення ПДВ експортерам продовольства...

Таких «це», на жаль, понад 100, тому за браком паперу не буду їх декларувати. Хоча, мабуть, це взагалі марно робити, тому що наступного дня наші керманичі примножать ще десяток нових «це», зробивши дану справу з великим ентузіазмом і натхненням, нібито рятуючи свій народ від загибелі. Натомість не розуміючи що «цим» наноситься нищівний удар не тільки по галузі економіки, а й по майбутньому розвитку усього суспільства.

Чомусь політикам не спадає на думку робити щось аналогічне з виробництвом металу, хімічної продукції, автомобілів, паперу, меблів тощо. Щось подібне відбувається лише в торгівлі газом. В ручному режимі владою визначається нібито в інтересах народу його неринково низька ціна. Та в решті-решт збитки НАК «Нафтогаз Україна» компенсуються за рахунок Держбюджету, тобто українцями - платниками податків. У сільському господарстві не було й немає компенсації нанесених збитків аналогічними діями.

Жодне «це», на жаль, не усвідомлювалось сучасними політиками як найбільше зло, що стримувало розвиток, не відображалось як табу в прийнятих за роки незалежності десятках державних програм розвитку сільськогосподарського виробництва, а також зерна, м'яса, молока, льону, конопель тощо.

Експерти аграрної конфедерації підрахували: за останні три роки в середньому «це» щорічно відбирало близько 40 млрд. гривень. Тому така політика завжди формувала для агропродовольчого комплексу статус соціального донора, оскільки податкові пільги та прямі дотації для цього сектору не перевищували 15 млрд. гривень. Тобто баланс «мінус» 25 млрд. грн. - не на користь сільського господарства. За це донорство в радянські часи повертали дешеве пальне та кредитні ресурси, мінеральні добрива, техніку тощо, а тепер, на жаль, лише обіцянки.

Щоб радикально відхилити потребу в таких неефективних діях влади, потрібно негайно брати приклад розвинутих країн з ринковою економікою у створенні систем адресного субсидування населення, статок якого не перевищує встановлений державою прожитковий мінімум. Такі субсидії захистять і бідних жителів, і незаможних виробників продовольства.

3. Земельна реформа.

Головна перевага наявності ринку землі полягає в можливості реальної її капіталізації та використанні для ефективнішого фінансування потреб сільськогосподарського виробництва. Адже ринкова вартість навіть в умовах фінансової кризи приблизно складає 35-37 млрд. дол. США. Другою перевагою можна вважати забезпечення соціальної справедливості серед сільського населення, якому за прикладом робітників промислових підприємств нібито й віддали державні засоби виробництва та знаряддя праці, але, як іноді кажуть, разом із тим і з рук не випустили. Той, хто здатний ефективно їх використовувати та має непоганий результат, повинен поширити його на більшу територію. Але усе це, на жаль, залишається лише мрією. Реформа «буксує» впродовж останніх 5-6 років, формуючи найкорумпованіші схеми пограбування суспільства. Тому починаючи з часів незалежності я, активний пропагандист створення ринку землі, за останні два роки вперше став прихильником мораторію на її продаж.

Для завершення земельної реформи, що необхідно для подальшого динамічного розвитку сільського господарства, забезпечення прийнятої більшою частиною сільського населення справедливості в суспільстві, потрібно терміново встановити не заборону продажу землі, а довгостроковий (10-15 років) мораторій на зміну цільового використання сільськогосподарських земель і земель запасу та резерву, за винятком потреби будівництва на них сільськогосподарських об'єктів та інших споруд, які мають стратегічне державне значення (автомагістралі, мости, аеропорти, газопроводи тощо). Адже саме цей бізнес давав змогу протягом декількох років спритним хлопцям і дівчатам заробляти мільярди доларів. Це було головною причиною гальмування земельної реформи та шаленої боротьби політиків за керівні посади корумпованої системи земельних органів державної влади.

Провідних державних політиків охоплював страх, що не вони, а іноземці можуть скупити за безцінь землю. Але, щоб уникнути реальної скупки ними землі в період її мінімальної вартості, можна наслідувати приклад Угорщини, дозволивши продаж виключно фізичним особам - жителям України без обмежень та без права перепродажу юридичним особам протягом 20 років з моменту купівлі (за умови її використання згідно з призначенням і декларування походження доходів на придбання).

Потрібно також прийняти необхідні закони, що формують базу прозорого функціонування ринку землі, системи земельного кадастру та земельного банку для забезпечення належного державного контролю і нагляду. Це можна зробити впродовж однієї парламентської сесії.

Леонід КОЗАЧЕНКО,

президент Української аграрної конфедерації

Закінчення - в наступному номері.