Геннадій Новіков: «Не можна кожного року змінювати правила»

21 November, Розділ Агрополітика, переглядів 4 389

Аграрний Союз України об'єднує тисячі аграріїв, виробників, людей, які працюють на землі, мріючи бачити Україну потужною аграрною державою. Всі разом вони шукають шляхи вирішення найскладніших проблем аграрної галузі, дбають про створення продовольчої безпеки країни та підвищення життєвого рівня людей на селі.

Про проблеми, здобутки і майбутнє аграрного сектору наша розмова з головою Аграрного Союзу України Геннадієм Новіковим.

- Геннадію Володимировичу, Ви очолюєте потужне в Україні об'єднання агровиробників, Ви керуєте великим і успішним сільгосппідприємством. Тож, напевне, бачите недоліки чи прорахунки, які держава допускає у веденні аграрної політики?

- На моє переконання, найбільша проблема нашого АПК - відсутність коштів: і обігових, і інвестицій. Відсутність перших заважає використати наявний потенціал підприємства: аграрії не в змозі вчасно внести засоби захисту рослин, підживити культури, а відтак отримують менші врожаї. Відсутність інвестицій не дозволяє зробити крок уперед у технологічному переоснащенні. Тому в Україні використовують технології, за якими ніхто в світі вже не працює. Отож, кошти - головна проблема.

Так склалося, що держава не може забезпечити агросектору потрібної фінансової підтримки. Та сільгоспвиробники, розуміючи ситуацію, хочуть мати хоча б інструменти, які би дозволили їм продавати продукцію за справедливими цінами. І сьогодні в країні такі інструменти вже створені.

- Можна про них детальніше?

- Так. Цьогоріч задіяно кілька інструментів. Перший - компенсація державою кредитних ставок. Через відсутність державного фінансування певний час вони не компенсувалися, і господарства мають кредиторську заборгованість за минулий рік. Місяць тому кошти почали надходити на рахунки. Аграрії сподіваються, що держава з певною затримкою, але виконає свої зобов'язання.

Другим фінансовим інструментом є Аграрний фонд. Мушу визнати, що це вдале рішення. Та через низку об'єктивних і суб'єктивних причин цьогоріч АФ не зміг вийти на фондовий ринок. Зміна Уряду, відсутність бюджету, законодавчі тонкощі - всі ці фактори блокували його роботу. Зараз докладаються зусилля, щоб вивести цю структуру з-під дії Закону «Про тендерні закупівлі». Але вирішення цих питань потребує часу, а аграрії не можуть чекати.

- А як має в ідеалі працювати ця структура, щоб дійсно стати в нагоді сільгоспвиробникам?

- Можливості Аграрного фонду - це здійснення форвардних, спотових і заставних закупівель. Якби цьогоріч Аграрний фонд був наповнений грошима, а за підрахунками Аграрного Союзу сума має становити близько 10 млрд. грн., то в принципі всі аграрії змогли би скористатися цим. Вони в липні - серпні збирають урожай, а вже у вересні починають посівну озимих культур. Восени треба вкласти 60-65% коштів у майбутній врожай. Виходить, якщо сільгоспвиробник зібрав врожай і отримав 20-25% рентабельності, то половину від того, що отримав через місяць, він повинен знову вкласти у виробництво. А якщо господарство не має фінансових запасів, то виробник просто змушений за короткий термін продати щойно зібраний врожай. Цією ситуацією користуються зернотрейдери, бо на початку осені на ринку велика пропозиція, відповідно, знижується ціна. І програють саме сільгоспвиробники.

Тут держава в особі Аграрного фонду і повинна вийти на ринок з пропозицією заставних закупівель. Цей фінансовий механізм втримав би ціну на ринку і дозволив сільгоспвиробнику продати товар тоді, коли буде сприятливою ціна.

Інший напрям роботи АФ - виплата коштів за майбутній врожай ще восени. З'явилися сходи, виробник і АФ провели їх огляд, уклали договір і АФ виплачує 10-20% від майбутньої ціни. При цьому зернові повинні бути застраховані (держава контролює цей процес). Весною, коли вже зрозуміло, як пройшла перезимівля культур, можна платити наступний транш - 30-40% від ціни. Решту ціни - коли врожай зібрали, здали зерно. Такий механізм забезпечує державі гарантоване продовольство, а виробникам - живі гроші та гарантований збут їхньої продукції за рентабельною ціною.

- Геннадію Володимировичу, а як нині справи з іншим напрямом фінансування - кредитами?

- Кредитна система поволі починає оживати, хоча відсотки ще дуже високі й непідйомні для аграріїв. Спостерігається незначна тенденція їх зниження до 18%. Якби держава змогла компенсувати 8-10%, то ці кредити, особливо призначені як обігові кошти, аграрії могли би брати. Те, що нині повертають відсотки по кредитам, це дуже добре, та їх недостатньо. За нашими підрахунками, щоб компенсувати кредити, які взяли аграрії, потрібно майже 1,8 млрд. гривень. А поки що недоступність кредитних коштів позначається на врожайності. Бо, приміром, цьогоріч, за статистикою, аграрії через нестачу грошей використали на 40% менше добрив, ніж торік.

До речі, щорічно на цю програму слід передбачати 2 млрд. гривень. І потрібно, щоб державні кошти для АПК були передбачені у захищеній частині держбюджету. Бо розраховувати на кошти зі Стабілізаційного фонду не завжди можна.

- На вашу думку, яку систему дотацій від держави хотіли би мати сільгоспвиробники?

- Найпростішу. Якщо дотація на землю, то потрібно розраховувати на стабільну величину - 1 гектар, якщо м'ясне тваринництво - на 1 голову. Дотаційних програм повинно бути небагато, але, головне, щоб схеми цих дотацій були довготерміновими - хоча би на 5 років. Не можна кожного року змінювати правила, бо під них люди планують бізнес, виробництво агропродукції.

- Для України вже риторичним є питання створення ринку землі...

- Більшість сільгоспвиробників вважають: першим покупцем землі, у разі, якщо вона стане товаром, повинна бути держава. Бо є гарантії, що держава не спекулюватиме і ціна буде справедливою. Адже в будь-якому випадку до держави більший рівень довіри, ніж до бізнесових структур. На мій погляд, держава зараз має шанс довести: з нею можна мати справу. Для цього й потрібно забезпечити стабільну і прозору роботу Аграрного фонду, чітко окреслити систему виплат кредитних ставок, визначити пріоритети у веденні державної аграрної політики. Агробізнес дуже болюче сприймає нестабільність і невизначеність.

- Інша тема, про яку Ви часто говорите, - створення сільгоспкооперативів. Як триває процес їх створення?

- На заваді повноцінного розвитку таких кооперативів, я вважаю, є наша ментальність. За статистичними даними, сьогодні дуже малий відсоток сільгоспвиробників залучений до кооперативів. Але все одно: єдине спасіння для аграріїв - створення цих об'єднань. Поясню чому. Ніхто не заперечуватиме, що великі агрохолдинги з економічної точки зору більш потужні, і невеликий сільгоспвиробник не може конкурувати з ними. Але якщо кілька невеликих господарств об'єднаються в кооператив, то по суті вони отримають: структуру, форму і переваги того ж самого агрохолдингу. До того ж кооператив має низку переваг у системі управління: рішення приймається не однією людиною, а всіма учасниками об'єднання. Сільгоспкооперативи дієвіші й у питаннях розвитку сільських територій, соціальної сфери на селі.

- Ви опікуєтесь питанням створення фермерських ринків. Якими вони будуть, як вони будуть працювати і чим вони здатні допомогти сільгоспвиробникам?

- Дійсно, в Україні впродовж 4-х років планується створити розгалужену систему оптових ринків, які матимуть логістичні центри, митницю, склади. Ці ринки будуть експортоорієнтованими. Адже Україна за рік може виробити у 10 разів більше овочів, ніж зараз виробляє. Та перед тим як збільшувати обсяги виробництва, потрібно потурбуватися про ринки збуту. Сподіваємося, діяльність цих ринків виглядатиме наступним чином: сільгоспвиробникам через обласні оптові ринки замовлятимуть потрібні обсяги продукції, укладатимуть з ними угоди і за встановленою ціною після збору врожаю забиратимуть товар. Ця продукція в залежності від потреб регіону розподілятиметься по всій території країни, таким чином регулюючи внутрішні ціни.

Ми визначили, що в кожній області не потрібен великий оптовий ринок, достатньо при кожному обласному центрі створити фермерський ринок, який забезпечуватиме населення сільгосппродукцією і водночас формуватиме замовлення, що надходитиме від центральних оптових ринків. Це буде єдина спрацьована економічна система, вигідна і сільгоспвиробникам, і споживачам, і державі.

Спілкувалася Людмила ЛЕБІДЬ

Окремий вріз:

Щиро вітаю всіх, хто розумом і руками, серцем і душею працює для розвитку агропромислового комплексу України. Це свято дбайливих господарів, працьовитих і відповідальних людей. Хотілося б, аби українські аграрії мали змогу переоснащувати і вдосконалювати свої господарства, щоб зростали обсяги виробництва, а вироблена продукція була конкурентоспроможною. Бажаю кожному аграрію відчути в державі надійного партнера, і щоб разом нам вдалося побудувати насправді потужну аграрну країну.