«Верхи» знають, що хочуть «низи»

18 June, Розділ Агрополітика, переглядів 5 374

Серед простих селян досить часто побутує думка, що десь там, на владному державницькому олімпі, нікому немає діла до їхніх звичайних буденних проблем, котрі не дають жити і виживати. У дечому вони, на жаль, праві. Та все ж світ не без мудрих людей, і серед народних депутатів, котрі пишуть та приймають закони, таких вистачає.

Інша справа, що їм досить складно запроваджувати дійсно потрібні для села закони у життя. Причина банальна: не проголосувала більшість із 226 народних обранців – і лягає проект закону «під сукно» до нових сесій. Ось тільки до яких?..

Народний депутат України, голова Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України Григорій Калетнік, чудово знаючи «депутатську законотворчу кухню», має тут свій стиль роботи: спочатку шукає потрібну кількість однодумців серед депутатів щодо того чи іншого законопроекту, а вже далі виносить його на обговорення і затвердження. Така поміркована і послідовна робота, про що розповів на недавніх агродебатах у столиці, дає свої позитивні результати.

То як оцінює теперішню ситуацію на селі та якими йому бачаться шляхи вирішення проблем, котрих вистачало й вистачає, для аграріїв? Зрештою, кому нині у першу чергу допомагати державі, аби село залишилось «на плаву»? Адже статистика на цей рік така: із держбюджету на здійснення фінансової підтримки через здешевлення кредитів виділено на часткове відшкодування будівництва та реконструкцію тваринницьких комплексів 152 млн., і на розвиток тваринництва – лише 51 млн. гривень. У той же час аж 1 млрд. грн. передбачено виділити на виплати одноосібним господарствам або домогосподарствам саме на утримання великої рогатої худоби. Бо люди худобу вирізають, у приватному секторі її щороку меншає. Чи треба фінансово рятувати цей сектор, де більш ніж на 1% знизилось виробництво молока, у порівнянні з минулим роком, тоді як великі агропідприємства збільшили виробництво молока на 15%? Можливо, державі варто більше уваги приділяти останнім?

На це у Григорія Миколайовича свій погляд, свої роздуми.

- Щоб успішним було у нас в країні сільське господарство в цілому, - наголосив, - то поставлена мета - збалансувати розвиток тваринництва і рослинництва, виробництво їхньої продукції. Адже одна галузь доповнює іншу, невід’ємна від іншої, взаємозалежна, тож обидві мають продуктивно функціонувати.

Схвально відгукнувся Григорій Калетнік про проект «Рідне село» та підтримку одноосібних селян, які тримають худобу. Їм треба, вважає, допомагати, бо це не лише надої молока, виробництво м’яса – це ще і заробіток на селі, виживання родин, збереження сіл.

Але одноразова допомога одноосібникам – це далеко не все із того, що має додати селу надійності, бачення перспектив, бажання вирощувати урожаї, доглядати птицю, худобу. Бо село нині – це ще й чимало фермерів, агропідприємств. І кожен намагається бути на своєму місці, добре робити ту справу, за яку взявся. Ось тільки тому перепоною економічні негаразди.

Та і тут є вихід зі складних ситуацій: запровадити для сільгоспвиробників стабільну, яка б не змінювалась 3 чи 5, більше років, щорічну державну фінансову підтримку без конкретних вказівок «зверху» (нині це має місце і часто шкодить...) щодо її ефективнішого використання у роботі. Те має бути особистою справою господаря (керівника), адже саме він зацікавлений
у тому, як краще використати гроші і отримати прибутки.

Такий принцип «розділив - віддав» не новий у світі. У Європі, наголосив Г. Калетнік, не «дроблять» дотацію, а дають чітко визначену суму на гектар землі. Тож кожен фермер, виходячи з того, скільки має площ, знає, яка сума дотаційних коштів надійде йому від держави. Ні до кого він за тим не ходить, нічого «не випрошує». Бо закон держави дієвий. Щодо наших дотацій, то вони не стільки стимулюють сільське господарство, як корупцію.

Отже, Григорій Калетнік виношує прийняття закону про дійсно справедливу і просту по своїй суті (розділив на гектари – і віддав), а до цього ще й рівноправну по відношенню до сільгоспвиробників, державну дотаційну допомогу. Проте, хоч її механізм простий, доступний, зрозумілий, та поки що у Верховній Раді не всі «за». Доведеться почекати...

Хвилює народного обранця і питання про закупівельні ціни на молоко.

- Сьогодні ніяк не можна миритися із тим, - каже Г. Калетнік, - що той самий молочний завод закуповує у агротовариства, де є 200 корів, молоко по ціні 3,5 грн. за літр, і водночас у простого селянина, де одна-дві корови, по 1,8 гривні.

Таку різницю у коштах пояснює тим, що селяни здають несортове молоко. Хоча, зрозуміло, це неправда. Бо є селяни, які здають високої якості молоко. Але заготовачі їх дурять, не доплачують кошти, використовуючи той момент, що люди неорганізовані, у них немає мобілізуючої сили. Тому проект «Рідне село», про який вже згадано, націлює селян створювати кооперативи. Гуртом буде легше досягати задуманого, успішно працювати і мати дійсно прибутки, а не копійки. Суттєве: у комітеті, який очолює, нині, в розрізі проекту «Рідне село», виношуються плани про те, аби в «одну книжку» зібрати закони щодо кооперативного руху і додати сюди нові, які б реально працювали на кооперативи.

Григорій Миколайович також розповів, що він зареєстрував свій законопроект по молоку (7 червня ВР уже ухвалила Закон «Про внесення змін до статті 3 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» (№10456) щодо регулювання закупівельних цін на молоко), а також ще три інші законопроекти. Найближчим часом вони будуть розглянуті у Верховній Раді.

- Своїм законом (набере чинність за 90 днів з дня його опублікування) хочу найперше захистити виробника молока, - акцентував увагу Г. Калетнік. – Я тільки стою на тому, щоб терміново ввести молоко у перелік агропродукції як об’єкта державного регулювання. Це дасть можливість нам потім відповідним чином відреагувати навіть у тому випадку, якщо необхідно буде встановити мінімальну ціну на молоко. Тож ми її теж будемо встановлювати пізніше постановою Кабміну на підставі цього закону на користь, як вже сказав, виробника. У іншому випадку можемо до того дійти, що будемо молочну продукцію виробляти заледве не із пальм чи чогось іншого, дивного... І тоді нам вже не треба буде ні заготівельників, ні молокозаводів.

У такій складній ситуації з оплатою за молоко, підкреслив Г. Калетнік, «ми звернулись до молокозаводів, хочемо знайти розуміння. Тим більше, що «неправильні» ціни за молоко породжують ще одну проблему. І те засвідчила «сирна війна». Я приймав участь у кількох зустрічах із росіянами з приводу експорту нашого сиру у Росію. Росіяни, повірте, обізнані із заготівельною ситуацією у нас в країні. Їх аргументи: 45% молочної продукції нині молокозаводи України виробляють із молока від корів населення, оплачуючи це молоко по ціні несортового. І ось каверзне та цілком логічне їхнє запитання: тож як ми із несортового молока виробляємо сортову молокопродукцію на експорт? Отож бо..»

Ще одне на захист простого селянина: якщо йому платять за «несортове» молоко, то чому у наших супермаркетах ніхто ніколи не бачив ні несортового кефіру, ні несортового молока, сметани?

Така дійсність. На рівні держави, як бачимо, є прагнення змінити її на краще. Вдалося б...

Професійна думка

Тарас Гагалюк, експерт Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ):

- Доводиться констатувати, якщо мета законопроекту №10456 про внесення змін до статті 3 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» щодо регулювання закупівельних цін на молоко - встановлення мінімальної закупівельної ціни на молоко, то у кінцевому випадку з ринку зникнуть невеликі молокозаводи: їм не під силу сплачувати високу ціну за молоко. Залишається декілька великих переробників, які використовують свою монопольну силу і встановлюють ціну, яка їм вигідна - тобто, нижчу.

У цьому ж законопроекті за мету ставиться усунення з ринку посередників, але насправді, якщо цей закон вступить у дію, то їхня роль тільки зросте. У переробних підприємств немає достатньої кількості персоналу, щоб працювати з великою кількістю виробників молока, особливо з господарствами населення, на умовах договорів. Доведеться наймати близько 300 000 юристів, які б працювали з 1,5 млн. домогосподарств – власниками корів.

У нас закуповують в основному молоко від домогосподарств, тож обсяги закупівлі впадуть. За нашими розрахунками, втрати наприкінці року могли б скласти $350 млн. для переробних підприємств. Втрати для господарств населення також будуть величезними - десь 1,5 млрд. гривень. Тобто, кожна третя гривня з реалізованої домогосподарством продукції зникне.

Нині передбачена держпідтримка молочного скотарства в розмірі 1 млрд. грн. (на голову телиці). То навіщо ця підтримка, якщо вимиється 1,5 мільярда? Реалізація цієї норми закону матиме тільки негативні наслідки для українського молочного сектору. Тому ми звернулися з листом до Президента, щоб він зміг застосувати право вето до цього закону, аби уникнути негативних наслідків для молочної галузі. Або потрібно внести норму до закону, яка б підтримувала сільськогосподарську кооперацію (підтримка договірних умов). Тим більше, що відповідний законопроект давно у Верховній Раді.

Всі ми хочемо, щоб у нас було як в Голландії, Швеції, але потрібно брати до уваги український досвід. У тих країнах об’єднувалися власне виробники. В Україні виробників об’єднують в кооперативи переробні підприємства. Варто пам’ятати, що з 2015-го, згідно з угодою СОТ, нам не буде дозволено закуповувати молоко, що доїлося не в машинний спосіб. Дрібні виробники і фермери можуть безболісно приєднатися до тих кооперативів, які розвивають переробники, встановлюючи доїльні апарати, охолоджувальну техніку за свій кошт.

Іван Томич, почесний президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України, голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України:

- Сьогодні ситуація з виробництвом молочної продукції є критичною. Законопроектом №10456 однозначно вирішити питання не вдасться. Згадайте, підписувалася серія угод на регіональному та центральному рівнях між урядом та переробниками. Ситуація не змінилася ні на одну копійку. Оголошено про закупівлю сухого молока: цінова політика не змінилася. Досвід показує, що адміністративні методи не увінчувалися добрими результатами для учасників ринку, зокрема, щодо регулювання цінової політики.

Що ж робити? Розвивати інфраструктуру. Бо ми ту людину із корівкою поступово заганяємо в глухий кут, вона не має що робити, крім того, як сипати порошок, лити воду, таким чином протестуючи проти ціни, яку їй дають. Тому поступово і зменшується поголів’я в особистих селянських господарствах, падає якість молока, виникає небезпека для здоров’я. Весь світ друге століття доводить: інфраструктура – це економічна система обслуговуючих сільськогосподарських кооперацій.

Законами ми не врегулюємо всі проблеми попиту, пропозиції та якості продуктів. Даний законопроект результатів позитивних не дасть.

Без обслуговуючої сільської кооперації ми не будемо мати нормального балансу щодо формування цін на всіх продуктових ринках і, зокрема, молока. В даний час, скажімо, Нідерланди 80-85% молока продають через обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи, загалом у Європі – в межах 55-60%, у нас – 0,1%.

Сьогодні в Україні всього на всього 600 обслуговуючих сільгоспкооперативів. І для їхньої нормальної роботи потрібно створити необхідну законодавчу базу. Інакше ніяких змін не буде. Бо нині виходить так. Припустимо, ми об’єдналися в обслуговуючий сільськогосподарський кооператив і платимо податок: умовно - 100 грн. щоденно. А одразу після реєстрації кооперативу будемо платити вже 300 гривень. Чи схочуть виробники об’єднатися і збільшувати втричі навантаження на свою діяльність? Треба системна політична воля у плані реалізації плану по створенню обслуговуючої кооперації. Тоді однозначно ми прийдемо до вирішення проблеми.

Олена ЛІСОВА