ДРУГИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ВІК В ДЕРНІВЦІ

01 October, Розділ Агрополітика / Аграрна освіта, переглядів 5 717

Чимало вчителів й інженерів, літераторів і дипломатів, вчених і державних діячів перші уроки на освітній ниві отримали в Дернівській школі. Тепер це - Дернівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа 1 ступеню – дитячий садок». Загалом, протягом 100-літньої історії від дня заснування цей відомий заклад закінчили понад півтисячі учнів.

От і сотого нового навчального року чимало вдячних випускників різних десятиліть з’їхалися до села Дернівка Баришівського району, що на Київщині, і з України, і з-за її меж, щоби взяти безпосередню участь у незабутній події.

У двох шкільних класних кімнатах усе ніби дихає історією. Тут і фото дідів-прадідів сьогоднішніх школярів, які десятки й десятки років тому сиділи за цими партами. Поруч із комп’ютерами - давня прялка й рахівниця, що колись виконувала роль калькулятора. Мимоволі звертаєш увагу й на масивні двері, дубову підлогу, що пережили не одне десятиліття. Зберегли тут і опалювальні груби, збудовані давніми майстрами пічної справи, яких сьогодні днем з вогнем не відшукаєш.

«Дивна підлога в вашій школі. Відчуття – ніби взуття скинув. Аніякої вібрації. І кроків не чути. Як давно її замінили?» - розпитую у Ніни Лаврентіївни Шовть, яка 31 рік директорувала в цій школі, й чую у відповідь: «І двері, й стіни, й підлога збереглися з 1912 року. Можливо, ще й не одне століття прослужать. Навіть за найсуворіших морозів у школі завжди тепло й затишно, як біля домашнього родинного вогнища».

«Так, так, - підтверджує випускниця 1949 року, кавалер Ордену княгині Ольги Ольга Василівна Вергунова. - Навіть у голодні та холодні повоєнні роки у нас ніколи не мерзли ані руки, ані ноги, ані чорнила. І нехитра каша, якою нас частували в шкільній їдальні, й досі для мене залишається найсмачнішою стравою. А особливо я вдячна нашим вчителям, які змалку прищепили нам любов до знань, до добрих справ, до праці, до родинних традицій і цінностей. Пам’ятаю, як незабутня Наталія Макарівна приходила після уроків до учнів додому, щоби допомогти зробити домашнє завдання, закріпити знання, поспілкуватися в сімейному колі, як найрідніша людина».

До речі, син Ольги Василівни – нині директор Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН Віктор Вергунов - хоч і не вчився в Дернівській школі, та не забуває сюди дорогу, беручи безпосередню активну участь у створенні шкільного літопису. До 100-літнього ювілею храму сільської освіти він власним коштом науковця створив меморіальну дошку видатному державному діячеві – випускнику Дернівської школи Василю Семеновичу Костенку, який у роки Великої Вітчизняної війни був одним із провідних організаторів партизанського руху на теренах України. А ще видав і книгу, в якій яскраво описав життєвий шлях видатного земляка, використавши унікальні дані з багатьох архівів як України, так і зарубіжжя. Цю змістовну книгу й було презентовано під час ювілейних урочистостей.

Народний депутат України Віктор Сінченко привітав учасників ювілейних урочистостей від імені Голови Верховної Ради України Володимира Литвина, побажавши миру, здоров’я, добра, благополуччя, здійснення всіх творчих задумів, і вручив цінний подарунок.

Не обминули увагою столітній ювілей української школи й представники Посольства Російської Федерації. Так, радник Посла Андрій Воробйов передав школі книги класиків світової, української, російської літератури, видані в сусідній державі, зокрема й українською мовою, порадивши більше читати. А ще Андрій Володимирович висловив побажання, щоби Дернівська школа радувала світ своїми славним випускниками ще не одне століття.

Насамкінець директор Дернівського навчально-виховного комплексу Світлана Зінченко та багато знаних випускників отримали Почесні грамоти Мінагропроду України з рук Віктора Вергунова.

За столітню історію заснована князями Мещерськими Дернівська земська школа пережила не лише революції, війни, зміни влади, а ще й пам’ятає навчання у дві зміни. Незважаючи на нелегке життя, в сільських сім’ях тоді, як правило, росло понад п’ять дітей. Отже шкільні класи не могли водночас вмістити всю малечу, якій настав час учитися. І сьогодні в Дернівці великі надії покладають на урядові програми, що значно заохочують народжуваність. Отже, не за горами, сподіваємось, той час, коли в дернівській школі знову стане затісно. А відтак, з’являтимуться нові корпуси, в яких юні таланти торуватимуть свою дорогу в країну знань.

Володимир ШАПОВАЛОВ