Леонід Крот: «Фермери нам повірили під чесне слово»

24 March, Розділ Аграрна справа / Підприємства, переглядів 9 918

Легше руйнувати, ніж відроджувати. Це відомо. Та якщо є віра у власні сили – позитивні результати не забаряться. На Київщині у Білоцерківському районі вже четвертий рік підтверджує це високими трудовими здобутками ТДВ «Узинський цукровий комбінат».

Брали кредити і ходили в люди

Наші предки вміли будувати на совість: у 1898 році вони звели в Узині міцні стіни просторого за площею і до 12 метрів у висоту цукрозаводу. А солодко-терпкі пахощі, які у жовтні наступного року вперше собою наповнили приміщення і сягнули надвір до бурякових кагатів, підтвердили: виробництво цукру розпочалося.

Втім, за 115 років, які вже у літописі заводу, не все складалось на користь цукроварів. Черговим випробуванням для них стало наше сьогодення: з 2007 по 2011-й завод стояв «законсервованим». Але все ж знайшлися бажаючі - до речі, місцеві, хто поставив за мету відродити цукроваріння.

- Зараз багато цукрозаводів стоїть в Україні. Їх роботу важко відновлювати. На ремонт, переоснащення наших цехів майже 40 млн. грн. витрачено, які взяли у кредит, - каже технічний директор ТДВ «Узинський цукровий комбінат» Леонід Крот. – Це дало змогу по максимуму автоматизувати високотехнічним французьким обладнанням усі виробничі процеси на підприємстві, що позитивно відбилось і на

якості, і на собівартості продукції. Та обладнання нічого не варте без хороших спеціалістів, добросовісних робітників. Їх підбирали і просили їхати до нас на роботу у тих районах, де цукрозаводи були закриті. Тож зараз у нас із 250 осіб, що займаються цукроварінням, десь 60 – узинці, а решта - приїжджі з Кіровоградської, Вінницької, Черкаської областей та ряду районів Київщини. Приїжджих поселили у благоустроєному гуртожитку, вони мають можливість за помірними цінами обідати та вечеряти у їдальні комбінату.

Та чи не найскладнішим питанням, почули від Леоніда Павловича, була відсутність сировинної зони.

Адже за ті чотири роки, що завод простоював, чимало аграріїв зменшили посіви буряків і почали вирощувати більш вигідні сою, кукурудзу, пшеницю.

- Ситуація із сировиною на перших порах для нас була дуже складна. Мали подбати про те, щоб її щороку вистачало цукрокомбінату, - продовжує розмову Л. Крот. - Знайшли тут розуміння і підтримку у районної, обласної влади, які у межах своїх повноважень посприяли розширенню площ під солодкі буряки на Київщині. Та й ми самі пішли в люди - мали особисті зустрічі з багатьма фермерами, керівниками сільгосппідприємств, яких просили сіяти буряк. Їх вдалося переконати у тому, що завод діятиме і прийматиме буряк без обмежень на вигідних давальницьких умовах: 45% виробленого цукру залишатиметься заводу, а 55% - тому, хто здав коренеплоди. І аграрії повірили нам під чесне

слово! Його ми дотримали. Тож є і буряк, і цукор. При тому ділових партнерів з кожним роком додається.

Державі - цукор, коровам – жом

Хто ж і скільки везе на комбінат коренеплодів? У постачальниках сировини великі сільгосппідприємства, фермери з Білоцерківського, Кагарлицького районів Київщини та Жашківського (Черкаська обл.) Здають її чималими обсягами. Як почули – один підприємець з Черкащини привіз сюди минулого року аж 70 тис. т буряку. Вигідний комбінат і одноосібникам. Торік їх понад 500 здали сировину від 5 до 20 т кожний. Їм вигідна така співпраця, тим більше, що комбінат повертає витрати на транспортування коренеплодів.

Не менш важливо: і простим людям, і солідним аграріям є тепер де взяти жом для корів, теличок, бичків. Їдуть за ним в Узин навіть за сотні кілометрів. Саме такий шлях подолав працівник ФГ «Карась» (Київська обл.) Олександр Власенко, якого зустріли на території комбінату. Розповів, що приїхав придбати 200 т жому для 17 корів. Ціна за тонну помірна, то чого ж не брати? Втім, як дізнались, комбінат щороку безкоштовно виписує жом на місцеві сільради, через які він видається господарям худоби. Так планується і на цей рік. Тим більше, що потужності виробництва цукру нарощуються. Якщо, скажімо, у 2011 р., коли комбінат запрацював після реконструкції, тут на цукор переробили 109 тис. т буряків, у 2012-му – 112 тис. т, то у 2013 р. – близько 150 тис. тонн. Потужності комбінату – переробка 1700-2000 т коренеплодів за добу.

Як не згадати й таке: комбінат уже два роки поспіль орендує 300 га землі й засіває ці площі добірним насінням цукрових буряків. Частину - імпортним, частину – вітчизняним.

- Вітчизняне насіння краще, - каже Леонід Крот. - З нього виростають буряки, які тривалий час можна зберігати у кагатах і за потреби переробити на цукор. «Закордонні» ж швидко псуються. Привезли їх – треба терміново пускати у роботу. Та про це всі знають... Наприклад, ДПДГ «Шевченківське» (керівник Олег Балагура) з Тетіївського району вирощує чудовий вітчизняний насіннєвий матеріал цукрових буряків. Здають його на підготовку до сівби на Вінницький насіннєвий завод, де ми, як і решта прихильників добротного насіння, закуповуємо його.

Пелети і... пріоритети

Отже, хто хоче працювати – працює. Але на цукрокомбінаті досить реально, без «рожевих окулярів», оцінюють дійсність та власні можливості. І цілком розуміють, що без підтримки буряківничої галузі з боку держави ніяк не обійтись. Бо перевиробництво цукру в країні у минулі роки довело цукрозаводи до того, що їм стало невигідно виробляти продукцію: ціна на неї різко впала і витрати на виробництво цукру перестали покриватись його реалізацією.

- Держава має розумно збалансувати посіви площ під цукрові буряки, ціни на цукор, аби і покупця не обділити, і виробника не залишити у програші, - ділиться поглядами на ситуацію Леонід Крот. – Останннім часом, що порадувало, ціни на цукор за тонну дещо пішли вгору. Але «дещо»... Тому чимало його притримуємо у коморах до кращих часів, коли буде вигідніше продати. Знаю, так чинить і чимало тих аграріїв, які виростили буряк і після переробки отримали цукор. Бізнес є бізнес.

Заразом шукаємо всі можливі шляхи, аби знизити собівартість продукції. Про реконструкцію підприємства вже говорив. Вона, до речі, майже вдвічі дала можливість зменшити кількість працюючих на комбінаті. Тобто - до згаданих 250 осіб. І от ще таке: взявши до уваги підтримку держави, місцевої влади (обласної та районної) щодо запровадження альтернативних видів палива, ми на другий рік після того, як став

працювати комбінат, повністю відмовились від використання природного газу і перевели котли на пелети. Частину їх самі виробляємо з тирси, частину купуємо. Пелети економлять великі кошти. Скажімо, якщо у 2011 р. у нас два котли працювали на пелетах, а два - на природному газі, то ми у цей час за газ щодоби платили десь по півмільйона гривень. У 2012 та 2013 роках, коли комбінат став використовувати пелети в усіх котлах, витрачали на це 260 тис. грн. щодоби. Ось така суттєва економія коштів.

Є також плани щодо подальшої реконструкції комбінату, яку плануємо завершити до цьогорічних сезонних робіт по збору і переробці буряків на цукор.

Варто додати до слів Леоніда Павловича, що Узинський цукрокомбінат поки що єдиний на всю Україну, який повністю працює на пелетах. А ще тут, шануючи рідний край, займаються благодійністю, опікуючись місцевими дитсадком, гімназією і не лише. Отак мудро бізнес із прогресивним світоглядом та звичайна людяність стали ознаками ТДВ «Узинський цукровий комбінат». У літопис місцевих цукроварів, де ювілейні 115 літ, він вже вписав значимі сторінки продовження їхніх справ і тримає шлях до нових трудових здобутків. Хай задумане вдається!

Валентина ПИСЬМЕННА

Наш коментар

Олександр Шевченко, директор Департаменту агропромислового розвитку Київської ОДА:

- Цукрова галузь Київщини, як і всієї України, переживає непрості часи. Тож у нас в області з 11 наявних цукрозаводів у 2013 р. працювало лише три: Саливонківський, Городище-Пустоварівський, Узинський. Нині робиться все можливе, щоб цього року запрацювало 8, а то й усі 11 заводів. Зокрема, якщо минулого року під цукровим буряком у нас було 17 тис. га, то у нинішньому вони будуть значно збільшені. Тобто, коренеплодів на виготовлення цукру, вважаю, буде достатньо.

Але керівники заводів мають при цьому посилено дбати про власні бізнесові інтереси - скорочувати витратні частини, шукати додаткові можливості розширення сировинної зони, використовувати прогресивні технології заради зменшення собівартості кінцевої продукції. Узинський цукрокомбінат, де досить висока організація праці та раціональне застосування прогресивного обладнання – хороший приклад для наслідування.

Інше не менш важливе питання: як вигідно продати цукор його виробникам? Вже намітилась певна тенденція до поліпшення даної ситуації. Проте, вважаю, Мінагрополітики має вжити всіх належних заходів, аби повністю зняти цю проблему, котра трапилася позаминулого року внаслідок перевиробництва цукру в країні.

Окремий рядок із цього приводу для цукроварів Київщини: за ініціативи губернатора Анатолія Йосиповича Присяжнюка, який чимало робив і робить для відродження цукрової галузі області, з’явились певні перспективи на експорт цукру з Київщини в одну з провінцій Китаю – Гуандун. Минулого року делегація з цієї провінції вже була у нас на Київщини і досить прискіпливо, повинен сказати, вивчала можливості такої співпраці. Будемо сподіватись, що намічене реалізується.

Суттєве: для цукрових заводів відкриті хороші перспективи з виробництва альтернативних видів палива, у тому числі біоетанолу, що підтримується на рівні держави. При тому мова йде не лише про цукровий буряк як енергетичну культуру, а й про сорго, плантації якого додаються в області.