Енергоносії з біосировини. Роль науки

16 April, Розділ Агрополітика / Аграрна справа, переглядів 6 162

Відомий факт, що запаси мінерального палива на планеті кінцеві і близькі до виснаження (за даними ОПЕК, світових запасів нафти вистачить лише на 40-50 років), а світове його виробництво з альтернативних джерел зростає і зростатиме надалі, не викликає жодних сумнівів.

Сьогодні серед відновлювальних джерел все більшого розвитку набувають енергоносії біологічного походження, або біопалива. Найбільш реальними замінниками нафтових палив є: метилові та етилові ефіри з рослинних олій; біоетанол, що виробляється з цукроносних і крохмаленосних сільськогосподарських культур; біогаз – продукт анаеробного бродіння відходів тваринництва і рослинництва; тверде біопаливо, що виробляється з біологічної маси побічної продукції рослинництва, лісового господарства і спеціалізованих біоенергетичних культур.

Світовий ринок біопалив щорічно зростає на 20-25%. Так, у 2008 році виробництво сягнуло 65 млрд. л, а торік планувалось збільшити його ще на 10 млрд. л (до 75 млрд. л). Нині лідерами виробництва біоетанолу є США (34 млрд. л у рік, основна сировина – зерно кукурудзи) і Бразилія (27 млрд. у рік, основна сировина – цукрова тростина).

Найбільш популярною сировиною для виробництва біодизелю є ріпакова олія у країнах Європи і соєва – на американському континенті. За останні 10 років використання ріпакової олії нехарчовим сектором збільшилось на 728%, водночас харчове споживання зросло лише на 8%. При збереженні такої тенденції, за 7-8 років використання ріпаку для

alt виробництва біопалива перевищить його харчове використання.

Варто підкреслити, що на початковій стадії виробництва біопалив у кожній країні на рівні державного регулювання було вжито відповідні заходи та прийнято державні програми підтримки. Так, у Євросоюзі у 2003 році прийнята директива щодо біопалив, спрямована на зменшення викидів вуглекислого газу транспортними засобами, підвищення надійності енергопостачання і, підкреслюю, створення нових можливостей сталого розвитку сільських територій у країнах ЄС.

Згідно з директивою, держави-члени ЄС повинні гарантувати продаж на своїх ринках мінімальної частки біопалив. Єврокомісія постійно переглядає директиву: у 2010 році ця частка досягне 5,75%, а у 2020 біопалива мають складати до 10% усіх спожитих палив.

Україна є енергодефіцитною країною. Потреба українського ринку у нафтопродуктах оцінюється на рівні 5,5 млн. т бензину та 6,5 млн. т дизельного пального. Забезпеченість нашої країни власними енергоресурсами, що виробляють з нафти, складає 10%, тож пошук альтернативних відновлювальних джерел для нас є особливо актуальним.

На фоні стрімкого зростання виробництва біопалива у світі, в Україні було декілька спроб розпочати його масове виробництво. Перш за все, прийнято основні законодавчі та нормативно-правові акти, що повинні були б спонукати початок такого процесу.

На жаль, жоден із цих документів не передбачав створення і фінансування відповідної загальнодержавної цільової програми науково-технічного забезпечення виробництва біопалив. Виробництво і використання біопалива в нашій державі має епізодичний характер, освоєно лише окремими підприємствами, а участь самої країни зводиться, головним чином, до

alt постачання біоенергетичної сировини на світовий ринок.

Саме у таких умовах у 2007 році Президією Української академії аграрних наук було прийнято рішення про розробку і розгортання робіт по науково-технічній програмі «Створити щорічно поновлювальні джерела біосировини рослинного походження і розробити технології їх багатоцільового промислового використання», яка була названа «Біосировина». З 2008 року у виконанні програми приймають участь вісім НДУ УААН, а координатором програми є Інститут рослинництва. Над виконанням програми працює 101 науковець, у т.ч. 17 докторів і 49 кандидатів наук.

Також хочу підкреслити, що виконання цієї програми розпочалося за відсутності додаткових бюджетних коштів, за рахунок перерозподілу фінансування вже діючих науково-технічних програм (які нам також ніхто не скорочував). Академія фінансує дослідження в обсязі 1,8 млн. грн на рік, а певну частину матеріально-технічного забезпечення науково-дослідні установи здійснюють за рахунок своєї госпрозрахункової діяльності.

Цією програмою передбачається створення таких джерел рослинної сировини, які могли би мати багатоцільове використання не тільки у паливно-енергетичному секторі, але й у харчовій, кормовій, фармацевтичній та інших галузях промисловості.

Така передумова забезпечує широкий діапазон застосування джерел біосировини і дозволяє звести до мінімуму негативні наслідки можливої конкуренції між паливно-енергетичною і харчовою сферами використання сільгосппродукції.

Основні зусилля науковців за два роки виконання програми були зосереджені на забезпеченні сукупності господарсько

alt корисних ознак агрокультур біоенергетичного призначення. Це здійснювалось шляхом селекційного поліпшення і створення у олійних, цукроносних і крохмаленосних культур широкого спадкового різноманіття за якістю продукції.

З 14 найбільш поширених у світі олійних культур, що можуть бути сировиною для виробництва біодизельного палива, в умовах України можна вирощувати десять.

Основна ознака, яка визначає сфери промислового використання рослинних олій, - їх жирнокислотний склад. Селекційні установи плідно працюють над створенням джерел високоякісних олій на основі провідних продуцентів олійної сировини, якими в Україні стали соняшник, соя та ріпак. Оскільки сорти і гібриди цих культур традиційного типу не вирішують проблеми, бо мають одноманітні за складом олії й не забезпечують перспектив їх багатоцільового застосування, виникає необхідність селекційно-генетичного поліпшення цих культур і створення на основі кожної з них максимального різноманіття за жирнокислотним складом олії.