Сміття сміттю різниця або як пляшка «Жигулівського» може перетворитися на футболку для Ігоря Кондратюка

06 December, Розділ Агрополітика / Аграрна справа, переглядів 6 101

Уявіть собі картину: на етикетці звичайної пластикової пляшки «Жигулівського», окрім вмісту та міцності напою, буде вказано ще й таке: стільки грамів палива, дизелю чи мастила можна отримати з цієї популярної у народі тари.

Підприємці, які займаються переробкою вторинної сировини, запевняють: стандартна дволітрова пластикова пляшка варта багатьох корисних речей. Приміром, п’ять пляшок можна реінкарнувати у спортивну футболку для щотижневої програми «Караоке на Майдані», тридцять п’ять пляшок - на утеплювач спального мішка, шістдесят - в квадратний метр килимового покриття… Рука не підніметься викидати таку цінність у смітник. Якби ще й на кожному кроці були пункти прийому пластикових пляшок, приміром, по двадцять копійок за штуку. Впевнена, питання побутового сміття ми би вирішили на 50%.

Але поки це саме сміття залишається найактуальнішою проблемою людства. І які б новітні технології з його переробки та утилізації ми не використовували, воно буде з’являтися постійно. За підрахунками фахівців, лише пластикових пляшок на смітниках по всій країні зібралося більше 300 тисяч тонн! Навряд чи можна знайти щось більш розповсюджене й водночас шкідливе.

Екологи зазначають, що проблема утилізації полімерів є гострою через низьку швидкість їх розкладання. Зокрема, пластикова пляшка розкладається у природі майже 200 років, пластмасова – 500. При згоранні полімери виділяють діоксин. Медики запевняють, що саме він провокує у людей, які мешкають поруч зі сміттєзвалищами, ракові пухлини.

Сьогодні більшість українців дотримується лише забобонів: вірять, що виносити сміття з хати потрібно лише уранці, щоб гроші в сім’ї водилися. Куди ж йде це сміття - пересічний громадянин не заморочується. Проблему вирішить найближчий контейнер і звалище. Лише винахідники розуміють, що всі побутові відходи можна не тільки знищити чи закопати, а й отримати з них користь. Адже переробний бізнес є одним з найприбутковіших у світі.

Повернутися до нього обличчям вимагає і нинішня ситуація в країні. Вона доводить, що у пластикової пляшки може бути не одне життя. Пластиковий непотріб сьогодні здатний повноцінно заповнити нову нішу у системі альтернативного палива. Це неодноразово доводили українські умільці ще багато років тому.

Як переробляти полімери у дизель та бензин – у Миколаєві знали ще у 2000 році, але тримали своє ноу-хау в таємниці. Навіть патент на нього науковці отримали у американців, бо так і не зважились довіритись своїм можновладцям. Можливо, сума хабара за його впровадження була завеликою? Або побоялись люди потрапити у залежність тіньового бізнесу та залишитися «з носом»? Та вже тоді технологія миколаївських винахідників здатна була перетворити тонну відходів поліетилену на 300 кг бензину та 400 кг дизелю. Якість здобутого пального вчені перевіряли на власній техніці. Новий дизель добре фільтрується і не замерзає узимку. А бензин 76-ї марки має неабиякий попит у вантажівок і сільгосптехніки.

Розробники впевнені: створена ними синтетична нафта може значно здешевити собівартість палива. Приміром, при вартості однієї тонни полімерних відходів в 100 доларів, отриманий бензин коштуватиме 125 зелених за тонну. При щоденній переробці 10 тонн пластикового сміття рентабельність процесу гарантована.

Перетворити полімери на пальне нині намагаються багато вітчизняних майстрів-винахідників. Деякі цікаві розробки вже запатентовані в Україні. Та, на жаль, усі вони поки що залишаються експериментальними. Математик-програміст із райцентру Городок Костянтин Малецький разом зі своїми друзями ще у 2006-му запатентував власну технологію виробництва дизпалива з полімерних відходів. Щороку удосконалював її та випробовував. Результат вражає: з однієї тонни відходів винахідники можуть отримати до 600 літрів дизелю і 35 літрів мазуту. Таку ж кількість палива можливо отримати лише з трьох тонн природної нафти. Тож переробка відходів є набагато дешевшою.

Винахідники підрахували: частка синтетичної нафти могла би становити на паливному ринку України 5%. Висновок розробників мав би здивувати світ, та тільки не Україну. На жаль, такі корисні для держави розробки досі залишаються поза увагою вітчизняних чиновників і законодавців. Бо куди тільки не звертаються вчені за допомогою, підтримку їм мало хто у нашій державі гарантує. Зате іноземці хоч завтра готові надати вітчизняним майстрам і гроші, і житло, і умови для роботи. Бо український мозок за кордоном цінувався завжди. Правда, одне зі столичних сміттєпереробних підприємств, у рамках експерименту, таки зважилось на переробку пластика на паливо… Та йому, як і всім подібним міні-виробництвам, катастрофічно бракує сьогодні подрібненої сировини. Ця обставина не дає можливості збільшити обсяги та отримати бажаний прибуток.

Якщо раніше європейці ладні були поставляти полімерні відходи у подрібненому вигляді українцям та ще й доплачувати за це, то тепер - зась. Своє сміття за кордоном також вчаться переробляти, не шкодуючи при цьому коштів на новітні технології. Японські хіміки вже давно розробили спосіб переробки відходів поліетилену на пальне, і діє одне із найпотужніших підприємств.

У 2009-му американці також запустили потужну установку з переробки пластику. За день вона могла обробити 500-600 тонн. На цей винахід роками працювали десятки вчених. Були затрачені мільйони доларів. Але в підсумку розробка виявилася недосконалою. З відходів американці отримали тільки синтетичну нафту.

Навесні 2004-го у Шотландії з’явився новий каталізатор, що очищає викиди при переробці промислових пластмас. Нова технологія дозволяє переробляти відходи різних типів змішаних пластмас, перетворюючи їх на мастило і віск. Після додаткового очищення сировини з неї можна отримати ще й паливо для дизельних двигунів чи для обігріву житла.

Чому вітчизняні винахідники досі намагаються тримати у таємниці технічний опис своїх розробок? Якщо Інтернет аж «глючить» від різноманітних порад та анотацій щодо видобутку біодизелю, то жодної схеми креслення установки з переробки пластику на синтетичне мастило чи паливо ви не знайдете. Як пояснює науковий співробітник Інституту відновлюваної енергетики НАН України Валерій Олійніченко: «У світі це поки що новий процес, результати якого постійно удосконалюються. У ньому задіяні великі уми і великі гроші. Всю здобуту інформацію науковці та виробники тримають у забороні. Що буде, якщо ноу-хау потрапить у руки якомусь олігархові? Він на цьому заробить мільйони, а винахідників «кине». Тут ще й закордонні агенти всіляко намагаються перехопити і використати ідеї наших вчених. Вони ладні заплатити за них величезні кошти, бо розуміють вигоду вітчизняних дослідних установок. Та наші генії, зазвичай, за гроші не продають свій талант. Вони все ще сподіваються, що держава нарешті їх почує…».

Колишній працівник Генеральної прокуратури України, правознавець Володимир Бровко вважає, що проблема вітчизняних винаходів полягає у зовсім іншій площині. За словами радника юстиції, Україна не є членом міжнародного патентного законодавства, яке визнає два види патентування: європейське (Лондон) і американське (Нью-Йорк). Ці патенти мають спеціальні міжнародні критерії. Крім загального опису, подається ноу-хау, впроваджене у виробництво. Патентне право в Україні дуже легко скопіювати. Приміром, китайці легко можуть налагодити у себе будь-яке виробництво за патентом наших винахідників. Щоб довести своє остаточне право власності на винахід, треба подавати до китайського суду. А там вам скажуть, що якийсь Дзюнь-Лінь винайшов це у своїй провінції раніше за вас і вже запатентував у Америці. Довести протилежне буде неможливо. Тому зрозуміла позиція наших технічних геніїв, які не бажають розкривати свої карти, тим паче в Інтернеті.

Тож поки що технології переробки сміттєвих відходів в Україні залишатимуться недосконалими і малоефективними. Бо виробники практикують всього п’ять способів боротьби зі смітниками. Це спалювання, компостування, термоліз (спалювання без доступу повітря), складування і сортування з повторною переробкою. Недоліки простого складування очевидні: площі для смітників завжди обмежені та й ризик проникнення токсичних відходів у ґрунтові води чи самозаймання великий. Пресування і компостування відходів також мало підходить для України. Тому ми найчастіше своє сміття спалюємо. Тобто витрачаємо кисень, а в атмосферу викидаємо тонни отрути.

Після того, як головним пакувальним матеріалом став пластик, сміттєва проблема ще більше загострилася, бо цей матеріал важко піддається утилізації. І хоча технологія повторної переробки пластиків, яку нам пропонують народні кулібіни, дуже складна і дорога, їх вторинна переробка має велике значення для держави.

Це не тільки альтернатива іноземному паливу. Вона дозволяє заощадити тонни первинної сировини, для виробництва якої використовуються природні ресурси, що вже ніколи не відновлюються.

Наталія СОКУРЕНКО

А у вас є конкретні приклади утилізації відходів у господарстві? Напишіть нам. Поділіться досвідом. Кращі приклади будуть опубліковані.