- №4 (259)
- №42 (254)
- №38 (250)
- №35 (247
- Молока стало меньше
Сільгоспмашинобудвання: як бути?
Н
айбільш активна частина основних фондів сільського господарства - енергетичні засоби, робочі машини, устаткування та обладнання. Від їх стану, якості, надійності, продуктивності та наповнення ними ринку в значній мірі залежить ефективність АПК. І саме аналіз його технічного оснащення виявив низку негативних тенденцій.
За двадцять років (1970 -1990 рр.) наявність окремих видів сільгосптехніки в колишніх колгоспах і радгоспах збільшилась в 1,2-1,8 рази і їх кількість наближалася до технологічної потреби. Наступні 20 років характеризувалися зворотними тенденціями. В 2010 р., порівняно з 1990-м, оснащеність окремими видами техніки знизилася в 2,7-5,2 рази і ледве сягала половини технологічної потреби. Близько 85% техніки в агропідприємствах експлуатується за межами амортизаційних термінів. Модернізація ж машинно-тракторного парку здійснюється вкрай повільно.
Нині агропідприємства щорічно списують 2,5-5,0% наявних машин, а закуповують 2,3-3,3% (рис. 1). Для нормального відтворення технічних засобів потрібно оновлювати їх як мінімум на 10-12%, а з урахуванням впровадження інноваційно-інвестиційних моделей розвитку аграрної галузі – до 20%.
Однією з основних причин кризового відтворення технічних засобів для села є те, що сільгоспвиробники і досі залишаються низькоплатоспроможними, що зумовлено хронічним диспаритетом цін на сільськогосподарську і промислову продукцію. Причому, ситуація настільки задавнена, що самостійно з цього стану вони не виберуться.
Наші розрахунки показують: реальні фінансові джерела сільського господарства можуть забезпечити щорічну розрахункову потребу в інвестиціях на техніко-технологічне переоснащення до 2015 року лише на 41,7% (табл.1).
Таблиця 1. Визначення джерел фінансування техніко-технологічного переоснащення агровиробництва до 2015 року, млрд. грн.
Джерела фінансування В середньому за 2001-2005 рр.
(факт.) В середньому за 2006-2009 рр. (факт.) 2015 р.
(очікув.)
Сільгосппідприємства
Власні кошти - всього 2,6 9,1 25,1
з них на техніко-техноло-гічне переоснащення (ТТП) 2,1 6,0 15,4
У тому числі:
амортизація - всього 0,5 2,4 8,1
з них на ТТП 0,5 1,9 6,5
прибуток 1,6 6,1 16,1
з нього на ТТП 0,9 3,4 8,0
інші на ТТП 0,7 0,8 0,9
Кошти держбюджету н/д 0,5 1,0
Залучені кошти разом: н/д 4,7 7,5
у тому числі:
довгострокові кредити в сільське господарство 2,1 4,2 5,1
інвестиції компаній н/д 0,5 0,6
іноземні інвестиції, всього н/д 0,5 1,8
Разом коштів н/д 14,7 31,2
з них на ТТП (без кредитів) н/д 7,4 18,8
Отже, на часі нагальна необхідність проведення перерозподілу національного доходу на користь сільського господарства. Фахівці - як науковці, так і практики - зараз у цьому одностайні. Мова йде про те, в якій формі це зробити.
Обґрунтованим орієнтиром в цьому плані може бути пропозиція про те, що пріоритетність техніко-технологічного оснащення агровиробництва повинна забезпечуватися інвестиціями на рівні, упереджувально вищому від частки сільського господарства у валовій доданій вартості країни. Цю норму потрібно виписати в розроблюваному Законі України «Про сільське господарство». Відповідні пропорції і розрахунки мають розроблюватися центральним органом виконавчої влади з аграрної політики і продовольства і затверджуватися урядом разом із державним бюджетом.
Не менш руйнівною причиною є негаразди ринку технічних засобів і стан сільськогосподарського машинобудування. Останній нині в критичному стані. На ринку техзасобів для АПК склалася ситуація, коли частка машин вітчизняного виробництва знижується. У 2009 році вона склала 7,6% його загального обсягу. Великі комбіновані структури (агрохолдинги), обробляючи близько 12,5 млн. га ріллі, працюють майже стовідсотково на імпортній техніці. Сільгосппідприємства з площею сільгоспугідь до 500 га і господарства населення, що разом обробляють близько 17 млн. га землі, користуються конструктивно застарілою технікою радянських часів і все більше зацікавлюються в придбанні вживаної імпортної техніки, яка за показником «ціна-якість» більш приваблива, ніж нова, дорога і менш надійна вітчизняна.
Тим часом, нинішня потреба цих господарств обчислюється на «астрономічному» рівні: лише енергетичних засобів – тракторів з потужністю двигуна 18-40 к.с. близько 800 тис. одиниць, а тягового класу 1,4, таких як МТЗ-82, ПМЗ-80 тощо – 100-120 тисяч.
Непомірні, на перший погляд, цифри потреби тракторів при детальному розгляді не видаються позахмарними. Нині в Україні налічується 4,6 млн. домогосподарств із середньою площею земельної ділянки близько 1,4 гектари. З них 550 тис. господарств мають ділянки розміром 5-10 гектарів. Їм потрібна міні-техніка. Якщо навантаження на один міні-трактор тягового класу 0,6-0,9 складає 5-10 га ріллі, то потреба у них становитиме 550 тис. одиниць. Земельні ділянки площею до 0,5 га мають майже 560 тис. господарств. Звідси випливає загальна потреба у міні-тракторах на згаданому рівні.
Населення має кошти для купівлі малої техніки – близько 450 млрд. грн. на депозитних рахунках в українських банках. При середній ціні міні-трактора 100-130 тис. грн. для придбання 800 тис. одиниць потрібно всього 80-105 млрд. гривень. Тож нині ринок міні-техніки в Україні майже безмежний і шкода, якщо він буде захоплений, наприклад, китайською технікою, яка хоч і дешева, проте недосконала і не надійна, а тому заборонена деякими країнами для перетину їх митного кордону.
Потрібно будувати власні підприємства для виготовлення міні-техніки. Для цього доцільно опиратися на японську або білоруську техніку: придбати ліцензії на виготовлення, створити спільні підприємства та довести на цій основі локалізацію власного виробництва у найближчі 8-10 років до 80%, а то і більше.
Щодо розвитку вітчизняного сільгоспмашинобудування висловимо ще одну непопулярну на сьогодні думку. Нині не час зосереджувати зусилля і кошти на конструюванні й виготовленні великих вітчизняних енергонасичених тракторів, інших високопродуктивних технічних засобів, що не виробляються в Україні. Ринок такої техніки вже надійно схоплений західноєвропейськими країнами. Агрохолдинги та інші великі і надвеликі агропромислові структури, що працюють на площах у десятки тисяч гектарів землі, вже мають висококласну зарубіжну техніку для її обробітку і збирання врожаю. Наївно думати, що вони купуватимуть вітчизняні сільгоспмашини, які тільки-но з’являтимуться на ринку. Час для цього ще настане.
На нашу думку, вітчизняним заводам сільгоспмашинобудування слід у першу чергу зосередити увагу на виробництві техніки для господарств населення та сільгосппідприємств із розмірами до 50 га землі в обробітку. Імпонує те, що перший віце-прем’єр-міністр, міністр економічного розвитку і торгівлі Андрій Клюєв вважає одним із першочергових завдань стимулювання відродження власного сільськогосподарського машинобудування на нових технологічних принципах, звільнивши їх від сплати ПДВ і ввізного мита й імпорту технологій, обладнання та комплектуючих, що використовуються для реконструкції та модернізації виробництва у таких підприємствах.
Враховуючи світовий досвід, можна сподіватися, що через 8-10 років Україна матиме надійну основу – вітчизняне тракторне і сільгоспмашинобудування для повного використання аграрного потенціалу нашої країни. Наша сусідка Білорусь самотужки це змогла за останні 15-20 років, забезпечила себе і вийшла на світовий ринок з власними тракторами, рівень продажів яких, за твердженням її аграрного міністра Михайла Русого, досяг десятків мільярдів доларів.
В Україні ж поки що навіть мета Державної програми розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу на період 2007-2010 років не досягнута. За даними Рахункової палати, рівень її виконання за рахунок бюджетних коштів становив у 2010 р. лише 18,2% (в основному фінансування дослідно-конструкторських робіт). Нині не діє жоден стимул, передбачений Законом України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу».
Ситуація ускладнилася і у зв'язку із реформуванням Міністерства промислової політики України та ліквідацією департаменту, який «опікувався» тракторним і сільгоспмашинобудуванням. Правда, додають оптимізму Указ Президента України «Про внесення змін до положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України» від 14 вересня 2011 року №915/2011 та Постанова Кабміну «Деякі питання Національної акціонерної компанії «Украгролізинг» від 31 серпня 2011 року №951. Це є важливим кроком для зміцнення управління галуззю сільгоспмашинобудування, подальшої його корпоратизації.
Потрібно удосконалити нормативно-правове забезпечення відродження вітчизняного сільгоспмашинобудування, оскільки прийняті Указ Президента України і Постанова КМУ унеможливлюють або знижують дію багатьох статей діючих законів. Так, у Закон України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» (прийнято 5 жовтня 2006 р.) необхідно внести зміни, які би посилили вплив держави на покращання системи інженерно-технічного забезпечення сільського господарства. Для прискорення відродження вітчизняного машинобудування для АПК доцільно також розробити та прийняти окремий закон про його пріоритетність. Бо нині спрямованість і дієвість Закону України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» залишаються невизначеними.
Яків БІЛОУСЬКО,
Володимир ТОВСТОПЯТ,
кандидати економічних наук
ННЦ «Інститут аграрної економіки»
