ВІВЦІ НЕ ВИННІ...

15 March, Розділ Агрополітика / Гаряча тема, переглядів 8 948

Проблема. Перефразований вислів українського класика у заголовку реально відображає сьогоднішній стан вівчарства в Україні. Галузь потерпає від безгосподарного ставлення, недотримання стратегії розвитку, нехтування вітчизняним та світовим досвідом. Як подолати згадані кризові явища, радить президент асоціації вівчарів та козівників України Василь Туринський.

Закінчення. Початок читайте у №3, 29.01-04.02.2007

РЯТІВНЕ КОЛО – ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА.
– У зв’Язку з тим, що чисельність поголів’я овець в Україні дійшла критичної межі, відновлення та нарощування поголів'я можливе лише за умови державної підтримки. Постановою Кабінету Міністрів України №1760 від 16 листопада 2002 р. щодо Програми державної підтримки галузі вівчарства в Україні на 2003-2010 рр. визначені усі напрями підтримки, а саме:
– доплата за утримання вівцематок і ярок, старших одного року та приріст цього поголів'я як у племінних, так і товарних господарствах;
– доплата за здешевлення племінної продукції вітчизняного походження;
– доплата за впровадження штучного осіменіння, збереження генофондних стад, на трансплантацію та ін.
Враховуючи, що собівартість утримання однієї вівцематки залишається високою (196 грн.), доцільно було б на 2005-2010 рр. передбачити збільшення доплати за утримання однієї вівцематки до 100-150 грн. замість передбачених постановою 50 грн. Усі доплати проводити лише за ідентифіковане поголів'я.
Стримуючим фактором розвитку галузі на даному етапі є відсутність системи заготівель продукції вівчарства в господарствах різних форм власності. Цю функцію раніше виконували заготівельні контори та фабрики первинної обробки вовни, яким для цього держава виділяла пільгові (так звані сировинні) кредити під 3-5% річних.
Нині ринок вовни в Україні не створено, приватні переробні підприємства закуповують вовну та формують на неї ціну на свій розсуд. Так, за тонку мериносову вовну вищого ґатунку виробникам виплачують по 5,3-7,2 грн. за 1 кг, а середня закупівельна ціна становить 3,6-3,8 грн./кг при собівартості 14,8-15,4 грн./кг (для довідки: середня реалізаційна ціна вовни, що експортується з Австралії, становить 4,6 дол. або понад 20 грн./кг).
Тому-то слід було б відновити раніше існуючу систему заготівель продукції вівчарства, а також практику встановлення квоти на закупівлю вовни, овчин, каракулю та смушок для спецспоживачів, а також запровадження державної підтримки за одиницю виробленої продукції.
Відшкодування витрат повинно ґрунтуватися на різниці між фактичними витратами (собівартістю 1 кг) та реалізаційною ціною на ринку України, але не менше ніж 10 грн./кг немитої вовни.
Не менш важливим заходом є створення інтегрованих формувань товаровиробників з підприємствами переробки та реалізації вовни, іншої продукції вівчарства, виробів з неї і на цій основі опрацювання механізму відносин між партнерами на взаємовигідній основі. Це єдина галузь, де інтегрування не відбулося.

ЗАПОРУКА УСПІХУ – РЕГІОНАЛЬНІ ЦЕНТРИ НАУКОВОГО РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД.
– ДлЯ координацІЇ селекційно-племінної роботи з породами овець у напрямку ротації баранів-плідників, їх оцінки за якістю нащадків, виконання програм селекції, формування селекційної структури порід, організації генетичної експертизи походження, лабораторної оцінки основних якісних показників вовни, заморожувань і використання сперми видатних баранів-плідників, розробки та поширення нових технологій виробництва продукції вівчарства створити під керівництвом Національного наукового селекційного центру з вівчарства – Інституту тваринництва степових районів ім.М.Ф.Іванова «Асканія-Нова»– 2-3 регіональні центри з відповідними функціями наукового забезпечення розвитку галузі та створення на рівні МінАПК та областей відповідних умов для проведення цих робіт, в тому числі й фінансування.
Впровадження ресурсозберігаючих технологій виробництва та переробки продукції вівчарства повинно базуватися на:
 інтенсивному відтворенні поголів'я овець, вирощуванні ремонтних ярок при достатній та повноцінній годівлі в усі періоди індивідуального розвитку;
 виробництві дієтичної ягнятини і молодої баранини для реалізації як на вітчизняному ринку, так і на експорт;
 налагодженні виробництва та поглибленої переробки овечого молока в регіонах, де розводять гірсько-карпатських, каракульських, цигайських та кросбредних овець.
Слід зосередити увагу на підвищенні професіоналізму кадрів. Для цього на базі Асканійської вищої галузевої школи підвищення кваліфікації кадрів з вівчарства відновити роботу з підготовки та перепідготовки для областей зоотехніків-селекціонерів, зоотехніків-бонітерів, класирувальників вовни, стригалів, технологів, техніків штучного осіменіння та кадрів обслуговуючих професій в повній потребі для галузі.
З метою виходу племінної продукції на міжнародний ринок доцільно було б знизити або скасувати експортне мито на племінних овець та молодняк овець, який реалізується на м'ясо при відповідності цієї продукції світовим стандартам та рівню середньосвітових цін на аналогічну продукцію.
З метою якісного поліпшення поголів'я овець та надання допомоги у веденні вівчарства в господарствах населення:
 створити економічно привабливі сервісні підприємства, організації, які б надавали послуги вівцегосподарствам усіх форм господарювання, насамперед малим за чисельністю, у веденні селекційно-племінної роботи, відтворенні стада, організації стрижки овець, оцінки якості продукції вівчарства та її заготівлі. Передбачити цільове фінансування існуючих підприємств за надання послуг населенню у проведенні цих робіт;
 налагодити на базі Інституту механізації тваринництва УААН (м.Запоріжжя) виробництво вітчизняної електростригальної техніки, зокрема індивідуальних стригальних агрегатів та забезпечити за рахунок бюджетних коштів здешевлення їх (на 50%) при постачанні господарствам різних форм власності;
 власникам овець, які утримують не менш ніж 50 голів вівцематок, передбачати виділення природних пасовищ із земель запасу, де є для цього можливості, по 0,2-0,3 га у розрахунку на 1 вівцю та сіножатей;
 необхідно вивчати зарубіжний досвід з питань маркетингу, технології виробництва та переробки продукції вівчарства на дрібних та великотоварних фермах і все, що заслуговує уваги, впроваджувати в Україні;
 забезпечити на державному рівні фінансову підтримку створених об'єднань товаровиробників вівчарської продукції (асоціацій) тощо.
Підготували Надія ФІГОЛЬ
та Марія ШИНКАРЕНКО