ВІВЦІ НЕ ВИННІ...

Проблема. Перефразований вислів українського класика у заголовку реально відображає сьогоднішній стан вівчарства в Україні. Галузь потерпає від безгосподарного ставлення, недотримання стратегії розвитку, нехтування вітчизняним та світовим досвідом. Як подолати згадані кризові явища, радить президент асоціації вівчарів та козівників України Василь Туринський.

Закінчення. Початок читайте у №3, 29.01-04.02.2007

РЯТІВНЕ КОЛО – ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА.
– У зв’Язку з тим, що чисельність поголів’я овець в Україні дійшла критичної межі, відновлення та нарощування поголів'я можливе лише за умови державної підтримки. Постановою Кабінету Міністрів України №1760 від 16 листопада 2002 р. щодо Програми державної підтримки галузі вівчарства в Україні на 2003-2010 рр. визначені усі напрями підтримки, а саме:
– доплата за утримання вівцематок і ярок, старших одного року та приріст цього поголів'я як у племінних, так і товарних господарствах;
– доплата за здешевлення племінної продукції вітчизняного походження;
– доплата за впровадження штучного осіменіння, збереження генофондних стад, на трансплантацію та ін.
Враховуючи, що собівартість утримання однієї вівцематки залишається високою (196 грн.), доцільно було б на 2005-2010 рр. передбачити збільшення доплати за утримання однієї вівцематки до 100-150 грн. замість передбачених постановою 50 грн. Усі доплати проводити лише за ідентифіковане поголів'я.
Стримуючим фактором розвитку галузі на даному етапі є відсутність системи заготівель продукції вівчарства в господарствах різних форм власності. Цю функцію раніше виконували заготівельні контори та фабрики первинної обробки вовни, яким для цього держава виділяла пільгові (так звані сировинні) кредити під 3-5% річних.
Нині ринок вовни в Україні не створено, приватні переробні підприємства закуповують вовну та формують на неї ціну на свій розсуд. Так, за тонку мериносову вовну вищого ґатунку виробникам виплачують по 5,3-7,2 грн. за 1 кг, а середня закупівельна ціна становить 3,6-3,8 грн./кг при собівартості 14,8-15,4 грн./кг (для довідки: середня реалізаційна ціна вовни, що експортується з Австралії, становить 4,6 дол. або понад 20 грн./кг).
Тому-то слід було б відновити раніше існуючу систему заготівель продукції вівчарства, а також практику встановлення квоти на закупівлю вовни, овчин, каракулю та смушок для спецспоживачів, а також запровадження державної підтримки за одиницю виробленої продукції.
Відшкодування витрат повинно ґрунтуватися на різниці між фактичними витратами (собівартістю 1 кг) та реалізаційною ціною на ринку України, але не менше ніж 10 грн./кг немитої вовни.
Не менш важливим заходом є створення інтегрованих формувань товаровиробників з підприємствами переробки та реалізації вовни, іншої продукції вівчарства, виробів з неї і на цій основі опрацювання механізму відносин між партнерами на взаємовигідній основі. Це єдина галузь, де інтегрування не відбулося.

ЗАПОРУКА УСПІХУ – РЕГІОНАЛЬНІ ЦЕНТРИ НАУКОВОГО РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД.
– ДлЯ координацІЇ селекційно-племінної роботи з породами овець у напрямку ротації баранів-плідників, їх оцінки за якістю нащадків, виконання програм селекції, формування селекційної структури порід, організації генетичної експертизи походження, лабораторної оцінки основних якісних показників вовни, заморожувань і використання сперми видатних баранів-плідників, розробки та поширення нових технологій виробництва продукції вівчарства створити під керівництвом Національного наукового селекційного центру з вівчарства – Інституту тваринництва степових районів ім.М.Ф.Іванова «Асканія-Нова»– 2-3 регіональні центри з відповідними функціями наукового забезпечення розвитку галузі та створення на рівні МінАПК та областей відповідних умов для проведення цих робіт, в тому числі й фінансування.
Впровадження ресурсозберігаючих технологій виробництва та переробки продукції вівчарства повинно базуватися на:
 інтенсивному відтворенні поголів'я овець, вирощуванні ремонтних ярок при достатній та повноцінній годівлі в усі періоди індивідуального розвитку;
 виробництві дієтичної ягнятини і молодої баранини для реалізації як на вітчизняному ринку, так і на експорт;
 налагодженні виробництва та поглибленої переробки овечого молока в регіонах, де розводять гірсько-карпатських, каракульських, цигайських та кросбредних овець.
Слід зосередити увагу на підвищенні професіоналізму кадрів. Для цього на базі Асканійської вищої галузевої школи підвищення кваліфікації кадрів з вівчарства відновити роботу з підготовки та перепідготовки для областей зоотехніків-селекціонерів, зоотехніків-бонітерів, класирувальників вовни, стригалів, технологів, техніків штучного осіменіння та кадрів обслуговуючих професій в повній потребі для галузі.
З метою виходу племінної продукції на міжнародний ринок доцільно було б знизити або скасувати експортне мито на племінних овець та молодняк овець, який реалізується на м'ясо при відповідності цієї продукції світовим стандартам та рівню середньосвітових цін на аналогічну продукцію.
З метою якісного поліпшення поголів'я овець та надання допомоги у веденні вівчарства в господарствах населення:
 створити економічно привабливі сервісні підприємства, організації, які б надавали послуги вівцегосподарствам усіх форм господарювання, насамперед малим за чисельністю, у веденні селекційно-племінної роботи, відтворенні стада, організації стрижки овець, оцінки якості продукції вівчарства та її заготівлі. Передбачити цільове фінансування існуючих підприємств за надання послуг населенню у проведенні цих робіт;
 налагодити на базі Інституту механізації тваринництва УААН (м.Запоріжжя) виробництво вітчизняної електростригальної техніки, зокрема індивідуальних стригальних агрегатів та забезпечити за рахунок бюджетних коштів здешевлення їх (на 50%) при постачанні господарствам різних форм власності;
 власникам овець, які утримують не менш ніж 50 голів вівцематок, передбачати виділення природних пасовищ із земель запасу, де є для цього можливості, по 0,2-0,3 га у розрахунку на 1 вівцю та сіножатей;
 необхідно вивчати зарубіжний досвід з питань маркетингу, технології виробництва та переробки продукції вівчарства на дрібних та великотоварних фермах і все, що заслуговує уваги, впроваджувати в Україні;
 забезпечити на державному рівні фінансову підтримку створених об'єднань товаровиробників вівчарської продукції (асоціацій) тощо.
Підготували Надія ФІГОЛЬ
та Марія ШИНКАРЕНКО

Схожі новини

Додати комментар

Додати

Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.