Велике майбутнє маленької Пересопниці

06 September, Розділ Агрополітика / Гаряча тема, переглядів 5 522

29 серпня слов’янський світ відзначив на Рівненщині 450-річчя Пересопницького Євангелія.

З Рівного до Пересопниці, котра явила світові Пересопницьке Євангеліє, - якихось 25 кілометрів. Однак, туристи сюди не поспішали: до села без жодних благ цивілізації ще донедавна пролягала розбита бруківка. Про книгу, на якій приймають присягу президенти незалежної України і яка набула значення національної реліквії, нагадував хіба що одинокий пам’ятник у центрі села. Його не шкодували ані рясні осінні дощі, ані сніги, ані літня спека. Ось так, на семи вітрах у прямому і переносному значеннях, і стояло колишнє княже місто.

Взірець рідної мови та духу

Історія зберегла найбільш імовірну версію появи першої української рукописної книги. Вона створювалася в 1556-1561 роках архімандритом Григорієм, що досконало володів кількома мовами, та художником Михайлом Василевичем. Вперше творці переклали Новий Завіт Біблії (Євангеліє) близькою до народної мовою.

То був сміливий виклик тогочасній дійсності. Адже Польща, до складу якої входили українські землі, визнавала як офіційну лише латино-польську школу. Українське ж народне слово, як, зрештою, й літературне, відверто зневажалося. Втім, духовенство добре знало, що більшість людей не можуть осягнути святе письмо церковнослов’янською. Самі ж автори залишили такий відгук про призначення рукопису: „Для читання церквей, для науки люду христианского”. Тобто, Пересопницьке Євангеліє мало стати основою для читання, освіти, виховання.

Власне, так воно й сталося. Одразу після створення, в 1561 році, книга „помандрувала” до Заславського православного монастиря, а вже на початку XVI століття потрапила на Велику Україну.

Зафіксований і такий історичний факт: у 1701 році гетьман України Іван Мазепа подарував Пересопницьке Євангеліє Вознесенському монастирю в Переяславі. Тут воно знайшло собі притулок надовго. Саме тут, у Переяславі, як співробітник Археографічної комісії, в 1845 році з книгою ознайомився Тарас Шевченко і високо оцінив її. А Іван Франко вважав твір літературним взірцем, рівня якого пізніші перекладачі змогли б сягнути лише „…глибоко вникнувши в дух української народної мови”. Однак, після реформ Петра І-го про Пересопницьке Євангеліє знову забули надовго…

„Хай святиться ім’я твоє…”

Мало хто знає, що Першокнига писалася на замовлення княгині Анастасії Гольшанської-Заславської, яка й фондувала її виготовлення.

Походила вона з роду Гольшанських, корені якого йшли від литовського князя Живинбунда. Її батько був князем дубровицьким, степанським та гольшанським, мати - з роду волинських князів Сангушків.

У шлюбі з Кузьмою Заславським Анастасія народила двох дітей – сина Януша-Івана Заславського і доньку Анну, яка стала дружиною волинського князя Івана Чарторийського.

Родинне життя Анастасії було вдалим і безхмарним. І раптом у 1556-му помирає чоловік – князь Кузьма. Анастасія приймає чернецтво: йде до Заславського жіночого монастиря, а в пам’ять про чоловіка вирішує створити Євангеліє, рівних якому не було би в усій окрузі. І запрошує для цієї святої справи архімандрита Григорія та писаря Михайла Василевича…

Так 15 серпня 1556 року в монастирі села Двірець неподалік містечка Заслав почало творитися Євангеліє, пізніше відоме як Пересопницьке. А завершилася робота над ним уже в Пречистенському монастирі села Пересопниця. Сюди, в маєток зятя, княгиня переїхала з невиліковною хворобою, але з непереборним бажанням „видіти діла свого кінець”. 29 серпня 1561-го робота над рукописом завершилася. Віриться, що княгиня таки побачила остаточне творіння свого духу, бо померла вона того ж таки року…

Так українці отримали можливість звернутися до Бога рідною мовою:

„Отче наш, котрий єси на небесах, нехай святиться ім’я твоє…” – зашепотіли вуста малих і старих, поборників батьківських традицій і православної віри.

Півжиття – на вівтар Першокниги

Новітня історія Пересопницького Євангелія пов’язана з іменем рівненського письменника Євгена Шморгуна, котрий народився і виріс у Пересопниці.

- Очевидним і незаперечним залишався факт: української Першокниги не було б, якби не було самої Пересопниці, котра ще в сиву давнину, в 1150 році, була великим містом, центром удільного князівства. А ось у ХХ столітті перетворилась на… неперспективне село, в якому – жодних тобі вигод цивілізації і навіть згадки про те, що саме звідси полетіло у світовий обшир наше рідне слово. І це не давало мені спокою, - розповідає Євген Шморгун.

Він, зібравши по крихтах історію створення Першокниги, міг, здається, переконати будь-кого, що в Пересопниці просто-таки конче необхідний хоча б пам’ятний знак Пересопницькому пересопницке евангеліє святкування Євангелію. Кого тільки письменник сюди не возив – навіть президента України в екзині Миколу Плав’юка! І тоді він прочинив двері кабінету заступника голови облвиконкому Степана Чорнолоза. Звісно, що ось так, офіційно, він підтримати ідею не міг. „Ти працюй, а я допомагатиму”, - сказав він Євгену Івановичу. І став таким собі „сірим кардиналом”, який допоміг встановити пам’ятний знак Першокнизі без… жодної копійки. Скільки ж перипетій та життєвих колізій тому передувало! Євген Шморгун пригадує одну з них:

- Ми з художником Костянтином Литвином уявляли, що це буде великий, дикий камінь, зсередини якого, ніби світло, йде до людей Книга. Каменотеси відкрили секрет: щоб камінь стояв вічно, його треба вирубувати вручну, а не брати готового валуна! Уявляєте, скільки то праці – адже наш пам’ятний знак важить немало - небагато – 15 тонн! Кар’єр знайшли в селі Ясногірка Сарненського району. А пам’ятний знак постав тут у 1989-му.

За задумом, поруч мав бути ще храм-пам’ятник Першокнизі, кілька проектів якого розробив рівненський архітектор Віктор Ковальчук. Але понад два десятиліття вони так і залишалися проектами. Сама ж Пересопниця тим часом перетворилася на неперспективне село, де живуть переважно пенсіонери. Їхні діти повідлітали звідси, наче птахи у далекий вирій. Руйнувалася унікальна дерев’яна церква, в якій (збереглися відомості) вінчав своїх дітей князь Юрій Долгорукий у 1150 році. Тоді княже місто гуляло цілий місяць! Та Пересопницю навіть монголо-татари не знищили – було, вочевидь, над нею Боже провидіння!

З неперспективного села – на туристичну Мекку

Таке ж провидіння усміхнулося Пересопниці напередодні 450-річчя Пересопницького Євангелія: влада краю твердо вирішила будь-що перетворити її на туристичну Мекку.

- Я бував у багатьох країнах, багато бачив. І знаю, що, не маючи такої, як у нас, історії, люди створюють певні інформаційні приводи, аби привабити туристів, - каже голова Рівненської облдержадміністрації Василь Берташ. - А тут, у Пересопниці, на території, де перші жителі з’явились 20 тисяч років тому, в епоху пізнього палеоліту, - витоки всього слов’янського світу! пересопницке евангеліє внига Та це місце має асоціюватися з Рівненщиною в усьому світі, бути її візитівкою! Ідею палко підтримали Президент та Прем’єр, і не лише на словах: із Держбюджету на втілення проекту „Пересопниця” надійшло 10 млн. гривень. Ще 3 млн. спрямували з обласного бюджету, решту пожертвували благодійники та меценати.

Навесні тут закипіла робота. Облаштували інфраструктуру села: проклали газогін, який дозволив отримати блакитне паливо ще п’ятьом сусіднім із Пересопницею селам, зробили економне вуличне освітлення і головне – нове асфальтне покриття з боку Рівного та Луцька. Звели культурно-археологічний центр, виконаний у вигляді розгорнутої книги, який об’єднав музей Пересопницького Євангелія та постійно діючу археологічну експедицію, що працює за підтримки Інституту історії Академії наук України ( за проектом усе того ж Віктора Ковальчука). І, нарешті, відтворили фрагмент княжого міста Пересопниця Х-ХІІ століть із фортифікаційними спорудами і садибами колишніх жителів.

29 серпня, в день завершення написання Першокниги, тут розгорнулося грандіозне дійство.

По-перше, всі, хто побажав, тут таки, в музеї, долучилися до переписування Пересопницького Євангелія: зараз з усього світу надходять відповідні рукописи через Інтернет. По-друге, на всіх чекали майстер-класи тогочасних ремесел – гончарство, ткацтво тощо; по-третє, на території колишнього дитинця працював табір професійних військово-історичних реконструкторів. А ще – тут розгорнулися фестиваль поліської кухні „Кулінарна спадщина” з майстер-класами приготування страв Х-ХІІ століть та гала-концерт першого Міжнародного фестивалю духовної музики за участю колективів із шести країн – України, Білорусі, Росії, Сербії, Хорватії та Польщі: саме в цих християнських країнах найрозвиненіші традиції духовного співу. Передбачають, що фестиваль у цьому святому місці стане щорічним – така, зрештою, європейська традиція. Так само, щонайменше двічі на рік, тут відбуватимуться військово-історичні реконструкції.

А ще новий туристичний маршрут „Пересопниця” поповнив 100 туристичних маршрутів України, які пропонуватимуть гостям Євро-2012. Ну, а археологічних знахідок, судячи з усього, тут вистачить ще на багато років!

- Нещодавно якраз на тому місці, де стояв Пересопницький монастир, натрапили на надгробну плиту ХІІ століття, - розповідає заступник голови облдержадміністрації Олексій Губанов. – Ця унікальна знахідка стала доступною для огляду 29 серпня: найшвидше, тут було поховання відомих людей, бо кам’яні брили в той час клали тільки на такі поховання. Гадаємо, до археологічної експедиції долучатимуться студенти - майбутні археологи зі всієї України. Поки що все, збудоване в Пересопниці, є підрозділом обласного краєзнавчого музею. Але надалі, не виключено, тут може бути навіть Національний заповідник. І все це, звісно, має подарувати нове, повноцінне життя самій Пересопниці та прилеглим селам. До слова, утримання щойно зведеного культурно-археологічного центру не ляже тягарем на бюджет (котельня центру працює на місцевому паливі – дровах та тирсі).

А на меценатів, котрі не поскупилися на справді богоугодну справу розбудови Пересопниці, чекав приємний сюрприз: вони отримали щойно видані копії Першокниги із транслітерацією „Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення” і зможуть самі читати їх. Це лише 450 примірників дороговартісного видання, яке більше не побачить світ у такому форматі. Тому його, звісно, зберігатимуть як реліквію.

Інна ОМЕЛЯНЧУК

Рівненщина

спеціально для «Аграрного тижня. Україна»

На фото:

Новостворений культурно-археологічний центр

Фрагмент княжого міста Х-ХІІ століть.