ЧИ ПОТРІБНА НАМ КОРОВА...

15 March, Розділ Агрополітика / Гаряча тема, переглядів 4 743

Математика. На середньостатистичну українську корову від держави припадає дотації в кілька десятків разів менше, ніж на корову європейську. Запитання: у скільки разів менше сиру їсть українець порівняно з європейцем?

Без молока та молочних продуктів не обходиться жодна сім'я. Для малят та більшості пенсіонерів вони складають основу щоденного харчування. Тому є надія, що в діях уряду для молочної галузі знайдеться належне місце, яке вона посідає в усіх розвинутих державах.
На сьогодні давно визріла гостра й нагальна потреба розібратися в тих проблемах, у полоні яких опинилася ця життєво важлива галузь. Хоча правильніше б сказати – в усі дзвони треба було бити ще вчора, а то й позавчора. Про це свідчать факти, які, як відомо, річ уперта. Але це не просто цифри – за ними здоров'я, доля людей сьогодні, а також основа здоров'я, що закладається у наступних поколінь. Якщо 1990 року споживання молочних продуктів (у перерахунку на молоко) на душу населення становило 373 кг, 1995-го – вже 244 кг, то в останні 5 років – лише на рівні 226 кг, попри раціональну науково-обґрунтовану норму 380 кг.
Водночас слід підкреслити, що за такого низького рівня споживання молочних продуктів усередині країни значна частина їх експортується. Це зумовлено, насамперед, низькою купівельною спроможністю більшості населення.
Приклад: середнє споживання сиру в європейських країнах на одну людину в рік становить майже18 кг (у Греції – 28, у Франції, Італії – 23), а у нас – ледь-ледь 3. Незважаючи на це, з України його було експортовано 2004 року 94 тис. т, 2005-го – 116 тис. т при виробництві, відповідно, 223 та 272 тис. т. Минулий, 2006 рік, не є характерним через уведення Російською Федерацією ембарго на імпорт української молочної продукції, серед якої питома вага сиру була найбільшою. Це також є відповіддю, чому його вироблено на 57 тис. т менше, ніж у 2005 році.
До речі, попри те, що більшість виробників – експортерів молочної продукції – мають російські сертифікати відповідності, зняття заборони ввозу для них в Росію зволікається вже більше року. Й отримання дозволу на експорт лише 6 підприємствами галузі ніяк не знімає гостроти проблеми.
Аналізуючи виробництво молока в Україні, слід сказати, що його обсяги останні 4 роки були на рівні 13,3-13,8 млн. т. Це в 1,8 рази нижче, ніж у 1990 році, а поголів'я корів за цей же період скоротилося в 2,5 рази. Водночас тільки близько 40% усього молока надходить на промислову переробку. Тоді як у Європейському Союзі цей показник (товарність) становить 94%.
Щодо загального скорочення обсягів виробництва молока в Україні, то його можна пояснити, розглянувши ретроспективу питання. В колишньому Радянському Союзі найрозвиненішим напрямком тваринництва було молочне скотарство. У 80-х роках воно одержувало значні субсидії, які становили майже половину капіталів, укладених у діяльність сільськогосподарського виробництва, і 80% коштів, що спрямовувалися на річне субсидіювання харчової промисловості.
Пряма державна підтримка виробництва молока існувала по 1993 рік, питома вага її в закупівельній ціні молока становила від 28% у 1970 році до 78% у 1990-му.
Лише через 5 років, розуміючи ситуацію, що склалася в тваринництві та на споживчому ринку, Верховна Рада України прийняла закон, який дав змогу здійснювати дотацію товаровиробникам за продане ними переробним підприємствам молоко, і тим самим хоч трохи поліпшити фінансовий стан господарств. Задля справедливості слід відзначити, що за рахунок бюджетних коштів виробники ще й отримують доплату за екологічно чисте молоко для виробництва спеціальних продуктів дитячого харчування.
Але на сьогодні цього дуже й дуже мало. Розрахунки показують, що на середньостатистичну українську корову від держави припадає дотації в кілька десятків разів менше, ніж на корову європейську. Тож не дивно, що поголів'я корів усе скорочується і скорочується. Торік їх стало ще на 225 тис. голів менше, а отже, і в нинішньому році виробництво молока зменшуватиметься. Державна підтримка потрібна доти, доки стимулювання розвитку молочної галузі не дасть бажаного результату.
Саме таким чином вирішувалися проблеми молочного виробництва у розвинутих країнах світу. І тільки після досягнення поставленої мети можна буде вести мову про скасування державної підтримки.
Як відомо, із 13,3 млн. т молока, що отримано 2006 року, тільки 2,5 млн. т, або 18,5 %, припадає на сільськогосподарські підприємства, решта – на приватний сектор.
На превеликий жаль, саме сьогоднішній стан суспільного сектора, який раніше виробляв більшу частину молока, не дозволяє йому стати локомотивом розвитку галузі. Це, поряд з іншими факторами, викликано нестачею коштів для впровадження передових технологій годівлі, утримання та відтворення стада, відсутністю економічних та соціальних стимулів до кращої організації праці (низький рівень заробітної плати, несприятливі умови праці), неефективним менеджментом, а іноді й цілковитою його відсутністю.
Водночас приватні господарства не можуть повною мірою компенсувати втрати суспільного сектора. Значних перспектив нарощування виробництва молока тут очікувати не доводиться, адже більшість сільського населення – люди похилого віку. Молодь здебільшого не пов'язує свого подальшого життя з сільським господарством. Окрім того, в приватному секторі немає реальних можливостей впроваджувати сучасні технології утримання, годівлі, лікування, селекції. А без цих складових годі вирішити проблему істотного покращання якості молока.
Молочна сировина в Україні має також низькі показники якості порівняно з міжнародними стандартами. Це пов'язано, насамперед, з недостатнім технічним рівнем устаткування та технології виробництва, які використовують сільськогосподарські та молокопереробні підприємства, низьким забезпеченням повноцінними кормами худоби, захворюваннями молочного стада.
Районні державні адміністрації, селищні ради мало переймаються розширенням молокоприймальної мережі, оснащенням пунктів устаткуванням для приймання, охолодження та зберігання молока. Не використовується існуючий досвід і потенційні можливості молокопереробних підприємств, аби надавати допомогу і налагодити співробітництво із товаровиробниками.
Оскільки Україна найближчим часом планує вступити до СОТ, питання якості сировини залишається надзвичайно важливим. За вмістом білка у сирому молоці Україна поступається всім розвинутим країнам, а про вміст мікроорганізмів годі й казати. Використання молока, яке виробляють господарства населення, його низька якість стали передумовою заборони імпорту українських молочних продуктів у Російську Федерацію.
Слід наголосити, що сьогодні вітчизняна молочна промисловість ще не готова до жорсткої конкуренції з потужними міжнародними компаніями – основними гравцями світового молочного ринку. Для часткового вирішення цієї проблеми, найперше, необхідно гармонізувати національні стандарти з міжнародними. Без чіткої послідовної скоординованої технічної і технологічної політики молочна галузь зіткнеться з негативними наслідками (втрати ринків збуту, позитивного іміджу в торговельно-економічних відносинах).
Гострими залишаються проблеми ціноутворення, що тісно пов'язані зі встановленням як закупівельної ціни на молочну сировину, так і ціни на готову продукцію. Зумовлено це тим, що в структурі собівартості продукції витрати на сировину становлять у середньому 60%, а в різних групах молочної продукції коливаються у межах від 55 до 83%. Вже зараз закупівельні ціни досягли рівня середньоєвропейських, а в деяких регіонах навіть його перевищують.
Структурна деформація, що сталася в галузі, не може бути подолана одразу ж. Але щоб цього досягти, дії держави мають бути цілеспрямованими та прогнозованими. Тобто, спиратися не лише на прогнозну оцінку економічної ефективності, але й вирізнятися вищим рівнем передбачуваності та керованості.
З погляду перспективи аграрної політики в Програмі уряду першочерговим завданням є удосконалення законодавчого поля функціонування аграрного сектору економіки. Державну політику в молочній галузі визначатиме Загальнодержавна програма розвитку молочного скотарства України до 2015 року, яку зараз розробляють фахівці Міністерства аграрної політики разом з галузевими організаціями.
Зазначену програму, крім ресурсного забезпечення, підтримки інвестиційного клімату, потрібно, за досвідом Російської Федерації і Білорусі, підтримати потужним адміністративним ресурсом. Слід суворо вимагати не тільки від міністрів, а й від керівників областей, районів. Влада повинна значно активніше втручатися в питання тваринництва, змінювати менеджмент, робити все, аби виробництво молока ставало дедалі привабливішим бізнесом.
Насамкінець, варто підкреслити: для ефективного функціонування молочної галузі потрібна консолідація зусиль усіх учасників молочного ринку, злагоджена робота всіх ланок, пов'язаних з виробництвом молочної сировини, її переробкою та доведенням готової продукції до споживачів.

Лідія КАРПЕНКО, Микола БУТЕНКО