Земля, як і людина, повинна мати свою біографію

05 March, Розділ Агрополітика / Гаряча тема, переглядів 5 685

Хтось очікує Закону «Про ринок земель» з нетерпінням, а хтось – із тривогою: чи не піде по світу селянин? Що буде із сільськими територіями? І як, власне кажучи, розгортатиметься земельна реформа в Україні після набуття чинності історичного закону, що ось-ось має пройти друге читання?

Відповіді на ці запитання шукали на Рівненщині. За круглим столом.

«Кілька років тому я говорив, що ринок землі не варто запроваджувати раніше 2013 року, - підкреслив Олександр Чуприна, заступник голови Рівненської облради. - Власне, так воно й вийшло. Нам слід зрозуміти просту річ: у цій справі поспішати треба з розумом. Бо як тільки Верховна Рада відтерміновує ринок земель, так і ми синхронно відкладаємо вбік усю підготовчу роботу. Нині навантаження на земельні служби надзвичайно високе, вони не встигають впоратися з роботою, якої треба виконати стільки, як за попередні 20 років.

Тож маємо максимально ефективно підготуватися до ринкового старту, врахувавши всі «за» і «проти». Щоб не вийшло так, як з Указом Президента від 3 грудня 1999 року: коли сім’я селянина, котрий усе життя пропрацював у колгоспі й помер за тиждень до указу, залишилася ні з чим, а той, хто дізнався про підготовку указу й за тиждень записався в колгосп, на рівних з іншими отримав земельний пай.

Головне завдання реформи, як на мене, полягає в тому, щоб не обезземелити селянина, для якого земля – і спосіб виживання, і засіб отримання бодай якихось доходів, та дати поштовх для розвитку сільських територій. Тому, так би мовити, «біографія» кожного клаптика землі повинна бути виписана, як і в людини, - від «а» до «я». Як сільська людина сьогодні знає, де купити хліб і як це зробити краще, так вона має володіти й інформацією щодо своєї землі. І, звісно ж, паї мають бути виділені в натурі.

Частина людей, переважно старшого віку, захочуть одразу ж після введення в дію закону продати землю, щоб достойно дожити своє життя. Але продати її вони повинні не шулеру, а державі. Якщо за цей рік ми створимо Національний земельний банк, здатний забезпечити прозору й справедливу земельну політику, тоді може стартувати ринок землі. Або інша ситуація: людина хоче продати 50 га землі, а на ній в цей час господарює фермер, з яким вона раніше уклала угоду оренди. Нехай тоді ця людина йде в земельний банк, і він викуповує в неї цю землю. А фермер уже поступово може виплачувати її вартість банку».

«А чому в переліку тих, хто може набувати у власність землю, немає фермерських господарств? - дивувався Дмитро Українець, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Рівненщини. - Чому законодавець злякався фермерів, які непогано господарюють, створюють робочі місця, диверсифікують сільгоспвиробництво? Приміром, у нас на Рівненщині 90% картоплі та овочів вирощують фермери й приватні землевласники. А сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи? Їхні засновники – виключно громадяни України, чому ж не дати їм право бути повноправними учасниками земельного ринку? Так, законодавець «злякався», що раптом почнуть масово реєструвати фермерські господарства. Але ж тут можна і потрібно чітко виписати у законі: скажімо, учасниками ринку землі можуть бути лише ті фермерські господарства, які створені до 1 січня 2010 року абощо».

Довідково. Сьогодні в Україні 27 млн. га ріллі та 90 тис. суб’єктів господарювання на землі. 70% землевласників – пенсіонери. Опитування свідчать: вже у перший рік дії Закону «Про ринок земель» свої земельні паї запропонують до продажу 10-11% власників. Водночас на селі проживає третина населення України, і саме сільські території повинні отримати від земельної реформи новий імпульс для розвитку.

«Згадаймо: мораторій на продаж земель сільгосппризначення вперше запроваджено з 1 січня 2002-го на три роки, - висловлює свою думку Олександр Каліберда, заступник керівника проекту Агентства США з міжнародного розвитку «Агроінвест». - Потім його продовжили. Виходить, 10 років виявилося недостатньо, щоб належно підготуватися до введення в дію ринку землі. Між тим, земля – загальнонаціональний ресурс, і тому інтерес тут справді має бути загальнодержавний. Не вважаю, що закон потрібно приймати «вже». Бо маю ряд запитань, на яких у законопроекті не знайшов відповіді.

Останнім часом я не чув і не читав довгострокового прогнозу розвитку нашого агросектора та сільських територій. Як ми бачимо ці процеси, приміром, через 10 років? Зайнятість сільського населення падає, доходи – теж… Словом, не видно тієї динаміки, якої хотілося б для своєї країни.

Як на мене, законопроект має ще багато «білих плям». Хто має право набувати землю у власність? Насамперед, держава через Державний іпотечний земельний банк: а чи не викупить він землі, які могли б використовувати громади для свого розвитку? Бо повноцінне функціонування місцевої громади, сільських територій, погодьтесь, набагато важливіше, ніж сам по собі ринок землі. Другий набувач - громадяни України - як фізичні особи. Але ж господарюють у нас на землі особи юридичні – як тоді використати землю як засіб кредитування? Відповіді поки що немає. До того ж, якщо всіх громадян України поставити в рівні умови, зрозуміло, в чиїх руках опиниться земля, навіть незважаючи на обмеження – не більше 100 га у власність однієї людини. До речі, чому саме 100 – а не більше чи менше? Таке враження, що цифри в законопроекті базуються на відчуттях, а не на фаховому аналізі та здоровому глузді».

«По суті, є лише три принципові питання, пов’язані із законом: хто буде мати право купувати землю? Скільки землі можна продати в одні руки? І чи відкриє закон шлях агровиробникам до дешевих кредитів? Все інше – політиканство, яке потрібно відкинути й приймати закон. Бо земля – ще не товар, але до неї вже активно прицінюються, - переконана Світлана Богатирчук-Кривко, начальник Головного управління Держкомзему в Рівненській області. - Що ще принципово важливо для нашої та сусідніх поліських областей? Певна річ, наші паї не порівняти з полтавськими чорноземами. Вони значно бідніші і за якістю, й за розмірами: середній розмір паю в області – 2,7 гектарів. Тому викупити паї в наших селян, які захочуть їх продати, повинна держава.

Ми ж за цей рік маємо завершити формування кадастру земель: тобто, дописати до «я» згадану «біографію» землі. До слова, для цього в Держбюджеті-2012 вперше передбачено 80 млн. грн. – отже, держава зацікавлена в цій роботі. Будемо використовувати й кошти місцевих бюджетів. Гадаю, це виправить ситуацію: адже ще торік ми мали значне недофінансування служби.

З початку цього року діють зміни до законодавства, котрі допоможуть уникнути багатьох спірних ситуацій. Але і закон потрібно приймати, до того ж під жорстким державним контролем».

«Дослідження свідчать, що вже у перший рік дії закону близько 10% громадян здійснять відчуження землі, - наголосив Павло Кулинич, юрист. - Але ж хто її купить? Є дві групи покупців-юридичних осіб: агрохолдинги, які мають величезні доходи, і дрібні та середні виробники, котрі таких доходів не мають. То в чиїх руках опиниться земля? Відомо, що ринку землі ще немає, а в Україні вже створено багато масштабних агропідприємств, яких немає ніде в світі. Причому, обмежень на оренду землі вони не мають уже сьогодні, а законопроект дозволяє їм купити до 100 тис. га землі. А чому не 50?

Важлива складова реформи - поінформованість власників земельних паїв, українських селян про свої права в нових реаліях. Їм треба допомогти краще розуміти та захищати права на землю, продумано розпоряджатися своєю власністю для зміцнення добробуту власних родин. Один із напрямів цієї роботи – поширення інформації про земельну реформу та її результати через ЗМІ. Інший – сприяння наданню юридичних послуг з прав на землю для найбільш вразливих категорій населення: наприклад, у земельних конфліктах чи врегулюванні орендних відносин. Варто створити спеціалізовані веб-портали, які би містили так звані «дорожні карти» з вирішення тих чи інших питань. Адже майбутній ринок землі має бути прозорим, конкурентним та передбачуваним».

А що думєте ви, шановні аграрії? Поділіться своїми роздумами з іншими. Чекаємо ваших листів на адресу редакції.

Інна ОМЕЛЯНЧУК