Що потрібно знати, аби поставляти сільгосппродукцію в країни ЄС

26 October, Розділ Агрополітика / Екологія, переглядів 6 837

Початок статті читайте, будь ласка, в №33 нашої газети.

Розрахунок обсягів скорочення викидів парникових газів (СО₂ еквіваленту (СО₂, NO₂, CH₄)) подається у порівнянні з використанням традиційного палива (бензину і дизельного палива) та враховує викиди на всіх етапах виробництва біопалива, включаючи вирощування (видобування) первинної сировини (наприклад, ріпаку).

Згідно з вимогами директиви, установки, що розпочали виробництво біопалива після січня 2008 року (нове виробництво), повинні забезпечувати скорочення обсягів викидів парникових газів на рівні 35%, з 2017 року - 50%, з 2018 - 60%. У певних випадках, у т.ч. і при імпорті біопаливної сировини до ЄС (ріпаку та іншої сировини з України) дозволяється використовувати так звані стандартні значення обсягів скорочення викидів, що розраховані окремо для різних типів виробництв біопалива (рис. 1), а також для різних етапів ланцюга виробництва і постачання біопалива.

Стандартні значення для ріпаку вказують на те, що сьогодні за показником скорочення викидів парникових газів біодизель з ріпаку вважається сталим, однак за умов збереження сучасного рівня технологій та існуючих стандартних значень (Європейська Комісія вказує на намір переглядати ці значення у майбутньому) біодизель з ріпаку може вважатися таким, що не відповідає вимогам сталості, а отже попит на нього з боку постачальників палива, а значить і попит на ріпак як сировину для його виробництва, може знизитися у порівнянні з іншими видами сировини. Проте директива передбачає, що виробники мають змогу розраховувати не стандартні, а фактичні значення скорочення викидів, демонструючи відповідність новим вимогам (наприклад, з використанням безвідвальних технологій виробництва ріпаку, що зберігають залишки карбону в ґрунті). Тож кожен учасник ринку при переході біомаси до наступного учасника разом зі стандартними документами має подавати значення викидів парникових газів. До 2017 року українські виробники агропродукції можуть вказувати стандартне значення викидів для стадії вирощування - 29 г СО₂ еквіваленту на 1 MДж.

Вимоги сталості стосовно виробництва сировини (п. 2-6 ст. 17 директиви) обмежують використання земель з високим показником біорізноманіття (природні ліси, заповідні зони) та зі значними запасами карбону (лісисті території, водно-болотяні угіддя), а також торфовища. Використання цих земель можливе лише з наданням доказів того, що статус таких земель (або ж залишок карбону) до і після зміни цільового використання земель залишається незмінним. Важливо врахувати, що нові вимоги поки що не враховують так званого непрямого впливу зміни цільового використання земель (переміщення вирощування інших культур внаслідок збільшення посівних площ під енергетичними культурами), проте згодом такі вимоги можуть бути розроблені (табл. 1).

Крім того, Єврокомісія зобов'язується відстежувати вплив зростання споживання біопалива на ціни на продукти харчування й більш широке коло соціальних питань у третіх країнах (охорона води, ґрунту та навколишнього середовища, використання дитячої праці тощо), аналіз яких подаватиметься у вигляді звітів комісії кожні два роки, починаючи з 2012 року. В сукупності такі критерії та заходи утворюють поняття «сталості», на яке спираються дослідники, учасники ринку і посадовці.

Яким чином підтверджується сталість біопалива і сировини: що потрібно знати про сертифікацію

Директива зобов'язує країни-члени впровадити заходи, щоб гарантувати, що економічні агенти подають достовірну інформацію про дотримання вимог сталості для біопалив. Це означає, що розробка й впровадження схем сертифікації належить до повноважень національних урядів країн ЄС. Утім, комісія визначає перелік необхідної і достатньої інформації для «уникнення надмірного навантаження для операторів ринку», у т.ч. для дрібних фермерів, асоціацій виробників.

У цілому, існує три шляхи продемонструвати відповідність критеріям сталості:

a) визнання національних добровільних схем, які охоплюють одну чи декілька вимог сталості на рівні ЄС;

б) дво- та багатосторонні угоди з третіми країнами;

в) національними схемами підтвердження країн-членів ЄС.

Своїм окремим рішенням Єврокомісія визнає, в якій мірі кожен запропонований спосіб забезпечує підтвердження вимогам сталості (визнання добровільних схем і національних схем, визнання двосторонніх угод і терміну їх дії). Ці три способи і визначають необхідні заходи для зацікавлених сторін: уряду, експортерів і господарств. Перший стосується виробників усередині ЄС і покликаний прискорити адаптування вже існуючих добровільних схем сталості до вимог директиви.

Дво- та багатосторонні угоди між Єврокомісією і третіми країнами можуть містити положення про те, які дані від учасників ринку на кожному етапі є достатніми для підтвердження сталості. Інтерпретуючи ці положення директиви, окремі аналітики відзначили, що прийняття подібних угод може означати автоматичне визнання сталою біомасу, що постачається з відповідних країн. Проте, такі угоди скоріше слід розглядати як можливість зменшення адміністративного навантаження на виробників шляхом взаємовизнання існуючих практик господарювання.

Національні схеми підтвердження країн-членів ЄС - механізм, який вже розпочав свою роботу і про який ідеться при аналізі необхідності сертифікації українських виробників ріпаку. Такі схеми розробляються на рівні кран-членів ЄС, а отже їхні вимоги можуть відрізнятися між собою. У Німеччині вже прийнято 2 відповідні постанови: Постанова про стале виробництво біопалива (BioKraftstoff-Nachhaltigkeitsverordnung - BiokraftNachV) від 30.09.2009 р. і Постанова про стале виробництво біоелектроенергії (Biomassestrom-Nachhaltigkeitsverordnung - BioSt-NachV) від 23.07.2009 року.

Цими постановами передбачено, що до 1 січня 2010 р. вся біомаса, що постачається для виробництва біопалива в Німеччині, має бути сертифікована щодо відповідності вимогам сталості. Отже, нові вимоги вже торкнуться урожаю ріпаку 2010 року. Країни-члени мають затвердити схеми сертифікації до 5 грудня 2010 р., тож із 2011-го вся сільгосппродукція, що постачається на територію ЄС для виробництва біопалива з України, має відповідати вимогам сталості.

Для сертифікації міжнародних постачальників сировини в Німеччині діє дві системи сертифікації: ISCC - міжнародна система сертифікації сталості та карбону і REDcert - cертифікація згідно з положеннями директиви. Федеральним агентством сільського господарства та продовольства Німеччини на cерпень 2010 року в рамках системи ISCC та REDcert акредитовано відповідно 12 і 16 органів сертифікації, які уповноважені здійснювати з визначеною періодичністю інспектування відповідних підприємств для видачі (або відмови) сертифікатів, що підтверджують сталість. Оскільки дія сертифікатів обмежується в часі (12 місяців), інспектуванню підлягатиме врожай кожного наступного року.

Ігор ЯКУБОВИЧ,

заступник міністра аграрної політики України,

Микола ДАЦЕНКО,

директор Департаменту інженерно-технічного забезпечення

Мінагрополітики України

Сергій КАНДУЛ,

науковий співробітник,

проект «Німецько-український аграрний діалог»,

Катерина КУЦЕНКО,

координатор проекту в Україні «Сприяння використанню

відновлюваних джерел в енергетичних цілях:

Німеччина, Україна, Російська Федерація»