ВИПРОБУВАННЯ ЖИТТЯМ

19 November, Розділ Агрополітика / Досвід, переглядів 4 370

У невеликій кімнаті батько шиє чоботи. Навпроти дві маленькі дівчинки – вона і сестричка – пильно стежать за ним, міцно стиснувши в зубах дерев’яні цвяшки...

А ось вони мчать із сестрою на свиноферму, допомагати мамі й татові. Треба встигнути до початку уроків у школі. На годиннику четверта ранку – а вони вже з лопатами пораються біля свиней, чистять, вигрібають гній...

Хутенько вправилися - і до школи. Встигли. На газетних аркушах поміж друкованих рядків старанно виводять літери. В повоєнні роки зошити були розкішшю... А он вона жене корову на випас, а он вони з батьком на підробітку – обкидують шубою хати людям. Тато з мамою завжди в роботі. До роботи привчили і дітей... А ось вона вже заміжня. Ніч. Солодко спить її Григорій, а вона дивиться на нього і сльози від несамовитої любові котяться по її щоках. В колисці посапує маленький Вітюша...

Ранкову тишу розриває дзвінок будильника. Сновидіння миттєво зникають. Четверта ранку. Підйом. Треба швидко впоратися по господарству, приготувати дітям і онучатам сніданок. І - на роботу...

Ось уже 25 років, як Віра Опанасівна Найдьонова керує державним підприємством дослідного господарства «Асканійське». Господарством, яке стало взірцевим не тільки в Херсонській області, а й в Україні. Тут найкращі показники в рослинництві, тваринництві. Потужно розвиваються галузі насінництва, молоковиробництва, племінна справа. Впевнено йде Віра Найдьонова по життю з вірністю тому єдиному і коханому її Григорію, який трагічно загинув, так рано залишивши її з маленьким синочком. Всього півтора роки неймовірного кохання подарувала їй доля. Біль втрати й досі крає серце... Вона живе з відчайдушною любов’ю до свого сина, невістки, онуків, до своєї рідні. Обігріває своїм теплом і турботою всіх, хто працює разом із нею. Живе з вірою в Бога і в те, що добро невмируще.

Для мене кожна зустріч із цією незвичайною жінкою – без перебільшення – подія. Бо саме від таких людей наповнюєшся духовними і душевними силами.

- Віро Опанасівно, ваше дитинство пройшло в нелегкі повоєнні роки...

- Це була дуже гарна школа для мене і моєї сестри. Ми всього навчилися. Та мені ніколи не було легко. Весь час намагалася вчитися, вчитися. У 18 років уже була начальником відділення зв’язку. В 19 - працювала секретарем, згодом головою Виконавчого комітету сільської ради. В 33 роки стала керівником підприємства. Але найголовніше моє досягнення – це мої діти, онучата. Є прекрасне господарство. Я дуже шаную і люблю своїх людей, опікуюся ними, допомагаю в силу своїх можливостей. Зараз важкий рік: насіння менше беруть, за молоко платять дешевше. М’ясо - на нього взагалі ціни на немає, особливо на яловичину. Та все одно виживаємо...

Люди в нашій Тавричанці звикли гарно жити. Ставлять євровікна, євродвері. Якщо купують машину – то тільки нову, з салону. Звісно, ідуть за позичкою. Господарство дає безпроцентну позику на 5 років. А сьогодні позику видав – треба всі податки наперед заплатити. От зараз ми наперед видали 1 млн. гривень. І я, наприклад, пишаюся тим, що в нас є така можливість і, головне, нам Бог допомагає.

У мене, дійсно, було важке дитинство. І я сьогодні не розумію політиків, які вийшли з села. А може того вони такі, що все швидко забули? Ви знаєте, мені, наприклад, дуже імпонує наш міністр і Міністерство аграрної політики. Буває, приїжджає якийсь чиновник високого ранга, дивиться: «Да, - каже, - гарна техніка, і корови, і ягнята, і свині». І все. А наш міністр - він це відчуває. Він сам працював бригадиром. Коли він приїздить, то в нього завжди очі горять. Дощ періщить, багнюка на фермі – а він все одно іде дивитись. Він мені багато допомагав, ще й коли був заступником міністра, а я працювала в сільській раді. Підказував. Приїде, подивиться: то телята у вас худі, то у вас телиці для спарювання переросли свій вік. Все підказував

От зараз кажуть: ідентифікація, комп’ютеризація – то не треба. А я рада, що сьогодні ми кожної тварини знаємо родовід до п’ятого, а то й до шостого коліна. В цьому році наближаємося до надою молока у 7 тис. літрів на рік. Херсонщина таких показників ще ніколи не мала. Торік у нас прибавка становила 400 літрів. А все завдяки чому? Запустили комбікормовий завод, є повний раціон, подрібнення і змішування кормів - то й отримуємо такі результати. Зрозуміло, свою роль тут зіграла і селекція, і новітні технології. І найголовніше - люди, які працюють. Наше підприємство має дослідну станцію, свою акредитовану і сертифіковану лабораторію. Є сучасний завод із доробки насіння. Таких на Херсонщині ще немає.

Та найголовніше наше багатство – люди, які працюють в «Асканійському». І я пишаюся тим, що спеціалісти пройшли достойну школу від простих робітників до керівників.

- Вас у Тавричанці всі - від малого до найстаршого - називають по-родинному «маманя». Як ставитеся до цього?

- Це давня історія: я тільки стала директором господарства... Якось приходжу вперше на техогляд у гараж. Заходжу. А завгар мене не побачив і питає у людей: «Кажуть, тут маманька була. Де вона?». А я йому: «Іван Іванович, ну яка я тобі маманька!»

- Скільки вам тоді років було?

- Десь 34... Отак і прилипло «маманька». Ніхто вже по-іншому і не називає. Вся Україна каже: «Їдемо до маманьки!» Ну і слава Богу! Маманька - може ж з любов’ю, з повагою вони до мене ставляться?! Ви знаєте, у нас кожна людина від народження під пильною увагою! Щомісяця ми даємо продукцію за низькими цінами. І продукти харчування – хліб, олію, м’ясо. Для пенсіонерів є пільги. Торік їм тільки зерна за пільговими цінами продали по 1,5 тонни кожному. Кожного місяця ветеранам виробництва доплачуємо до їхньої пенсії по 200 гривень: або грошима, або продукцією. Кожної неділі продаємо м’ясо, фарш. Забезпечуємо картоплею, борошном.

- Важко бути жінкою-керівником?

- Та я іншого життя й не знаю. Але я би не хотіла оцієї долі своєї жіночої жодній жінці. Бо надто важко. Така доля для жінки – випробування на все життя. Я вже пішла би з керівництва. Із задоволенням своїми справами домашніми займалася. Так оця криза...

- Ви сильна жінка. А чи бувають моменти відчаю?

- Ой бувають... От упала ціна на продукцію різко, долар «підскочив», а ми купили нової техніки через Євролізинг. Планували заплатити 4 млн. 900 тисяч, а нині виходить заплатити вдвічі більше. Ось так... Але Господь Бог допомагає, люди працюють, стараються. Бувають хвилини відчаю, бувають. Та приходжу додому, а там – онуки, сім’я – син Віктор, невістка Лєночка. Вдома я набираюся доброї енергії, доброї енергетики. А якщо вдома нікого немає – сідаю в машину, їду на вівцеферму. Подивлюсь на маленьких ягняток: ходжу, радію. Або їду на племзавод по м’ясному скотарству. Можу годинами спостерігати як худоба пасеться. Отаке моє заспокоєння...

- Як вважаєте, ваше життя – подвиг?

- Та ні, який це подвиг? Просто роблю свою справу і думаю, що кожен так робить. А коли запитують: «Чого ви і досі не Герой України?» Кажу: тому, що я ніколи і нікому не підспівувала. Кажу те, про що вболіваю. А завжди вболівала і вболіваю я за село.

Довідково. Віра Опанасівна Найдьонова – Заслужений працівник сільського господарства України, почесний академік УААН і професор Херсонського ДАУ, нагороджена орденами Княгині Ольги ІІ та ІІІ ступенів, має почесний титул Української Мадонни і ще безліч відзнак, грамот і подяк, в тому числі і від духовенства.

Тетяна МИШАНЧУК

Херсонська область