- Алекс Ліссітса призначений генеральним директором ІМК
- Виробники молока в Україні опинилися на межі виживання
- Втрати аграріїв становитимуть майже 40 млрд. грн.
- Вчимося ефективно управляти
- II Міжнародна конференція "Ефективне управління великими аграрними компаніями"
Помічники агрохолдингів
Вітчизняний АПК нині нагадує великий котел, в якому переплавляються архаїчні залишки радянської колгоспної системи на українське "ноу-хау" – агрохолдинги. Їхні перспективи вже встигли оцінити західні інвестори, бо дедалі більше цінних паперів українських агрокомпаній розміщуються на фондових біржах світу. Найчастіше – Лондонській, Варшавській та Люксембурзькій.
«ЄББР надає кредит у 11 млн. євро одному з провідних виробників і дистриб’юторів молочної продукції в Україні – компанії "Укрпродукт Груп", акції якої запропоновані на Лондонській фондовій біржі». «Індустріальна молочна компанія» отримала $83,2 млн. в ході IPO на Варшавській фондовій біржі, розмістивши 30% своїх акцій». Подібні повідомлення у ЗМІ з’являються все частіше.
Як все відбувається? Яким шляхом? Що варто врахувати і які зробити кроки? Відповіді на всі ці та інші запитання можна було почути на нещодавньому бізнес-форумі, який провів Український клуб аграрного бізнесу (УКАБ) в Києві. «Вдалий вихід українських аграрних компаній на міжнародні фондові ринки: теорія і практика» - так назвали свій захід експерти агроринку. А повчитися і обмінятися досвідом до них приїхали економісти, юристи, фінансисти крупних агрофірм і юридичних компаній України.
- Ми вдруге проводимо такий форум, - зазначив президент УКАБ Алекс Ліссітса, відкриваючи навчання, - адже наші компанії дедалі активніше виходять на фондові ринки європейських країн.
Що варто вирощувати?
Перш ніж перейти до обговорення питань, окреслених темою, Ліссітса зробив певні прогнози щодо врожаю поточного року. За попередніми розрахунками експертів УКАБ, країна отримає 42-43 млн. т зернових (за рахунок кукурудзи). На думку керівника агроклубу, найрентабельнішими залишаються соняшник, кукурудза і соя. Так, рентабельність соняшнику торік була найвищою (64-70%). Другою стала картопля (54%), третє місце зайняв ріпак. Значну рентабельність показали кукурудза і соя. Відставали пшениця і ячмінь.
Цікаво, що різниця у рентабельності кукурудзи у 15% найкращих і найбільших агровиробників становила 22-92%. "Ця різниця - в технологічності, - зазначив експерт. - Виживають ті, хто використовує сучасні технології, нові гібриди, засоби захисту рослин, вносить необхідну кількість міндобрив, має сховища і тому отримує добрі результати". Ще більш істотна різниця в рентабельності ріпаку - 23-159%. Досягти потенціалу для покращення ефективності можна лише через технологічне переоснащення, переконаний А. Ліссітса.
За даними офіційної статистики, торік рентабельність (без ПДВ, бюджетних дотацій, доплат, оподаткування) зернових і зернобобових культур склала 13,7%, у порівнянні з 7,3% у 2009 році. А ось рентабельність соняшнику і ріпаку була набагато вищою - 64,5% і 25,9% відповідно (у 2009-му - 41,4% і 23,8% відповідно). Відчутно зросла рентабельність виробництва картоплі - з 12,9% в 2009 р. до 47,5%.
Українське «ноу-хау» - агрохолдинг
За даними УКАБ, на кінець 2010 року в Україні було 58 аграрних холдингів (середня кількість землі - 69 тис. га). 10 з них уже вийшли на ринки капіталу (зокрема, «Райз», «Дакор», «УкрРос»). У 2011-му ще 12 агрокомпаній планують вийти на фондові ринки (як мінімум 8-9 з них виберуть Варшавську біржу), а у 2012 р. - ще 10 компаній. Тобто у найближчі 2-3 роки більше 20 агрохолдингів потребуватимуть іноземних капіталовкладень.
Нині аграрні холдинги сконцентровані в основній полосі чорноземів – Черкаській та Полтавській областях, досить багато їх на Вінниччині, Хмельниччині і Тернопільщині. У найближчі роки побільшає агрохолдингів у Миколаївській, Дніпропетровській, Кіровоградській та Запорізькій областях. Зрозуміло, якщо запроваджуватимуться нові технології, система зрошення землі.
- Досить часто кажуть, що більшість агропромислових компаній вирощують лише зернові, знищуючи тваринництво, - підкреслив президент УКАБ. – Це не так. І цифри красномовно підтверджують: в агрохолдингах виробляється 25% молока (якщо не більше), майже 30% свинини, я вже не кажу про м’ясо птиці. Тобто ці компанії розвивають тваринництво набагато ефективніше, ніж приватні господарства.
Ціна землі
Від чого вона залежить? Звісно, від ефективності самого господарства, яке володіє землею, вважають в УКАБ. І чим ефективніше господарство, тим дорожчою буде рілля. А чутки про те, що гектар української землі коштує від $100 до $2500 (20 тис. грн.), не зовсім вірні. Ескперти прорахували, що ця ціна варіюватиметься в прибуткових господарствах від $1200 до $1700 за гектар. Середня ціна по країні складе $630. Особливо низькими ціни є нині у господарствах АР Крим, Луганської, Чернігівської, Сумської, Київської областей. Найвищими – у Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Хмельницькій. Тут буде сконцентровано основні зусилля за можливість купівлі земель для ведення аграрного виробництва.
У чому привабливість?
Іноземні інвестори з величезним бажанням купують акції українських компаній, бо наші компанії кращі не по врожайності культур, а по ефективності виробництва. На жаль, по врожайності ми програємо американцям, південно-африканцям. А от по співвідношенню ціни і собівартості нам рівних немає.
- З нами може конкурувати лише південна Африка, - наголосив Алекс Ліссітса. – До речі, вони дуже радіють з того, що ми запровадили експортні квоти. Бо поки ми припинили експорт зернових, вони захопили наші ринки збуту, зокрема, кукурудзи. Водночас факт залишається фактом: наші компанії нині, дійсно, досить ефективні, бо мають низькі виробничі затрати. Візьмімо ріпак. У хороших господарствах його отримують 35 ц/га, в середньому по Україні - 16-17. Хоча по ефективності ми перевищуємо всіх наших конкурентів – Австрію, Чехію, Німеччину, Польщу. Отже, по ріпаку ми маємо добрі перспективи для виходу на зовнішні ринки. Тим більше, що ринок у нас стабільний, 95% ріпаку йде в ЄС: відповідно там стабільно високі ціни і споживання. Тож ріпак домінуватиме в українському сільському господарстві.
Вивчили в УКАБ і ситуацію з виробництвом молока, проаналізувавши роботу 12 господарств. Виявилось, що прибутковість у них разюча. За рахунок технологій. Без них розраховувати на прибутковість не варто. А там, де вони є, на молочному бізнесі можна заробляти непогані гроші навіть за нинішніх цін. До речі, по ефективності та затратам на голову ВРХ ми кращі за наших конкурентів і знаходимося на рівні Польщі та Чехії. Що ж стосується молочної продукції, то наші конкуренти – підприємства східної Європи. Тож в УКАБ переконані: молочний бізнес у найближчі 5 років буде одним із пріоритетних напрямків інвестицій.
Досить детально про етапи виходу на світовий ринок капіталу присутнім розповів Анатолій Юркевич (компанія «Мілкіленд»). Він, зокрема, підкреслив, що це величезна робота всередині та поза компанією.
- Інвестиційні банкіри – помічники компаній, - вважає Юркевич.- Але вони зможуть продати ваші акції лише за умови, що ви впевнені у своїх планах. Шлях до фондової біржі нелегкий, тривалий у часі, до того ж недешевий.
Отже, важливо розуміти: успіх у залученні фінансів на міжнародних фондових майданчиках – це не день і не два копіткої роботи. Позитивні фінансові результати найбільш успішних українських компаній були досягнуті за рахунок вертикалізації бізнесу, що передбачає створення брендової продукції, яку широко розпізнають, і закритого циклу виробництва (від поля – до столу).
Яким є шлях до ринку капіталів, розповіли і ............................ (група компаній «Агротон»), і ......................... (агрохолдинг «Мрія»), і ................. (юрфірма «Василь Кисіль і партнери»), і Михайло Мельник (компанія «Deloitte»).
- Та сам процес виходу на міжнародні ринки капіталу може тривати від 6 місяців до кількох років, бо складається з кількох досить складних етапів, які включають аудит та due diligence, - стверджує .............. - Мета останнього – виявлення і подальша мінімізація юридичних ризиків, які можуть вплинути на інтерес потенційних інвесторів з точки зору вартості активів і наявності інших бізнес-ризиків.
Учасники форуму були одностайними в думці: банкіри інвестують у реальний, а не віртуальний бізнес. Тобто у той, що має історію, до того ж історію успіху. В Україні вже є чимало таких компаній, які стали успішними, працюючи публічно, без авторитарного управління. То хіба їхній досвід - не приклад для наслідування іншими вітчизняними аграрними компаніями?
