- Альфа і омега аграрного виробництва
- Створення кооперативних елеваторів забезпечить стабільну позицію одноосібника на ринку зерна
- Безуглий: Україна має всі можливості зміцнити позиції на світових ринках насіння
- Україна може ініціювати створення світового запасу зерна під егідою ООН
- Зробити дорожній рух безпечнішим
Поділитись зі світом
Торік завдяки рекордним урожаям зернових, бурхливому розвитку агровиробництва та визнанню вкладу вітчизняних учених у світову аграрну науку нашій державі випала гарна нагода – її обрали головувати у Союзі європейських аграрних академій.
Це значить, що цьогоріч президент цієї поважної міжнародної установи академік НААН Микола Безуглий озвучив свої ініціативи під час VІІ Генеральної асамблеї Союзу європейських аграрних академій, що відбулася днями у Швеції. Що Україна запропонувала Європі та які наслідки це матиме для нашої держави? Про це наша розмова з президентом Національної академії аграрних наук України, першим заступником міністра агрополітики Миколою Безуглим.
- Миколо Дмитровичу, яке глобальне питання стане «фішкою» для обговорення серед європейської наукової спільноти?
– Нині все людство стурбоване зростанням кількості голодуючого населення у світі. Тож Україна цікава для міжнародної спільноти, насамперед, як велика аграрна країна, що може допомогти людству боротися з голодом. Згідно національного проекту «Зерно України», найближчі 4-5 років виробництво зернових у нас зросте до 80 млн. т, тож 40-50 млн. зможемо спокійно продавати на зовнішні ринки. Для ООН логічно було б подумати про створення стратегічних запасів продзерна в Україні в обсязі до 10 млн. т (уже торік наша держава вийшла у лідери виробництва зерна на душу населення). У 2011-му наші аграрії виробили понад 1200 кг зернових на одного громадянина (для продовольчої безпеки достатньо 500 кг - авт.). Тож ми можемо без загрози для власної продбезпеки, втрати комерційного інтересу зробити свій вклад у розв’язання загальнопланетарної проблеми – боротьби з недоїданням і голодом у африканських та азійських країнах. До того ж, це було б вигідно ООН з точки зору логістики.
Ми мали скористатись своїм головуванням у Союзі європейських аграрних академій і озвучити ідею перед науковими колами ЄС. За їхньої підтримки Україна матиме шанс брати участь не лише у комерційному зерновому ринку, а й долучитися до гуманітарних і продовольчих програм ФАО і ООН.
- Ми настільки багаті, що можемо поділитись своїм зерном зі світом?
– Україна не настільки багата, щоб комусь дарувати 10 млн. т зерна. Бо сьогодні його вартість складає $2,750 мільярдів. Ця програма має виконуватись за міжнародні, а не українські кошти. Водночас, ми маємо надлишок продзерна, і використовувати пшеницю на фуражні цілі не зовсім гуманно, коли десятки мільйонів людей у світі не доїдають хліба.
Для зберігання цих 10 млн. т зерна потрібно 140-160 елеваторів. Їх треба збудувати. Знову ж таки фінансування мають взяти на себе міжнародні інвестори. А це $2,5 млрд. інвестицій та 12-15 тис. додаткових робочих місць (на одному елеваторі працює 120-150 робітників - авт.). Тобто впровадивши у життя цю ініціативу, ми можемо залучити понад $5 млрд. інвестицій. Держава від цього лише виграє. Це може навіть змінити міжнародну політику та сфери впливу. Отже, виграємо політично, економічно і навіть соціально, бо будівництво елеваторів у сільській місцевості дасть роботу тисячам селян.
- Що це ініціювали в Європі?
– Проведення в Україні великої наради у 2013 році до 150-річчя з дня народження всесвітньо відомого вченого Володимира Івановича Вернадського, першого президента Української академії наук. Під час цього заходу буде нагода продовжити тему створення стратегічного запасу продовольчого зерна ООН в Україні. Це тема не одного дня і її слід частіше порушувати перед міжнародною спільнотою, аби вона була підтримана провідними економістами і політиками світу.
- Над чим зараз «б’ється» європейська аграрна наука? Куди рухається?
– Ми можемо позаздрити нашим колегам, бо перебуваємо у різних вагових категоріях: в Україні на одного науковця середні річні витрати становлять 43 тис. грн. (це $5,6 тис.), а в Європі – $150-200 тисяч.
Європейська наука, як і ми, працюємо над одними цілями – збільшення генетичного потенціалу сільгоспкультур і його реалізації в агровиробництві. Це питання номер один у світі. Та ми суттєво розходимось у методах досягнення мети. На нові методики (молекулярно-генетичні, біотехнології тощо) бракує коштів. Крім того, на Заході для кожного фахівця створено автоматизоване робоче місце. Приміром, сучасне місце біотехнолога-тваринника там коштує декілька мільйонів доларів. У нас такої можливості немає. Мої учні у Харкові, скажімо, працюють на механічних мікроманіпуляторах, куплених ще за часів СРСР у Інституті біофізики. Тобто те, що у нас академік Ю.М. Сиволап і його колектив протягом року зробить, там робиться за кілька робочих днів, бо інженер, попиваючи каву, спостерігає, як це здійснює цілий робочий комплекс. Отже, просуваємось набагато повільніше, хоча кінцеві результати дуже часто співпадають.
У фінансуванні відстаємо надзвичайно – і це основний стримуючий фактор не лише для аграрної академії, а для всіх учених. Чимало з них працює у західних провідних лабораторіях і, на жаль чи на щастя, чимала частка залишається працювати там назавжди.
Інноваційно-прикладна складова нашої академії очевидна. Щодо фундаментальних природоохоронних досліджень, які вивчають 20% європейських колег, то на них теж немає можливостей. Тут об’єкти досліджень значно ширші. Відстаємо й у науковому забезпеченні розробок технологій виробництва біопалива.
- Який вихід із ситуації бачите?
– Мабуть, ви знаєте, що в НААН уже започатковане реформування. Уряд не фінансує у повному обсязі науку не тому, що не хоче, а тому, що не має можливості. Та й за рахунок пенсіонерів розвивати науку важко, тому ми самі розпочали перші кроки з омолодження академії. Нині основним напрямком підняття її матеріально-технічного стану є державно-приватне партнерство. Бо 1,5 млрд. грн. на фінансування всієї НААН, які надійшли з бюджету за попередню п’ятирічку, – явно недостатньо. Щоб стати дієвими, потрібні інвестиції.
І бізнес готовий їх надати. Так, у 2011-му на умовах державно-приватного партнерства збудовано два сучасних насіннєвих заводи. Тоді ж академія підписала меморандум про співпрацю із всесвітньо відомими насіннєвими компаніями - «Піонер» і «Монсанто». Домовились про створення спільних сортів і гібридів у наших науково-дослідних інститутах. Ми надаємо приміщення, людей, землю, вони – гроші в оновлення матеріально-технічної бази господарств, селекційну техніку, створення лабораторій для конструювання нових сортів-гібридів.
Нас звинувачують, що ми роздаємо землю, залучаємо приватний капітал у дослідні господарства, розглядаємо корпоратизацію інститутів та часткову їх приватизацію. Та це питання поглядів. Консерватори хай думають, як хочуть. Наша мета – зробити дієву НААН не лише з дієвої президії, а з дієвими НДІ та експериментальною базою.
А те, що з грошима і сучасними технологіями наша наука, академія набуде нового поштовху для розвитку, немає сумнівів. Маємо значний потенціал. Свідчення цього - підписання контрактів, про які я сказав вище. Цьогоріч на нас вийшла всесвітньо відома компанія «Лімагрейн», що забезпечує насінням пів-Європи і значну частину Латинської та Північної Америки. Вона пропонує академії дати їй дозвіл на дистриб’юторство насіння пшениць українських сортів одеської селекції по всьому світу з розрахунку розподілу роялті 50/50. Ми дали погодження, і нині вони надають уже перший внесок – 250 тис. євро, або 2,6 млн. гривень.
Надано прес-службою НААН
