Операції з нафтою можна віднести до специфічного сектору світової економіки, де основним фактором є не стільки ринкові важелі, скільки політичні рішення на державному, регіональному або міжнародному рівнях. Тому питання заміни нафти на біопалива, як показав досвід країнн ЄС та країн американського континенту, є цілком політичним питанням, вирішення якого залежить від державної політики та обсягу преференцій для даного сектору. Зокрема, як передбачають експерти, існування таких преференцій необхідне до рівня досягнення нафтою ціни у розмірі 80 дол.США за барель.
Виробництво біологічних видів палив (біоетанол, ЕТБЕ (етил-трет-бутиловий ефір), біодизель, біогаз і т.д.) є пріоритетним напрямком в світовій нафтопереробці. Україна, на жаль, значно відстає в цій галузі від країн ЄС.
Основні причини - недосконалість вітчизняної нормативно-правової бази в сфері регулювання виробництва біопалив, а також її невідповідність європейським стандартам; відсутність ефективних структур, які б розвивали та координували ринок біопалив; лоббі певних фінансово-промислових груп в парламенті; непрофесійний підхід до цієї проблеми чиновників міністерств та відомств.
Протягом п’яти років, з часу прийняття в Україні програми “Етанол” й до нині, бензини моторні сумішеві з вмістом біоетанолу чи ефіру етил-трет-бутилового не виробляються, хоча протягом останніх двох років щорічно спиртзаводи виробляли близько 20 000 т біоетанолу (ВКД) для потреб нафтопереробних заводів.
Існування державних програм, які передбачали розвиток ринку біопалив, та паралельно відсутність нормативно-правових документів, що регулювали б даний процес, призвели до вкрай критичного стану: виробники розробляли та організовували виробництво добавок на основі біоетанолу, виконуючи державні програми, однак, не мали попиту на свою продукцію, яка пройшла успішні випробування на вітчизняних та східно-європейських НПЗ.
Відсутність попиту пояснювалась небажанням нафтопереробних заводів змінювати технологію виробництва за умови отримання прибутку рівнозначного використанню попередньої технології. Отже, в даному випадку тільки методом державного регулювання можливе запровадження механізму використання біопалив нафтопереробними заводами при виробництві бензинів моторних сумішевих. Найважливішими із заходів є заборона використання шкідливих бензинових компонентів, зокрема МТБЕ, як це було зроблено в США, а також запровадження норм Директиви 2003/30/ЄС, що регулює вміст кисню. Крім того, доцільно встановити дифференційований підхід до оподаткування нафтопродуктів відносно їх якості.
Не зважаючи на ряд труднощів, з якими зіштовхнулися на ринку біопалив вітчизняні виробники, наукова робота в цьому напрямку не переривалась. Зокрема провідними спеціалістами ТОВ “ФК-груп” (нафтохімічний завод “Галол”) спільно з науково-виробничою фірмою “Турал-110” (Азербайджан) за участі Інституту нафтохімічних процесів НАН Азербайджану розроблено і поставлено на виробництво найефективнішу на сьогодні добавку до бензинів - етил-трет-бутиловий ефір (ЕТБЕ), складовою якого є 50% укранського біоетанолу. Вказаний проект є першим пілотним інноваційним проектом такого рівня в галузі нафтопереробки на теренах СНД. Виробництво вище вказаного продукту організоване в м. Сумгаїт (Азербайджан), оскільки попереднє його розміщення в Україні не передбачало такої реальної можливості. Однак, з прийняттям Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання виробництва бензинів моторних сумішевих” №3502-IV від 23.02.2006 року організація даного виробництва на території України стає економічно доцільною.
Доречно зауважити, що ринок добавок до бензинів у 2004 році становив близько 180 млн.дол. США (див.табл.2), при цьому 75% ринку належало російським виробникам добавок до бензинів. Базовим роком для розрахунків приймається саме 2004-й, оскільки в 2005 році частина НПЗ не працювала з певних причин, а також в Україну імпортувалися готові бензини в кількості 565 тис.т, що вже містили в собі добавки.
Кабінет Міністрів України протягом 2005 року затвердив кілька програм розвитку біодизельного пального в Україні. На наш погляд, вони не мають під собою твердого підгрунтя, оскільки їх чекають такі ж проблеми, що й програму “Етанол”. В даний час, окрім державних програм не існує інших сприятливих факторів для розвитку виробництва біодизелю в Україні в першу чергу на законодавчому рівні.
Крім того, початку виробництва заважають такі існуючі на сьогодні проблеми, які не можливо подолати в короткий термін.
По-перше, до цього часу не розроблена відповідна технічна документація та не проведені дослідно-експлуатаційні випробування біодизелю. В результаті практично весь вирощений сільгосппідприємствами ріпак та олія експортуються (торік експортовано близько 35 тис.т ріпакової олії). По-друге, існуючий обсяг ріпаку недостатній для забезпечення на повну потужність (по 100 тис.т щорічно) двох заводів, як передбачається програмами.
На наш погляд, на першому етапі організації виробництва біодизелю необхідно на міні-рівні відпрацювати всі технологічні аспекти, що значно зменшить фінансові ризики. За прикладом східно-європейських країн цей проект доцільно було б організовувати разом з нафтопереробним заводом, який би був споживачем біодизелю. А за умови позитивних результатів даного міні-проекту, вказану практику рекомендувати розповсюдити по всій країні.
Для ефективного розвитку та функціонування ринку біопалив, що сприятиме розвитку сільського господарства, а також зменшення залежності нашої країни від імпортованих енергоносіїв, доцільно розробити та прийняти за прикладом країн ЄС закон “Про ринок біопалив”, взявши за основу Директиву 2003/30/ЄС від 8 травня 2003 року (щодо сприяння використанню біологічних палив та інших відновлювальних палив для транспорту).
Враховуючи те, що Україна щорічно споживає близько 5 млн.т бензинів та 6 млн.т дизпалива, використання 5% біоетанолу і 15% ЕТБЕ дозволить зменшити використання бензинових компонентів нафтового походження в середньому на 400 тис.т, а використання 5% біодизелю дозволить зменшити використання дизельних компонентів на 300 тис.т, що в свою чергу зменшить обсяги використання імпортної нафти.
Окрім того, використання екологічних видів палива, які відповідають вимогам ЄС, дозволить українським нафтопереробним заводам скористатися пільгами Кіотського протоколу в рамках “Конвенції ООН про зміну клімату”, а отже і збільшити обсяг інвестицій у вкрай необхідну реконструкцію НПЗ.
Як показав багаторічний досвід, проблеми біопалив, що гостро постали перед Україною, не в змозі вирішити міністерства чи окремі підприємства поодинці. Для цього необхідний системний інноваційний підхід до проблеми. То ж з метою розвитку ринку біопалив (біоетанолу, біодизелю, ЕТБЕ та ін.) потрібно на базі одного з нафтохімічних заводів за участю наукових та науково-дослідних установ, а також фінансової установи, створити енергетичний технопарк, який стане реальним кроком для розвитку альтернативних видів палив, а отже сприятиме енергетичній безпеці України.
Євген Пущик,
член Спостережної Ради ТОВ “ФК-груп”