Цукрова галузь на шляху до одужання

25 May, Розділ Аналітика / Дослідження ринку, переглядів 4 418

Ще донедавна Україна солодила життя всьому колишньому Радянському Союзу, завдяки спадщині від «буржуя», але знаного мецената й спонсора соціальних справ Терещенка. Близько 4,5 млн. тонн цукру щороку до розпаду СРСР продукувала тодішня Українська РСР, споживаючи менше половини. Його було доволі, навіть не враховуючи штучну й безпрецедентно маразматичну горбачовську «талонізацію»…

Пухлина, яку вчасно «не помітили»

Агітуючи за вихід із Союзу, відомі політики запевняли нас, що буквально завтра «талони зникнуть», ба, ми станемо чи не багатшими й чи не ситнішими в світі, адже й самі наїмося й світ завалимо тим, що так звані «москалі» з’їдають. Цебто, будемо йі з доларами, і з цукром, і з м’ясом, і з ковбасою, і з хлібом, і з маслом…

Але дива не сталося. Як тільки північні сусіди набагато менше стали їсти українських продуктів і підняли ціни на пальне - луснули наші мрії про заможне життя й доларо-цукрово-ковбасні дощі. Один за одним зупинялися цукрові підприємства, тисячами гектарів скорочувалися посіви цукрового буряку, в злидні занурилися населені пункти, соціальне благополуччя яких забезпечували цукрові заводи. Показники виробництва за 18 років впали з 4,5 млн. т до 1, 264 млн. т при внутрішньому попиті 1,840 млн. тонн. Аби загасити паніку серед населення і ліквідувати дефіцит, Україна мусила цього маркетингового року імпортувати 471 тис. т. солодкого продукту. Спеціалісти кажуть, що

alt першопричиною занепаду галузі стала втрата ринків збуту в країнах колишнього СРСР, адже саме туди ми постачали понад 60% цукру, далися взнаки також подорожчання енергоносіїв та бездумна приватизація.

Деякі новітні власники прагнули миттєвих баришів, не дбаючи ані про управління, ані про модернізацію, ані про дослідження ринку. Не спромігшись працювати в нових умовах й отримавши перші збитки, вони безконтрольно організовували руйнацію підприємств, розкрадали обладнання, здавали на брухт все, за що тільки можна здобути гроші. На горі «не помічали» процесів занепаду, бо загрузли в сварках «під куполом», переймаючись лише боротьбою за владу. Про злоякісну пухлину, яка зводила галузь, заговорили лише тоді, коли солодкий продукт почав масово зникати з полиць колишньої годувальниці колишнього СРСР…

Але, хоч діагноз поставлено запізно й багато втрачено, фахівці переконані, що врятувати й оздоровити «хворого» ще можна.

Методика оздоровлення

Зокрема, заходам зі стабілізації роботи буряко-цукрової галузі й була присвячена нарада, яку днями провів Віце-прем’єр-міністр України Віктор Слаута. Окрім керівників багатьох цукрових підприємств, у ній взяли участь народні депутати, представники профільних міністерств та відомств, знані науковці, керівники господарств - Герої України.

Чимало уваги під час зібрання присвятили обговоренню пропозицій, що були розроблені Національною асоціацією цукровиків України «Укрцукор» і подані до розгляду головою правління цієї організації Миколою Ярчуком. Перелік першочергових заходів налічує 17 пунктів. І всі вони підкріплені вже конкретними проектами змін до законодавства, а

alt також постанов і розпоряджень Уряду.

Під час ділової і конструктивної розмови не гаяли часу на з’ясування того, хто правий, а хто винний. Передусім, образно кажучи, прагнули виявити й ліквідувати всі «метастази», що спричиняють загострення хвороби й прописати засоби відновлювальної терапії.

Головне - відчувалося, що в нас абсолютно достатньо власних сил не лише гарантувати продовольчу безпеку в солодкому для громадян нашої держави, а ще й поступово нарощувати експорт бурякового цукру.

Розглянувши пропозиції «Укрцукру», зокрема, домовилися вивчити питання щодо законодавчого врегулювання проблеми збереження граничного розміру щорічної квоти поставки цукру на внутрішній ринок (квота «А»), мінімальних цін на цукор і цукрові буряки та врахування під час визначення квоти «А» обсягу цукру з тростини, що ввезений в Україну за тарифною квотою СОТ. Як вважають фахівці, саме ці заходи нададуть змогу захистити внутрішній ринок від завезення з-за кордону відомого продукту, якого ми й самі здатні доволі виробити для себе.

Щодо законотворення, то Віктор Слаута доручив працівникам Міністерства економіки забезпечити супровід під час розгляду у Верховній Раді проекту змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру».

Сьогодні українці в середньому споживають 38 кг солодкого продукту в рік. Зважаючи на те, що цього року засіяно цукровим буряком на третину більше площ і очікується вироблення близько 2 млн. т цукру, буде й самим доволі наїстися, й дещо за кордон експортувати. Пропоновані Урядом дотації в 1000 гривень за гектар посіяних й вирощених солодких коренів роблять свою позитивну справу.

Вирішено також взятися за опрацювання відповідної програми розвитку бурякоцукрової галузі, якою, зокрема, передбачене технічне переоснащення цукрових заводів з урахуванням енергозберігаючих технологій і технологій виробництва біопалива.

Спільно з профільними міністерствами, відомствами та відповідними органами виконавчої влади передбачено поставити крапку в питанні обов’язкового декларування зміни оптово-відпускної ціни на цукор.

Заплановано й розглянути питання щодо пільгових цін на природний газ для цукрових заводів, який використовуватиметься протягом сезону переробки солодких коренів.

Попереду також опрацювання механізму кредитування цукрових підприємств під заставу цукру для повернення обігових коштів на закупівлю цукрових буряків, матеріальних ресурсів до сезону виробництва. Планується розглянути й можливість продовження

alt практики фінансової підтримки заводів через механізм здешевлення банківських кредитів.

У планах і розгляд спільно з Мінагрополітики, Мінфіном і Аграрним фондом забезпечення закупівлі цукру до державного інтервенційного фонду з урахуванням кон’юнктури ринку й фінансових можливостей Аграрного фонду. Домовилися також, на основі балансу попиту й пропозиції, задля уникнення цінових коливань та дефіциту продукту на внутрішньому ринку визначитися щодо доцільності ввезення цукру в Україну за пільговим тарифом.

А щодо перерозподілу між українськими цукрозаводами щорічної квоти на постачання солодкого продукту на внутрішній ринок на період 2010-2011 маркетингового року, то це питання буде розглянуте в Мінагрополітики одразу після завершення посіву цукрових буряків.

Значної уваги було приділено питанням державної підтримки розвитку вітчизняного насінництва цукрового буряку та розширення українсько-російського взаємовигідного співробітництва.

Нарешті встановлено діагноз хвороб цукрової галузі й зупинено їх прогресування. Визначені методи лікування й реабілітації, зокрема взялися заохочувати тих, хто вирощує цукровий буряк, що й сприяло збільшенню посівів. Сподіваємося, що на цьому державна підтримка галузі не завершиться, а навпаки розшириться й збільшиться, і ми вже ніколи не підемо по солодку милостиню за кордон. Навпаки: себе доволі нагодуємо й всіх охочих у світі. Бо їх чимало.

Володимир ШАПОВАЛОВ