Державне обличчя у дзеркалі вівчарів

29 March, Розділ Головна, переглядів 5 509

Основною проблемою вівчарства сьогодні є ставлення держави до цієї галузі як до другорядної. Чи терпітимуть таке становище самі вівчарі? Свою думку з цього питання вони висловили на конференції «Аграрна країна: прибуткове вівчарство», організаторами якої стали всеукраїнський діловий журнал «Аграрний тиждень. Україна» та Асоціація вівчарів і козівників України.

Реалії часу

Причини неуважного ставлення до галузі лежать на поверхні. Відсутність м’ясної і молочної продукції вівчарства аж ніяк не загрожує продовольчій безпеці держави, а тому і плани виробництва її навіть не визначаються профільним міністерством. Якщо говорити про вовну або хутро вівці, то українці вже давно поповнюють казну Китаю, бо одяг азіатських виробників хоч і не може конкурувати з якістю вовняних виробів, але у ціні йому конкурентів немає.

На конференції звучали різні думки з приводу того, який же напрям продуктивності нині найперспективніший. Те, що розвиток м'ясного і молочного вівчарства зараз набирає темпів, не викликає жодного сумніву. Причому дуже показовим був виступ Віталія Забудько (генеральний директор СП Канада-Росія АК «Дон»). Виявляється, багато державних програм в Російській Федерації спрямовано на розвиток вівчарства. Там вівчарі отримують не лише дотації - їм виділяють гроші з бюджету для розвитку цього бізнесу. І об'єднання вівчарів у єдиний холдинг – один із порятунків галузі, вважає В.І. Забудько.

Чи варто рятувати вовновий напрям галузі? Тут думки розділилися. Бо він останніми роками збитковий.

Учасники форуму були одностайними у своїх висновках - галузь на сьогодні виглядає дуже непривабливо. Поголів’я скоротилося більш ніж в 10 разів у порівнянні з радянськими часами. Понад 90% тварин утримуються на селянському подвір’ї (від 5-30 до 100 голів), продукція виробляється для власного вжитку, і лише незначна її частина потрапляє на ринки. Поодинокі ферми на Одещині й у Криму (по 1,5-7 тис. голів) не в змозі забезпечити стабільних поставок продукції в торговельну мережу. До того ж вона занадто дорога: тільки на утримання однієї вівці витрачається 800 і більше гривень на рік.

У великому занепаді селекційно-племінна робота. Практично під загрозою зникнення опинились племінні господарства України. Висока вартість досліджень, що проводяться ветлабораторіями (загалом понад 1000 грн. за 1 голову) унеможливлює продаж племінних тварин за кордон і на внутрішньому ринку.

Відсутні й програми пільгового кредитування галузі, страхування тварин, виробництва продукції тощо. Системної держпідтримки теж практично немає, а кошти, закладені в бюджеті на фінансування програм розвитку вівчарства на 2013 рік, - незначні й не можуть суттєво вплинути на покращення стану вівчарства в цілому. При існуючих цінах на зерно, сіно, солому, ветпрепарати, на отриману від держави допомогу (100 грн. на 1 вівцематку; 3 грн. за 1 кг живої маси зданої на забій вівці) вівчар зможе купити кормів для однієї тварини всього на 2-3 місяці.

В отарах припинено ведення селекційної роботи щодо якісного поліпшення поголів’я овець, немає попиту і практично припинився племінний продаж тварин. Цінні племінні тварини реалізуються на м'ясо. Галузь втратила висококваліфікованих фахівців і робітників, а наукове забезпечення паралізоване. Тож нині вівчарство як галузь вже потребує реанімації. І без допомоги і підтримки держави опиниться на межі зникнення.

Земля необітована

Продуктивність вівці всіх напрямів залежить від кількості, якості та вартості кормів. Але на відміну від решти травоїдних вона охоче поїдає понад 600 видів рослин, і за наявності випасу її утримання може бути значно дешевшим.

Але і тут виникає проблема, яку ніяк не хоче вирішувати держава, – дати вівчарям землю для випасу. Відповідь на запитання «Де взяти землі для створення пасовищ і чи можна для цього використовувати землі запасу? з вуст Миколи Панночка, головного спеціаліста відділу використання земель Департаменту землеустрою, використання та охорони земель Держземагентства України, прозвучала якось непереконливо. Склалось таке враження, що всі землі вже розподілено між приватними особами, і навіть узяти в оренду пасовища, що використовували вівчарі, неможливо.

Водночас існує проблема невикористання великої кількості сільгоспугідь, які мають цільове призначення (для випасу тварин і сінокосіння), перебувають у власності держави (землі запасу) і мають жахливий стан, бо багаторічне (понад 20 років) невикористання і відсутність на цих землях травоїдних тварин, постійне спалювання бур’янів тощо згубно впливає на родючість ґрунтів, погіршує загальний екологічний стан.

Так, унаслідок недбалого, негосподарського ставлення до земель запасу щороку з кожного гектара зникає від 700 до 1500 кг гумусу. На більшості степових територій його вміст уже нижчий за середній нормативний рівень. Дослідження, проведені науковцями в степах Криму, Херсонської і Луганської областей у 2007-2012 рр., доводять: на чверті чорноземів уміст гумусу становить менше 3%. Лише в Криму близько 200 тис. га земель запасу не використовуються (понад 100 тис. га ріллі, 84 тис. га пасовищ). На 21,9% цих площ вміст гумусу менше 2%, а в Ленінському, Красноперекопському, Роздольненському і Сакському районах понад третина степових територій мають гумусу менше 1%.

«Українську землю вже треба рятувати», - з біллю говорили на конференції. Тепер це вже достатньо вагома витратна стаття в бюджеті держави. На заходи з підвищення гумусу до середнього рівня в деградованих ґрунтах агротехнічними засобами знадобиться 5-7 років і 450 млн. гривень!

Зволікання ж із вирішенням цієї проблеми призведе до остаточної втрати кримського степу, перетворення його на пустелю. У подібному стані степові території в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Дніпропетровській, Запорізький, Донецькій і Луганській областях.

Вівчарі вважають, що районні державні адміністрації, в чиєму веденні знаходяться землі запасу, у т.ч. і пасовища, не мають засобів для підтримки і поліпшення родючості цих земель. А передати придатні для випасу і сінокосіння земельні ділянки в користування тваринникам не поспішають. Створюється враження, що ті, хто сьогодні є розпорядниками і охоронцями основного народного надбання - землі, свідомо і наполегливо його знищують.

Вівця – рятівник української землі

На думку фахівців з вівчарства, виправити цю жахливу ситуацію можливо в набагато дешевший і швидший природній спосіб. Достатньо розмістити на цих землях певну кількість травоїдних тварин. І вівця як ніхто може виступити лікарем землі.

Впровадження на землях запасу випасного скотарства вигідне, перш за все, державі. В помірно недовгий термін і без зайвих витрат значно поліпшиться стан ґрунтів, а тваринники отримають доступ до значно дешевших і поживних кормів.

Для цього слід переглянути ставлення до державної підтримки вівчарства, зокрема і тваринництва взагалі. Досить відкуповуватися від агровиробника. Слід вжити заходів зі спрощення та здешевлення процедури отримання тваринниками земельних ділянок для виробництва кормів і випасання худоби.

Ситуація, що склалася, вимагає і впровадження термінових заходів зі збереження родючості степових територій, і оптимізації використання земель сільгосппризначення.

За словами голови Асоціації вівчарів і козівників України Василя Туринського, не буде перебільшенням твердження, що сучасне вівчарство - стратегічна галузь народного господарства, оскільки вона є важливою сировинною базою для багатьох галузей промисловості, а також має важливе природоохоронне і соціальне значення. Вівчарство забезпечує зайнятість і життєздатність населення у багатьох проблемних природно-кліматичних зонах України. Тому відновлення оптимального поголів'я овець - одне з актуальних завдань, у т.ч. держави. І можливості для їх вирішення в Україні є. Крім природних пасовищ, високопродуктивних порід овець, є ще господарства, які успішно працюють і в нових умовах досягають високих результатів. Є попит на вітчизняну продукцію вівчарства, і він швидко збільшується. Є переробна промисловість, що ще збереглася. Є ще, нарешті, вчені, фахівці, кадри, що чабанують, які, зберігаючи національно-регіональні традиції, можуть і люблять працювати з вівцями. І зможуть навчити інших.

Ірина АКІНФІЄВА

Учасники Міжнародної конференції «Аграрна країна: прибуткове вівчарство» ухвалюють:

1. Довести до відома Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АР Крим, обласних рад, обласних держадміністрацій, інших органів влади і місцевого самоврядування, що державна Програма розвитку тваринництва, як одного з ведучих і перспективних напрямів агросектору економіки України, є пріоритетним завданням для забезпечення продовольчої безпеки держави і формування сировинної бази легкої промисловості.

Вважаємо, що для досягнення соціальної і економічної стабільності на теренах сільських районів України, за певних природно-кліматичних і соціально-економічних умов, доцільна інтенсифікація розвитку пасовищного тваринництва, у т.ч. вівчарства.

Головною умовою успішного розвитку як агросектору економіки, так і степових територій є збільшення чисельності поголів'я сільськогосподарських тварин, наявність фінансової підтримки господарської і наукової діяльності щодо селекції овець вітчизняних порід (негайно).

2. Для відновлення родючості деградуючих земель, підвищення ефективності використання степових ресурсів потрібно закріпити пасовища і сінокоси за тваринниками (юридичними і фізичними особами). Для цього необхідно вирішити питання надання в користування земель запасу і резервного фонду, встановивши мінімальну плату за користування землею на рівні земельного податку терміном 10 років. Усі роботи, пов’язані з розробкою і виготовленням технічної документації, виділенням земельних ділянок, передачею їх користувачам і реєстрації прав користування, здійснити за рахунок держави (термін – 2013 рік).

3. Щоб уникнути подрібнення земель запасу на окремі ділянки, що спричиняє «перевипас», вибивання ореолу трав, конфлікти між користувачами земельних ділянок, необхідно закріплювати землі запасу за об'єднаннями тваринників - суб'єктами господарської діяльності, такими як сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, об’єднання дрібних фермерських і особистих селянських господарств тощо, за умови організації ними громадських, сертифікованих культурних пасовищ і наявності, в перспективі, овець - не менше 4 голів на 1 га угідь; великої рогатої худоби - не менше 20 голів на 100 га, належним чином обстежених і зареєстрованих. Це дозволить організувати науково обґрунтоване управління пасовищами (термін – 2013 рік).

4. Для підвищення рівня інвестиційної привабливості галузі необхідно забезпечити за рахунок Держбюджету України часткову компенсацію інвестицій сільгоспвиробникам-тваринникам - 50% вартості будівництва і реконструкції вівчарських і козівничих ферм і комплексів, високотехнологічних відгодівельних майданчиків, за умови наявності у них не менше 1000 вівцематок (500 кіз), не менше 5000 тварин на відгодівлі.

Встановити компенсацію в розмірі 50% вартості за придбане устаткування вітчизняного виробництва для вироблення і переробки продукції вівчарства і козівництва господарствам і кооперативам за умови наявності не менше 1000 овець (500 кіз) (починаючи з 2014 року).

5. Міністерству аграрної політики і продовольства України, Державному земельному агентству України, ВГО «Асоціація вівчарів і козівників України», ВГО «Асоціація фермерів і приватних землевласників України» до 15 квітня 2013 року доопрацювати пропозиції та підготувати проект урядової постанови щодо виконання цієї ухвали.