Отже, виробники української сільгосптехніки висловили свої зауваження й побажання до Державної програми розвитку вітчизняного сільгоспмашинобудування. Було б неправильно не надати слово саме тим, хто працює на вітчизняних машинах у своїх господарствах. Ось які пропозиції до проекту держпрограми ми почули.
Василь В’юн, голова правління СВК «Агрофірма «Семенівська» (Сумщина):
- Наше господарство тримається тваринницького напряму, маючи від цієї галузі майже дві третини прибутку, в той час як від рослинництва - трохи більше третини. І 5,3 тис. л молока від однієї корови та понад 50 ц/га - для нас не межа. І це чималою мірою завдяки особливій увазі до технічного оснащення.
Працюємо як на тракторах з ближнього зарубіжжя МТЗ, так і на вітчизняних ХТЗ. У комбайновому парку віддаємо перевагу ДОН і John Deere. Хто б і що не казав, але щодо втрат зерна – вони в рівних позиціях. Інші комбайни ми обираємо за багатофункційністю. Вони не лише жнуть і обмолочують, а й «готують» із соломи січку, яку ми без зайвої обробки можемо використовувати як компонент корму для ВРХ. Звісно, є побажання нашим виробникам машин – виробляти їх на високотехнологічних заводських конвеєрах, на сучасних європейських підприємствах. І особливу увагу я би радив приділити контролю та гарантіям якості техніки, що випускається.
А щодо проекту Держпрограми розвитку вітчизняного машинобудування для АПК, я би окрему графу чи розділ присвятив саме питанням якості техніки: вимоги до неї треба прописати чітко й однозначно.
Володимир Гулько, голова ФГ «ВВВ» (Вінниччина):
- Серед вітчизняних машин віддаємо перевагу ХТЗ-150, а з імпортних працюємо на МТЗ. Сівалки у нас теж імпортні - Massey Ferguson, правда, такі, що були у вжитку. Вони найкраще підходять до технології no-till, яку ми практикуємо в рослинництві. А комбайн у нас - старенька «Нива». На щось сучасніше немає грошей. Ви ж знаєте, які сьогодні статки у фермерів.
А головна проблема багатьох наших заводів - незадовільна якість металу, з якого виготовляють деталі, що труться. Я розумію, що шведська сталь, скажімо, харків’янам не по кишені. Але ж аніяк не можу зрозуміти: хто нашим металургам заважає «доганяти» скандинавів?
А щодо умов, на яких ми би хотіли купувати вітчизняну техніку, то це лізинг і доступне кредитування з відсотковими ставками не більше 7%. От свій ХТЗ ми придбали через ПАТ «Украгролізинг» і задоволені.
Проект Державної програми розвитку вітчизняного машинобудування для АПК я не бачив. Але хотілося б у ньому знайти серед пріоритетів: забезпечення європейської якості, надійності, багатофункційності й високої технологічності вітчизняної техніки, гарантії належного цивілізованого сервісу. Сподіваюсь бути почутим.
Сергій Барановський, заступник директора ПП «Дніпро-А-Агро» (Херсонщина):
- На полях нашего предприятия вы тоже увидите трактора ХТЗ и МТЗ. Почему покупаем белорусскую технику? Этот производитель отличался надежностью своих машин еще в советские времена. Главное, и в сегодняшних сложных условиях они не утратили, а даже приумножили славу своей марки. Чего хотим пожелать нашим производителям техники, в том числе и ХТЗ. Потому что у наших доходит до парадоксального: «Ціни – європейські, якість - українська». Нет, мы не против платить дороже, но хочется платить один раз в 10-20 лет, а не чуть ли не каждый год.
И в проекте госпрограммы хотелось бы видеть четкие гарантии, что отечественная техника по качеству не будет уступать машинам ведущих зарубежных производителей. Поэтому украинским машиностроителям для АПК хочу пожелать постоянного государственного внимания и поддержки.
Василь Калган, директор ТОВ Агрофірма «Базаліївський колос» (Харківщина):
- Бува, що ламається вся техніка - й українська, й хвалена американська. Та якщо вихід із ладу під час польових робіт, скажімо, John Deere для нас дорівнюється катастрофі, бо деякі деталі доводиться тижнями чекати з-за океану, то з тракторами ХТЗ – нема проблем. Склади поруч, все там є й на ремонт йде кілька годин. Це дуже важлива перевага, бо під час посівної чи жнив лічимо кожну хвилину.
Скажу відверто, ми не користуємося ані лізинговими програмами, ані кредитами. Побачили, перевірили, і якщо сподобалась певна сільгоспмашина – придбали одразу, сплативши відповідну вартість.
В Держпрограмі розвитку вітчизняного сільгоспмашинобудування хотів би бачити чіткі й прозорі правила гри на українському ринку техніки для АПК.
Як бачите, побажання і великих, і маленьких агровиробників багато в чім збігаються. Особливо щодо покращення якості українських машин. Хочеться сподіватися, що ці побажання не лише почують, а й впровадять у виробничу практику.
Підготував Володимир ШАПОВАЛОВ