Пат для аграрного фонда

09 February, Розділ Новини, переглядів 3 358

Читайте також

Пат для аграрного фонда«Дзеркало тижня. Україна» №5,Вчора

Пат, мат… Шахові терміни стали переважати у лексиці керівництва Міністерства аграрної політики і продовольства. Якщо мат асоціюється із лайкою, то пат – абревіатура ходової останнім часом організаційно-виробничої структури. Саме у таку інституцію — публічне акціонерне товариство влада намірилася перелицювати Аграрний фонд — спеціалізовану бюджетну установу.

Власне, за хитромудрою схемою у ПАТ трансформувалась і Державна продовольчо-зернова корпорація. Тому МінАП рушило торованою стежкою, волочачи до бізнесового "кластера" заодно і державного регулятора. Проте чиновницькі витівки можуть обернутися втратою єдиного гаранта продовольчої безпеки країни, функції та обов'язки якого чітко виписані у базовому Законі "Про державну підтримку сільського господарства України".

Предтечею Аграрного фонду був селянський. Щоправда, лише у помислах депутатів. Через вузьку адресність, та ще й за ринкових умов він навряд чи став би підмогою як для цієї категорії аграріїв, так і для сільського господарства країни загалом. Концепція Аграрного фонду виструнчилася після дискусій на засіданнях профільного комітету Верховної Ради, консультацій з віце-прем'єром з аграрних питань…

Хоча Закон "Про державну підтримку сільського господарства України" набув чинності з 1 січня 2005 р., із народженням АФ не квапилися. Півроку пішло на те, щоби "благословити" його відповідною постановою Кабміну, затвердити статут. Та й стартувати було, по суті, ні з чим: ні бюджету, ні кадрів, котрі тямили б у форвардах, спотах, орієнтувалися б у ринковій кон'юнктурі. І це у розпал жнив!

До всього на початках АФ виявився ще й третім зайвим. Усі розуміли, що з рамковим законом втрачають чинність норми, що стосувалися державних заставних та інтервенційних закупівель зерна, виписані у Законі "Про зерно та ринок зерна в Україні". Тобто до АФ переходило виключне право на придбання та продаж сільськогосподарської продукції. Але двоє державних агентів — Держкомрезерв і ДАК "Хліб України", ні в яку не хотіли миритися з цим і зволікали із передачею функцій новачкові. Із якими, до слова, і самі не справлялися.

Де були згадані "агенти", коли з України вивезли зерно, а, похопившись, вдарили на сполох: ґвалт! Самим не вистачає… І ті компанії, що успішно експортували пшеницю, почали її ввозити, але… удвічі дорожче. Відповідно зросли ціни на хліб, м'ясо… Тоді влада не змогла стабілізувати ринок. А чим його впокориш? Пшеницею з елеваторів ДАК чи Держрезерву, яку купували за цінами, вищими за ринкові? Так от, саме від подібних перекосів і мав страхувати Аграрний фонд, маючи "на чорний день" у схронах пшеницю, жито, крупи, вершкове масло, цукор.

З яким рипом засипали перші півмільйона тонн продовольчого збіжжя! Звісно, можна було б і більше, але… Спершу АФ виділили сміховинну суму — 335 млн грн. Не ті, що можна помацати, а які мали надійти від реалізації заставного та інтервенційного зерна ДАК і Держрезерву, сформуватися за рахунок повернення кредитів сільгосппідприємствами.

Підсобили депутати, проголосувавши за надання з бюджету 900 млн грн, але як кредитний ресурс, відповідно збільшивши на цю суму граничний розмір дефіциту загального фонду Державного бюджету. Хоча, за законом, прямі видатки мали становити 1,5 млрд грн. Попри усі підніжки, гиркання і відвертий саботаж чиновників, АФ усе-таки закупив задекларований обсяг.

Селяни, яких ДАК із Держрезервом під час жнив 2004 р. ошукали, не розрахувавшись за поставлене зерно, гінців АФ стрічали недовірливо. Чимало аграріїв навесні вже встигли укласти угоди із зернотрейдерами і в рамках цих домовленостей запаслися пальним, запчастинами. До них столичні помагачі спізнилися. Ну, а "вільні" хлібороби кидали пробні камінці в город Аграрного фонду: спершу поставляли 100 тонн. Коли ж наступного дня їм зі столиці надходили живі гроші, сміливішали і вже декларували партії у тисячі тонн.

Механізм бюджетної позики у режимі державних заставних закупівель, запроваджений АФ у 2005 р., виправдав себе. Сільгоспвиробники послуговувалися пільговим кредитом за ставкою 8,95% річних, тоді як комерційні банки пропонували 17%. Тим більше, аграрії одержували позику у розмірі 80% мінімальної закупівельної ціни за тонну пшениці третього класу. А кому 550 грн у гарячу жнивну пору зайві?

Важливо й те, що Аграрний фонд одразу зі старту "пішов у народ", намагався достукатися до кожного селянина, пропонуючи свої послуги. Можна було, звісно, виконати державне доручення набагато легшим шляхом: законтрактувати зерно у великих сільгосппідприємств і не морочитися з дрібними партіями. Натомість Володимир Овчар, генеральний директор АФ, із командою таких, як сам, державників, жодному продавцеві не відмовив.

Знаєте, яку найменшу позику вони надали? 1991 грн під заставу чотирьох тонн зерна! Сьогодні такою партією тільки насмішиш, а тоді в АФ радо зустрічали селянина і фермера навіть із мішком пшениці. Володимир Овчар, мабуть, єдиний керівник АФ, за яким не тягнеться шлейф зловживань. Це вже пізніше його наступники почали красти: спершу мішками, потім — вагонами і суднами, перетворюючи державну установу на млинок для самозбагачення. Себе і вищого начальства. Прикро, але за сім років функціонування АФ правоохоронні органи не поставили жодної масної крапки за фактами очевидного злодійства і корупційних діянь.

Оскільки АФ курує безпосередньо міністр, то й вони намагалися підім'яти спеціалізовану установу під себе. Забандюрилося одному пристроїти відходи з рідного Житомирського м'ясокомбінату — їх вписали до переліку суб'єктів державного цінового регулювання, якими опікується АФ: "м'ясо та субпродукти забійних тварин та птиці". Нині у цьому "каталозі" понад 20 найменувань сільгосппродукції. Тут і шишки хмелю, і насіння льону, і насіння соняшнику, і соя… Забули вписати роги-копита! Депутати минулої каденції хотіли навішати на АФ ще й регуляцію закупівельних цін на молоко. Є клепка? Ну, знімуть з ринку у пік найнижчої ціни мільйон тонн чи два, заллють у чани. А потім здійснювати товарні інтервенції… кисляком?

Іншому міністрові рідні простори для АФ видалися затісними, і діяльність державної інституції поширили аж на закордон. Задля цього змінили законодавство, яке дозволило АФ експортувати об'єкти державного цінового регулювання. Запитайте, скільки разів цей "експортер" скористався наданим привілеєм? Навіть якщо ти вторгуєш зайвий долар-євро, від того не збагатишся, бо АФ — спеціалізована бюджетна установа, до того ж неприбуткова. Не рівня комерційній конторі, де діляться прибутком. Тут усе — в скарбницю! То який сенс задарма працювати на державу?!

Власне, за всі роки існування Аграрний фонд жодного разу не виконав сповна своїх функцій. Заяви голів урядів сформувати державний продовольчий резерв були переважно декларативними. Тому інституція, без фінансових вливань у сув'язі з низькою виконавською дисципліною, видихалася на півдорозі до фінішу.

Та й сам механізм цінового регулювання виявився недосконалим. Він не давав змоги АФ серйозно втручатися у кризові ситуації, коли ринкова ціна значно перевищувала максимальну закупівельну чи, навпаки, відхилялася від мінімальної ціни більш як на 20%.

Тому намарне говорити про те, що АФ відіграє ключову роль у підтримці ціни виробництва, з одного боку, а з іншого — забезпечує життєві інтереси людини, що виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу (а не лише фізичного, коли полиці у крамницях вгинаються від провіанту, а в кишенях покупців гуляє вітер) до харчових продуктів. Це те, що називається продовольчою безпекою.

Якщо у засіках АФ немає 20% обсягів річного споживання найнеобхідніших продуктів — зерна, цукру, крупи, то воно й "прострілює" то в одному боці, то в іншому. Китайською гречкою, подорожчанням хліба, збитковістю виробництва цукру… І два останні роки — тому підтвердження.

Погляньмо на плинність керівників АФ: більшість із них не встигли навіть відсвяткувати річницю перебування на цій посаді. І всі заплямовані якимись оборудками. Найгучніша афера — продаж керівниками Аграрного фонду у 2010 р. зернотрейдерам за заниженими цінами всього недоторканного запасу продовольчого зерна.

Тодішній глава АФ Олександр Маренець, збуди його серед ночі, мав би по пам'яті випалити один із постулатів Закону "Про державну підтримку…": "З метою забезпечення продовольчої безпеки Аграрний фонд формує державний інтервенційний фонд, який стосовно кожного об'єкта державного цінового регулювання не може бути меншим, ніж 20% обсягів їх річного внутрішнього споживання за попередній маркетинговий період".

Простіше: за споживання 6 млн тонн продовольчого збіжжя інтервенційні запаси повинні становити не менш як 1,2 млн тонн. Якщо за описом в АФ зберігається 1,55 млн тонн, то скільки Маренець міг реалізувати як надлишок? 350 тис. тонн! Почім? За середньозваженими цінами, що склалися протягом трьох попередніх торговельних сесій на Аграрній біржі. Так закон тлумачить. Ну, занизили хлопці перед продажем ціни — півбіди!

Біда ж у тому, що реалізували не згадувані 350 тис. тонн, а… недоторканні 1,137 млн тонн. І кому? Сімом комерційним структурам, основною діяльністю яких є експорт зернових. Спродали навіть пшеницю першого та другого класів, без якої не сформуєш помольних партій для випічки соціальних сортів хліба. Чи знав про ці "карколомні" переміщення міністр, без указівки якого жоден кілограм не може зрушити з місця?

За моєї пам'яті, це — перший в історії незалежної, та й не тільки, України випадок, коли державна установа, призначення якої полягає у стабілізації аграрного ринку, поспіхом, вкрай невигідно для держави, в умовах загостреного дефіциту зерна розпродала стратегічні запаси сировини.

Слідом за цією оборудкою, без передиху — чергова. Аграрному фонду ліньки було формувати державні інтервенційні запаси, і він учепився за Закон "Про здійснення державних закупівель", який набув чинності з 30 липня 2010 р. При цьому брутально переступили через базовий закон і постанову Кабміну №139 від 11 лютого 2010 р. "Про закупівлю Аграрним фондом послуг", які категорично забороняють будь-яких посередників у тандемі АФ—сільгоспвиробник.

Задля чого МінАП разом із Аграрним фондом вхопилися за тендерну процедуру? Щоби пропхнути через сумнівний конкурс незнане ТОВ "Хліб Інвестбуд", яке обіцяло засипати у державний схрон 5 млн тонн зерна. За доволі "звабною" ціною: на 250 грн вищою, ніж та, за якою АФ кілька тижнів тому сплавив недоторканний запас зернотрейдерам. Оце фіґлярство!

Комерційна структура скористалася безвідсотковою бюджетною позикою, вділила державі 893 тис. тонн, а решту — метнула за межі України, вибившись у лідери зернового експорту. І цього не знав міністр Присяжнюк?

Узагалі-то 2010-й видався "урожайним" роком для АФ і МінАП у сенсі "розпилювання" бюджетних коштів. До зернових вибриків додалися і цукрові. Хто скаже, скільки закупили до інтервенційного фонду солодких кристалів і на якому світі ті тисячі тонн? А головне, "где деньги, Зин"?

Хоч як маскувало злочинну діяльність АФ аграрне відомство, Рахункова палата після аудиту резюмувала: Аграрний фонд у 2010 р. не сприяв ані створенню конкурентного середовища у сфері державних закупівель, ані розвиткові добросовісної конкуренції та забезпеченню раціонального й ефективного використання коштів держбюджету. Структура, покликана стимулювати виробництво сільгосппродукції та розвиток аграрного ринку, діяла практично у зворотному напрямку.

Публічний вердикт Рахункової палати змусив збіговисько "професіоналів" "зачищати" агрофондівську територію. Змінили менеджмент, на гребені слави відшили "Хліб Інвестбуд". Тишком-нишком… Ну, з нинішньою владою все зрозуміло: вона ніколи привселюдно не зізнається у власних промахах і не кається. А що ж опозиція? Хоч один депутат затривожився: як Аграрний фонд використав бюджетні кошти, за які ми голосували? Що і скільки засипали-заклали цього сезону?

У квітні 2012 р. дописувати літопис АФ усівся Ігор Якубович. Правда, розігнатися не встиг: 30 січня його звільнили з посади генерального директора, призначивши головою правління ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація". Дехто вважає зміну крісел кар'єрним форсажем Ігоря Валентиновича, винагородою за успіхи на посту глави АФ.

Утім, "катапультування" відбулось одразу після заяви Якубовича про наміри МінАП і згоду Кабміну щодо реорганізації Аграрного фонду у ПАТ "Аграрний фонд". По-перше, у правово-законодавчому сенсі це видалося плямканням немовляти. По-друге, не клерк такого рівня мав знайомити громадськість з руйнівними планами Кабміну. До того ж без підготовлених відповідних змін до закону і бодай начерку відповідної постанови.

Скільки, по-вашому, після такої заяви протримався б чиновник у цивілізованій країні? Аніскільки! За ним аж захурчало б. У Румунії один із міністрів у запалі обізвав протестувальників "голодранцями" і… позбувся посади.

Переконаний, що й успіхи екс-глави АФ його колеги з керівної обойми дещо перебільшують. Геракловими подвигами тут не пахне. Так, при Якубовичу активізувалася нормотворча робота: за цей період внесли зміни до трьох законів та шести постанов, цим самим позакривавши лазівки для зловживань, які процвітали і торік.

На Львівщині керівників обласного відділення АФ викрили в оборудках із зерном. Минулорічне — по 2100 грн за тонну, відправили на експорт, а врожаю 2010 року — 1800 грн за тонну, переписавши складські свідоцтва, видали за свіже, із вищою ціною, і засипали до Аграрного фонду. Цінову різницю поклали до кишені. За подібні та інші гріхи довелося розпрощатися із десятьма керівниками обласних представництв. Не применшую: в організаційно-дисциплінарному сенсі це — плюс.

Із виробничих показників АФ за керівництва Якубовича я виокремив би два: заклали 700 тис. тонн інтервенційного зерна і продали на біржових торгах 225,3 тис. тонн продовольчої пшениці, поповнивши бюджет на 0,5 млрд грн. Щодо першої цифри, то цей обсяг сформували 500 суб'єктів аграрного ринку. Навіть критикований "Хліб Інвестбуд", акумулюючи резерв у 893 тис. тонн, залучив утричі більше підприємств. А цього року АФ може взагалі обійтися 200 постачальниками.

Звуження кола продавців свідчить про те, що державний інтервент ігнорує важливі законодавчі засади — допомагати насамперед аграріям. Натомість переймається прагматичним: без зайвої мороки формувати інтервенційний фонд. За рахунок, скажімо, 80 підприємств, що входять до знаного агрохолдингу, керівник якого пригрівся у п'ятій чи шостій десятці Forbes.

Дискримінаційними є і мінімальні партії поставок товару: пшениці — 2 тис. тонн, жита — 500 тонн. Фермер, засіявши всі 300 га озимою пшеницею, навіть за урожайності 60 ц на круг не сформує товарного лота. Обділеними виявилися і сільгоспвиробники, в яких і зерно є, і бажання співпрацювати з фондом не згасло. Єдиного бракує — сертифікованого елеватора Держрезерву чи ДПЗКУ у радіусі 100 км, на яких АФ зберігає поклажу.

Я вже мовчу про дядька з лантухом збіжжя. Саме він, гарантували чиновники, розхвалюючи законопроект про Аграрну біржу, матиме привілеї на торговельному майданчику. Насправді ж АФ відвернувся і від фермера з мішком, і від дядька з лантухом. Зате до латифундистів — обличчям! Судячи з укладених цьогорічних форвардних контрактів, інтервент віддає перевагу великим гравцям зернового бізнесу: із партіями 30–50 тис. тонн.

Продаж на біржі 225,3 тис. тонн продовольчої пшениці теж породив чимало запитань. По-перше, торги з кількома покупцями, до того ж експорто-орієнтованими компаніями, навряд чи можна назвати представницькими і прозорими. По-друге, виручка була би більшою, якби АФ змолов і продав борошно. І ще вищою, якби державний регулятор експортував цей обсяг особисто. Це — по-третє. Четвертий, найприйнятніший варіант: як державна структура взяти участь у тендері на поставку до Єгипту 300 тис. тонн зерна із осяйною перспективою перемогти на ньому. Ручаюся!

Тепер про мінуси. Коли ціни на хліб масового попиту хворобливо заворушилися, АФ миттєво мусив би вдатися до інтервенцій борошна, тонна якого на 10–15% дешевша, ніж на ринку. Місячна потреба країни — 60 тис. тонн млива. Якщо в засіках АФ хорониться 2 млн тонн зерна, то, за грубими підрахунками, цього обсягу хлібникам вистачило би на три роки безперебійної роботи. Чому ж тоді АФ барився з поставками борошна у регіони, підіграючи критичній ситуації? Елеватори не відпускали зерна АФ доти, доки той не погасить заборгованість за зберігання — 200 млн грн. Найкращий індикатор ефективності борошняних ін'єкцій — ціни в областях на так звані соціальні сорти хліба.

Через бездіяльність Аграрного фонду у солодкому пеклі опинилися цукровари.

— За Законом "Про державну підтримку сільського господарства України", щороку, у розпал цукроваріння, коли ціна на внутрішньому ринку падає, Аграрний фонд має закуповувати до резерву 15% виробленої продукції. Зняття лишків дещо стабілізує ціну, — таким в ідеалі бачить алгоритм роботи з Аграрним фондом Микола Ярчук, голова правління асоціації "Укрцукор". — Однак перші закупівлі на зорі становлення цієї інституції засвідчили, що керівництво полюбляє "каламутити". До продавців потрапляли лише привілейовані, хто отирався у міністерських кабінетах, часто навіть не маючи власного виробленого цукру. Після нашої цілком слушної критики Аграрний фонд узагалі відвернувся від нас.

Вигулькнув він у 2010 р. зненацька і заходився скуповувати цукор на пікові ціни, коли вона максимально висока: 8,30–8,50 грн за кілограм. Якби день-другий зачекав, заощадив би гривню. І цього разу відбір продавців здійснювали келійно, без участі громадськості.

За два роки байдужості Аграрного фонду на ринку нагромадилося зайвих 600 тис. тонн цукру. Ми самотужки торік спродали за кордон 170 тис. тонн. Але за розпорошеного, нескоординованого експорту завжди знаходяться посередники, які й собі хочуть щось "ущипнути", важко "вибити" вагони. А з 24 січня "Укрзалізниця" взагалі припинила рух вантажів до країн СНД. Нам скували руки й ноги! Той же Аграрний фонд як державна організація може запросто за міжурядовою угодою поставити 300 тис. тонн до Казахстану. Було би бажання…

Сьогодні цукровики згодні навіть на те, щоби бодай 300 тис. тонн продукції Аграрний фонд зняв із ринку і заклав на зберігання. Готові на три місяці відтермінувати оплату за нього, аби лише ці обсяги не пригнічували ринок.

Днями міністр Микола Присяжнюк заїкнувся, що відомство активно намацує ринки збуту українського цукру. Підключили посольства, торгово-економічні місії… Шукали торік, позаторік. Поховалися усі, чи що?

Насамкінець про найсолодше — мрію влади перетворити неприбутковий Аграрний фонд на прибутковий. Нею Ігор Якубович поділився зі мною 13 грудня 2012 р. під час більш як двогодинної дискусії тет-а-тет. Прощаючись, він попросив не робити передчасного журналістського start up: поки що зарано! Народ ще не так зрозуміє…

Я дипломатично витримав паузу. І лише після того, як Ігор Валентинович привселюдно розсекретив міністерську ініціативу про трансформацію спеціалізованої бюджетної установи у ПАТ, зі спокійною душею переповідаю деякі деталі розмови. Стосувалася вона, звісно, діяльності Аграрного фонду в усіх ракурсах.

Найбільше бентежило Ігоря Валентиновича те, що він, людина слова, не дотримував його перед аграріями. Не через особисту дезорганізацію, а через брак коштів у Держказначействі. Тому розрахунки з постачальниками форвардних контрактів розтягувалися до 20 днів замість законних трьох.

— Чому я повинен бути захребетником бюджету? Адже Аграрний фонд запросто може стати прибутковим і самостійним. Наші запаси оцінюються у 5 млрд грн. Державі варто раз випустити на цю суму облігації, і ми уже як публічне акціонерне товариство, так само, як уряд, розмістимо їх на ринку. Покладемо ці облігації як заставу у державний банк, візьмемо кредит. Відсотки за його користування, 13,6%, погашатиме держава. Частину коштів пустимо на форвардні закупівлі, а решту вкладатимемо у спільні інвестиційні проекти. Наша частка — 20%, зарубіжна — 80. Уявляєш, який мультиплікатор! Займемося спорудженням млинів, елеваторів, молочнотоварних ферм, оновимо парк вагонів. При цьому ПАТ залишається 100-відсотково державним! Зізнаюся, Миколі Яновичу Азарову сподобалася така ідея.

Слухав і думав: цьому успішному бізнесменові із 20-річним досвідом, кризовому менеджерові, не в державній установі — Аграрному фонді скніти і черкати "схеми", а головувати у державному Агентстві з інвестицій та управління національними проектами України. Або керувати уже готовим ПАТ — продовольчо-зерновою корпорацією, де концентруються 3 млрд дол. китайського кредиту. Влада ніяк не вирішить, як приробити їм "ноги". Тут твоє місце! Як у воду дивився…

— Ігорю! Які спільні проекти? Нас інвестори оминають десятою дорогою, банки втікають із країни… Отямся! На ваші надумані інвестпроекти не вистачить лижних інструкторів. Зазирни в аграрну історію України. Яких тільки "схем" не було?! І поставка до "Украгролізинг" тракторів "Джон Дір" під гарантії уряду, і селянський банк "Україна", і доведення до банкрутства доволі успішних компаній, і зовсім свіжий проект "корова інвест", анонсований твоїм безпосереднім куратором — міністром…

Ми сперечалися до хрипоти. Чи був би таким сміливим Якубович при іншому міністрові? А до цього йшло. Пригадайте, як формувався уряд: призначення керівника аграрного відомства відтягували до останнього. Присяжнюку світила доля губернатора у до болю знайомій місцині: з кар'єрами і лісопилками. Нехай дякує першому віце-прем'єру Арбузову, який вберіг його від заслання.

А всі вкупі, поставивши хрест на базовому законі, розпинатимуться про продовольчу безпеку, яку самі ж і підірвуть. Перегодом і державний Земельний банк тихцем перейменують на ПАТ. Може, і не вспіють. Бо раніше прокинуться китайці, котрі вимагатимуть взамін профітьканої позики… українську ріллю.