Майбутнє — за кооперацією

20 March, Розділ Новини, переглядів 3 086

Цього року сільська обслуговуюча кооперація незалежної України відзначатиме своє двадцятиріччя. Чого досягла? Які має перспективи? Про це розмовляємо з головою Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України Іваном ТОМИЧЕМ.

- Іване Федоровичу, яка роль обслуговуючої кооперації в розвитку сільських територій?
- Найперше завдання, яке ставить перед собою сільськогосподарська обслуговуюча кооперація (СОК), — подолання бідності серед сільського населення. За сучасного устрою вітчизняного сільськогосподарського виробництва, де домінують великі латифундії, які монополізували ринок, дрібних виробників кинуто напризволяще. Хоча від їхньої діяльності фактично залежать продовольча безпека та стабільність нашої держави, адже саме селяни виробляють близько 60% валової сільськогосподарської продукції. Збувати ж її вони вимушені за копійки.
Лише об’єднавшись у кооперативи, селяни зможуть формувати великі партії високоякісної продукції, яку реалізовуватимуть без посередників, напряму. Крім того, у них з’являється можливість налагодити й первинну переробку сировини, створити належні умови для її зберігання тощо. СОКи також відкривають двері на зовнішні ринки, як це відбувається, приміром, у Канаді. Саме тому подібні об’єднання селян — це форма їхнього еко¬номічного. самозахисту, спосіб подолання безробіття, бідності, від яких потерпає українське село. Альтернативи кооперати¬вам я поки що не бачу.

— В якому стані перебуває обслуговуюча кооперація сьогодні?
— На жаль, протягом 20 останніх років вона так і не набрала таких темпів розвитку, як, наприклад, у Румунії, Польщі, Чехії, країнах Прибалтики, не кажучи вже про Західну Європу. Сьогодні в Україні діє понад 600 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Найбільше їх на Вінниччині — понад 80. Найменше ж, як не дивно, на Київщині — всього два. Така кількість СОКів (в середньому по 40 на область) надто мізерна для того, щоб говорити про якісь досягнення.

— Що ж саме треба змінити в законодавстві?
— У січні цього року Президент України підписав зміни до Закону «Про сільськогосподарську кооперацію», згідно з якими обслуговуючим кооперативам було надано статус неприбуткових організацій. Відтепер це зазначається навіть у свідоцтві, що видається СОКу після реєстрації. Однак норма не діятиме доти, доки не будуть внесені зміни до Податкового кодексу. Річ у тому, що нині з доходів фізичних осіб, у нашому ж випадку — селян, які ведуть господарську діяльність поза кооперативом, стягується податок у розмірі 15%. Коли ж селянин передає свою продукцію до СОКу, то вимушений додатково сплачувати ще й податок, що накладається на кооператив як на юридичну особу. Наше завдання — зменшити цей податок до мінімуму або ж ліквідувати зовсім. Адже подвійне оподаткування не сприяє розвитку кооперації. Крім цього, потребують змін Господарський та Цивільний кодекси, Закон «Про бухгалтерський облік та аудит», в яких необхідно врегулювати низку питань, пов'язаних із діяльністю СОКу.
Проте у змінах до Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» є й позитивні моменти. Відтепер продукція членів СОКу не вважається власністю останнього, тобто юридично він не виступає посередником між виробником і споживачем продукції, тому й ПДВ на етапі переходу продукції від виробника до кооперативу, відповідно, не вираховується. Це забезпечує безперешкодний рух продукції особистих селянських і фермерських господарств всередині кооперативу, що значно полегшує його діяльність. Цей закон також містить норму, на підставі якої уряд під час формування державного бюджету може виділяти кошти на підтримку СОКів згідно з цільовими програмами, і це, як на мене, велике досягнення.

— Ми знаємо, що 2009 року уряд затвердив державну програму розвитку кооперативів. Як вона виконується?
— 2009 року уряд уперше за всю історію кооперативної діяльності в Україні виділив 90 мільйонів гривень на їх розвиток. Ця програма мала діяти аж до 2015 року, проте вже у 2010-му чиновники її «заморозили». Звісно, відсутність державної підтримки у 2010-12 роках негативно позначилася на розвитку сільської кооперації. А торік уряд надав на її підтримку всього-на-всього 5 мільйонів гривень. За такі мізерні гроші кооперацію відродити неможливо. Тож нині вона розвивається в основному за рахунок членів об'єднань.

— Що ще, на Вашу думку, заважає масовому поширенню СОКів у сільській місцевості?
— Брак підготовлених кадрів. У ряді вищих і середніх навчальних аграрних закладів готують висококваліфікованих фахівців, проте робота в кооперації потребує особливих знань. А тому було б добре, якби наші ВНЗ розпочали підготовку фахівців кооперативного менеджменту. Останніми роками ми організовували багато навчальних курсів, круглих столів і семінарів на базі освітніх закладів. А цього року хочемо започаткувати Всеукраїнську школу кооперативного лідера. Але цей проект також потребує певного фінансового забезпечення.

— Складається враження, що через численні проблеми українська кооперація має туманне майбутнє...
— Єдине, що я можу сказати з упевненістю: майбутнє українського села — за кооперацією. Без неї сталий розвиток сільських територій неможливий. Це мають зрозуміти і урядовці, і органи місцевої влади, і самі селяни. Наш союз і надалі проводитиме просвітницьку роботу, консультуватиме жителів сіл щодо організації кооперативів, відстоюватиме їхні права у владних кабінетах. Розв'язання решти проблем залежить від підтримки держави. Якщо з її боку не буде ніяких дій, то про світлі перспективи української сіль-госпкооперації залишиться хіба що мріяти.