Академічне болото

20 March, Розділ Новини, переглядів 2 834

Тяжкі часи переживає Національна академія аграрних наук України. Вона обезголовлена, деморалізована, розграбована, підірвана фінансово. ТОРІК восени за власним бажанням з посади президента пішов Микола Безуглий, якого за кілька місяців до того «попросили» звільнити крісло першого заступника міністра аграрної політики та продовольства. Вочевидь, керівник НААНУ і за сумісництвом державний високопосадовець чимсь не вгодив своїм зверхникам, зокрема міністру агропроду Миколі Присяжнюку, адже до цього кар’єра М. Безуглого посувалася, як по маслу. Мабуть, на якомусь етапі того масла забракло, відтак почалися тертя з владою, від яких заіскрило і, зрештою, кар’єра науковця згоріла. Сьогодні на М. Безуглого вішають усіх собак. Це по-нашому, по-українському. Керівників у нас критикують лише після того, як звільняють. Хоча, пригадується, два роки тому, коли М. Безуглого обрали президентом академії на безальтернативній основі, тільки академік Володимир Юрчишин, якого по праву вважають совістю аграрної науки, виступив проти таких, із дозволу сказати, виборів і висловив сумнів у тому, чи впорається молодий науковець із такою махиною. Решта тримала язики за зубами, можливо, розраховувала на якісь вигоди від нового начальства. Втім, «нова мітла» на те не зважила і безжально вимела пенсіонерів і тих науковців, які, на думку президента НААНУ, працювали неефективно, кардинально перекроївши штатні розклади центрального апарату академії та науково-дослідних інститутів, чим викликала невдоволення наукової спільноти. Вчені, яких скоротили, назвали ці заходи «знищенням аграрної науки», а ті, що залишилися, виправдовували їх як кроки в ім’я її розквіту. Та в цілому попри глухе ремствування академія не спромоглася на консолідовану думку з приводу реформ нового президента. Кожен боровся за себе і своє благополуччя. Кажуть, що загнивання наукової установи почалося з Безуглого. Неправда. Від неї почало тхнути болотом набагато раніше, мабуть, ще наприкінці 1990-х, коли більшість членів академії фактично благословила кучмівські аграрні реформи, уклавши негласну угоду з тодішніми можновладцями, мовляв, ви нас не чіпаєте, зберігаєте привілеї, чіпляєте відзнаки на груди, а ми заплющуємо очі на знищення села або ж науково обґрунтовуємо та виправдовуємо цей процес. Було знехтувано шляхетними принципами інтелігентності, згідно з якими треба робити те, що наказує совість та відкидаючи корисливі мотиви. Цікаво, що сказав би про це плазування колишній президент академії, її духовний батько, вчений зі світовим ім’ям Петро Власюк? Він був не тільки світилом української науки, а й взірцем моральності та принциповості. Самостійний статус Української сільгоспакадемії було відновлено 1956 року. Всі знають, які то були страшні часи. Треба було зазирати в рота партійним вождям, підкорятись їхнім безглуздим наказам, інакше тебе могли запроторити на Колиму або ж визнати божевільним. Так от, 1962 року на великій сільськогосподарській нараді при ЦК Компартії України, на якій головував сам Микита Хрущов, Петро Власюк виступив проти лінії партії на розорювання лугів, пасовищ та прибережних зон, бо це, на його переконання, шкодило довкіллю. Він думав не про власні кар’єру й благополуччя, а про Україну. Наступного ж дня ЦК КПУ за вказівкою «першого» ухвалив рішення ліквідувати Українську сільськогосподарську академію «з метою вдосконалення управління розвитком сільськогосподарської науки». Відтоді наукова установа майже тридцять років перебувала в статусі Південного відділення ВАСГНІЛ. 1990 року, коли повіяли вітри нашої незалежності, ЦК КПУ ухвалив рішення вдруге відновити Українську сільгоспакадемію з новою назвою УААН. Президентом цієї самоврядної організації було обрано видатного вченого Олексія Созінова, котрий, як і Петро Власюк, не скидав капелюха перед можновладцями. Сміливо попереджав їх про небезпеки, які чекають на український АПК у разі реформування за американським зразком. Одне слово, став кісткою в горлі владі, якій не терпілося почати експерименти на селі. 1996 року під тиском тодішнього прем’єра Павла Лазаренка академія звільнила з посади президента Олексія Созінова й обрала з тієї ж подачі поміркованого і лояльного до влади Михайла Зубця. Як не дивно, ніхто з академіків навіть не муркнув на захист свого авторитетного лідера. Вочевидь, уже тоді традиції інтелігентності вмерли, поступившись принципу: «Чєго ізволітє?» Епоха Зубця в аграрній науці була успішною для нього самого і згубною для академії. За підсумками аграрних реформ одержав Зірку Героя, став народним депутатом, улаштував на посаду аграрного міністра свого зятя Ю.Мельника, довів до повного занепаду матеріальну базу науково-дослідних установ, посприяв продажу історичного приміщення центрального офісу академії на вулиці Суворова в Києві комерційній структурі. Думалося, що після цієї нахабної «прихватизаційної» акції академіки та наукова спільнота, образно кажучи, порвуть свого керманича. Але на зборах НААНУ, коли обирали нового президента, лише академік Юрчишин висловив обурення з приводу ганебного факту. Хтось може нагадати: «А як же досягнення аграрної науки?». Не про це сьогодні йдеться. Якщо коротко, на окремих ділянках вони є. Проте величезний науковий потенціал через безгрошів’я і нездарне керівництво так і не зміг реалізуватися повною мірою. 26 лютого ц. р. загальні збори академії зробили спробу обрати нового президента. Проте міністр агропроду Микола Присяжнюк поламав цей сценарій, заявивши, що кандидатуру президента академії… досі не узгоджено з Главою держави, а тому збори треба перенести ще на місяць. Виступ міністра нагадував виголошення програми безальтернативного кандидата на посаду президента академії. Ще б пак: перешкод на шляху до цього крісла у нього фактично немає, бо користується безмежною підтримкою Президента України, окрім цього, нещодавно став доктором наук. Ось вам ще одна погана традиція аграрної науки, коли впливовим чиновникам роздають наукові ступені. «Національна аграрна академія наук України має стати координаційним центром науково-інноваційної діяльності в аграрному секторі. Тому найближчим часом НААНУ розробить Стратегію свого подальшого розвитку. Це дасть змогу забезпечити втілення інновацій для збільшення виробництва та підвищення конкурентоздатності вітчизняної аграрної продукції», — заявив міністр. Він уже, бачте, спланував її роботу, залишилося тільки булаву взяти в руки. Його виступ і пропозиція відстрочити збори були фактично пробним камінчиком: як відреагує на це наукова спільнота? Академіки аплодували, а потім звітували про зроблене: виведено такі-то породи свиней та корів, сорти зернових тощо. Головне питання — катастрофічна ситуація в НААНУ — знову могло залишитися за кадром, якби не академіки В. Юрчишин та В. Ситник. — Ми є самоврядною організацією, яка має право самостійно вирішувати, кого їй обирати на посаду президента, то чому маємо погоджувати кандидатуру нагорі? Втручання влади у діяльність академії завжди призводило до поганих наслідків. Та попри всі негаразди потенціал НААНУ зберігся, вона здатна успішно працювати на користь науки й АПК, — сказав В. Юрчишин. Вивернув кожуха і колишній віце-президент НААНУ Віктор Петрович Ситник, який повідав про сумнівні оборудки, які здійснювало керівництво академії. Цьому, на його думку, сприяло наділення тодішнього президента М. Безуглого двома функціями: одна його рука підписувала рішення академії, а друга узгоджувала їх на рівні міністерства. Але Безуглий, вочевидь, не був самостійний у своїх діях, про них не міг не знати міністр, висловив припущення В. Ситник. Так от, кілька років тому при НААНУ був створений потужний приватний агрохолдинг, головним інвестором якого виступила впливова фінансово-промислова група з Донецького регіону. Новоспеченій структурі керівництво НААНУ підпорядкувало найкращі дослідні господарства загальною площею близько 100 тисяч га. Ця фірма під тиском із центрального офісу академії стала постачати в господарства матеріально-технічні ресурси (техніку, міндобрива), незважаючи на фінансову неспроможність. Тобто створювалася база для штучного банкрутства. В. Ситник звертає увагу на те, що ресурси постачалися по цінах, вищих на 20-30 відсотків од ринкових, а продукцію господарств купували по заниженій вартості. Таким чином за два останніх роки з дослідних господарств було вимито понад 200 млн. гривень, зробив висновок В. Ситник. Зверніть увагу: кілька тисяч селян протягом останніх років безрезультатно вимагають розпаювання земель дослідних господарств, а тим часом ці вгіддя працюють на збагачення олігархів. — Те, що збори перенесені на квітень, викликає у нас занепокоєння. Мені здається, що академія опинилася під прицілом нечистих на руку людей, адже в її підпорядкуванні — чималий шмат нерозпайованої державної землі. Її дерибану не можна допустити, — вважає Віктор Петрович. Чи вистачить аграрним академікам снаги для того, аби вичистити свої авгієві стайні словом правди? Чи спроможуться вони проростити в душах зерна найкращих традицій української аграрної науки? Відповіді на ці запитання одержимо 4 квітня на чергових зборах НААНУ. Олександр КАРПЕНКО, Сільські вісті