Ми розглядали три варіанти. Перший - передбачає модернізацію всіх державних біофабрик за міжнародними стандартами та впровадження на них новітніх технологій виробництва ВП шляхом значних капіталовкладень на закупівлю необхідного сучасного обладнання, переоснащення приміщень згідно міжнародних вимог біобезпеки, залучення великої кількості висококваліфікованих наукових кадрів. Утім, навіть за умов нарощування поголів’я сільгосптварин до рівня 1985 р. термін покриття затрат виявиться надто тривалим - більше 5 років.
Другий варіант - поетапні взаємопов’язані дії, спрямовані на оптимізацію і реструктуризацію виробництва ВП з визначенням стратегічного державного об’єкта та розробкою для нього програми модернізації й розвитку з відповідними інвестиціями та державним замовленням стратегічних засобів захисту тварин; інвестиційні проекти для об’єктів виробництва ветпрепаратів, що не підлягають державній програмі приватизації; визначення пріоритетних промислових технологій виробництва біопрепаратів; створення науково-виробничого центру для забезпечення стратегічних напрямів розвитку ветеринарної біопромисловості та наукового супроводу виробництва біопрепаратів; розробку та запровадження механізмів регулювання ринку ветеринарних біопрепаратів для забезпечення стратегічних протиепізоотичних заходів у державі.
Третій варіант - незмінність умов, що існують у галузі, та вирішення проблем без розробки і прийняття програми – на нашу думку, призведе до повного занепаду галузі, знищення вітчизняного виробництва ВІП та повної залежності всіх галузей тваринництва від імпорту, що негативно позначиться на епізоотичному благополуччі та продовольчій безпеці держави.