- Аграрна Україна має думати не лише про закордонні, а й про внутрішні ринки
- Що змушує українських аграріїв прискорити пошук нових ринків?
- За 8 місяців частка АПК у загальному експорті України становила 25%
- Найближчим часом Україна розширить спектр експортованої агропродукції
- Українським сільгоспвиробникам потрібно готуватись до виходу на європейські ринки
Аграрна Україна має думати не лише про закордонні, а й про внутрішні ринки
Українські сільгоспвиробники втрачають
російський ринок. І тому змушені терміново шукати йому заміну.
Потреба в цьому є очевидною, бо ми є країною з яскраво вираженим експортним потенціалом. А відтак, зобов’язані шукати «своє особливе місце в міжнародному розподілі праці».
Про це під час чергового засідання Національного прес-клубу з аграрних та земельних питань, яке нещодавно відбулося в Києві, сказав директор Департаменту економічного розвитку аграрного ринку Міністерства аграрної політики та продовольства Віталій Саблук. І додав: «Ми виробляємо сільгосппродукції значно більше за потреби. Понад половину її експортуємо, а меншу частину споживаємо на внутрішньому ринку».
На підтвердження своїх слів Віталій Саблук навів офіційні статистичні дані. Згідно з ними, торік валовий збір зерна в Україні сягнув 63 млн. тонн. При цьому внутрішня потреба в ньому складає 28,4 млн. тонн. На зовнішніх ринках планується продати 32,5 – 34 млн. тонн.
Стосовно експорту в цілому, то здебільшого українська сільгосппродукція до останнього часу постачалася до країн СНД (21%), Євросоюзу (27%), азійських та африканських – по 34%.
Такий експортний розподіл був невипадковий. Вітчизняні сільгоспвиробники всіляко прагнули мінімізувати ризики, пов’язані з форс-мажорними обставинами, які у будь-який момент могли виникнути на тих чи інших зовнішніх ринках.
Щоправда, бажаної диверсифікації досягти так і не вдалося. Наприклад, 95% всіх поставок українського м’яса та м’ясопродуктів припадали на країни СНД.
Подібну ситуацію маємо з молоком і молокопродуктами. 75% від загального обсягу їх експортних поставок також припадають на країни СНД.
Особливе ставлення українських сільгоспвиробників до мешканців країн СНД спостерігається і в інших аграрних напрямках. Так, до країн Співдружності Незалежних Держав спрямовується 50% овочів та коренеплодів.
Всі ці дані навів президент Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України, почесний президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України Іван Томич. Він також підкреслив, що значна частина експортованої сільгосппродукції спрямовувалася до Росії.
Російський ринок завжди приваблював вітчизняних сільгоспвиробників своєю ємністю. Однак останнім часом наша сусідка повелася доволі дивно. І настільки дивно, що її поведінку не зрозумів увесь цивілізований світ. Про українців уже годі й казати. Говорячи про братні почуття до нашого народу, Росія спочатку анексувала Крим, а нині активно підтримує сепаратистів на сході та півдні нашої країни.
Такі дії вона підкріпила ще й торговельною війною. Конфлікти та непорозуміння розпочалися у сирній сфері, а згодом поширилися на молочну та ковбасну продукцію. На них встановлюються суттєві безпідставні обмеження щодо ввезення, а часто йдеться загалом про можливість запровадження повної заборони.
Подібне торговельне протистояння спостерігалося і торік, коли Україна заявила про свій намір оформити асоційоване членство в Євросоюзі. Сьогодні російська позиція стала набагато жорсткішою, оскільки Київ не лише зробив практичні кроки в напрямку ЄС, але й виявив бажання вийти зі складу СНД.
Під впливом усіх згаданих політичних подій українські сільгоспвиробники були змушені змінити свої експортні пріоритети. Європейський вектор став уже домінуючим. Згідно з останніми офіційними даними, які навів Віталій Саблук, до країн ЄС постачається 39,1% всієї експортованої української аграрної продукції, а на країни СНД припадає лише 16,1%.
Політичні негаразди далися взнаки і на внутрішньому ринку. На цьому наголосив керівник напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» Проекту USAID «АгроІнвест» Микола Гриценко. За його словами, в Херсонській області сільгоспвиробники дуже занепокоєні. У попередні роки значну частку своєї продукції у курортний сезон вони постачали до Криму. «Сьогодні ж вони вбачають одразу дві проблеми. Перша – невідомо, чи виникатимуть труднощі з завезенням цієї продукції до півострова, а друга – чи не буде зірваний самий курортний сезон на ньому».
За даними Миколи Гриценка, значна частка херсонської аграрної продукції збувалася завдяки придорожній торгівлі. Особливим попитом вона користувалася саме серед тих, хто їхав на відпочинок до Криму або повертався звідти додому.
У підвішеному стані перебувають і кримські аграрії. Невдовзі почнеться збирання ранніх зернових, ріпаку. Відтак, наголосив генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу Володимир Лапа, не з’ясованим залишається питання, куди і на яких підставах кримські сільгоспвиробники вивозитимуть свою продукцію.
Володимир Лапа проілюстрував цю проблему на прикладі ріпаку. За його словами, Крим не має потужностей для переробки цієї сільськогосподарської культури. «Ми не розуміємо, хто видаватиме сертифікат щодо походження ріпаку. Чи це буде російський сертифікат, чи український. Друге питання: якщо сертифікат матиме російське походження, то чи визнаватиметься він міжнародними спеціалістами».
При цьому Володимир Лапа наголосив, що це питання не другорядне. Адже як Україна, так і міжнародне співтовариство не визнає незаконну анексію Криму, відповідно, не визнаватиме й російські документи, що підтверджують якість та безпечність кримської сільськогосподарської продукції.
Вагому допомогу в такий непростий час українським сільгоспвиробникам надає Євросоюз. В односторонньому порядку він відкрив для них свій ринок. Більше того, зробив для наших аграріїв суттєві поступки. За певними групами товарів зовсім знімаються квоти, а за іншими вони суттєво змінюються. Такі сприятливі правила набувають чинності з 1 травня і діятимуть протягом 6 місяців, поки Україна не підпише економічну частину Договору про асоціацію з Євросоюзом.
За інформацією Віталія Саблука, обсяги експорту вітчизняної сільгосппродукції до ЄС можуть зрости на 46%. Це може становити 717 млн. доларів у рамках так званих безмитних квот і до 1,5 млрд. доларів у рамках тих квот, які суттєво змінюються.
Для того, щоб закріпитися на цьому ринку і в майбутньому, українські аграрії мають гарантувати якість і безпечність своєї продукції. Це ті правила, які є основоположними та стабільними в Європі і до яких ми повинні пристосовуватися.
«Європа не скасує вимог щодо безпечності і якості продукції. Найбільша проблема – забезпечити якість нашої продукції та документальне підтвердження її безпечності», - наголосив Микола Гриценко і додав: «Не можуть наші фермери повезти свою продукцію до Європи в ящиках, де раніше пакувалися банани. Потрібна упаковка, передпродажна підготовка. Отже, нам є над чим працювати».
Віталій Саблук, оцінюючи перспективи перебування на європейському ринку, разом із тим зазначає: «Додаткові прибутки, додаткове зростання обсягів експортних поставок треба шукати в Азії. Європа нам важлива для того, щоб довести всьому світу, що ми перебуваємо в когорті якісних виробників».
Він також пояснив, що лишень за рахунок Китаю та Індії сьогодні в світі спостерігається основний приріст споживання сільськогосподарської продукції. Скажімо, приріст споживання продовольчого зерна впродовж 30 років щороку складав 1%. Отже, за цей період він зріс майже на 30%. За цей же час у згаданих країнах значно зросло споживання м’яса та м’ясопродуктів.
Україна доволі успішно освоює азійські ринки. Щоправда, переважно вона присутня там з рослинницькою продукцією. Так, торік Україна отримала дозвіл на експорт зернової групи до Китаю. Зараз, за інформацією Володимира Лапи, розглядається питання щодо поставок у цю країну вітчизняної м’ясної продукції.
Іван Томич наголосив, що за експортними поставками не треба забувати і про внутрішній ринок, його можливості дуже значні. Зокрема, це стосується м’яса і м’ясопродуктів. За нормами, щороку ми маємо їх споживати, з розрахунку на душу населення, 83 кг. Торік же цей показник зупинився на 54 кг.
Подібне спостерігається й у молочній сфері.
Але для того, щоб освоїти внутрішній ринок, впевнений Іван Томич, треба розробити чітку аграрну політику, яка б передбачала можливості не лише великих компаній, але й малих та середніх сільгоспвиробників. Йдеться про фермерські та одноосібні селянські господарства. Останні володіють суттєвими можливостями. За даними Івана Томича, вони виробляють 80% молока, 90% овочів, 98% картоплі. Загалом на них припадає 60% валової сільгосппродукції.
Проте малі та середні сільгоспвиробники є неорганізованими. Отож, не мають виходів не лише на зовнішні, а часто й на внутрішні ринки.
Такої ж думки і Микола Гриценко. Він підкреслив, що організована торгівля, зокрема, супермаркети не поспішають приймати продукцію, вирощену фермерськими та одноосібними селянськими господарствами. «Бо є проблема з сертифікацією, яка гарантує її якість та безпечність».
Втім, за словами Миколи Гриценка, найбільшою проблемою наразі залишається наш Податковий кодекс, «який ставить непрохідний бар’єр для дрібних виробників. Якщо фізичні особи хочуть вийти на організовані ринки, вони мають збільшити вартість своєї продукції на вартість ПДВ. І поки держава не вирішить цієї проблеми, впевнений Микола Гриценко, не буде можливостей сформувати потоки продукції, яка виробляється малими та середніми сільгоспвиробниками, в організоване русло.
Прийнято вважати, що товарне виробництво сільгосппродукції втрачає сенс, якщо нема можливості її реалізувати. Сьогодні ж ми стикаємося з ситуацією, за якої на порядок денний виходить інше питання – чи матимемо ми можливість виростити цю продукцію? До цього аспекту привернув увагу Володимир Лапа. І пояснив: аграріям завжди бракувало обігових коштів. Сьогодні вони особливо гостро відчувають їх нестачу. Річ у тому, що дизпаливо, насіння, агрохімія останнім часом здорожчали на 20-30%, а доступитися до банківських кредитів в умовах зростаючої інфляції практично неможливо.
«Тому брак фінансів, відсутність кредитування банківською системою, корупція, заблокована система реєстрації земель сільськогосподарського призначення призводять до того, що люди відмовляються від обробітку землі», - сказав Володимир Лапа. Зокрема, в Чернігівській області вже «загуляло» 18 тис. гектарів.
Тому, на переконання Володимира Лапи, «зараз треба думати не тільки про те, де продати нашу сільськогосподарську продукцію, а й про те, як її виробити».
Михайло ВЕРНИГОРА,
Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань
