- 70% аграріїв проти введення ринку земель сільгосппризначення
- Внутрішній мораторій
- Земля в Україні продаватись не буде
- Мораторій буде скасований автоматично
- Селяни не хочуть скасування мораторію на продаж землі
«Вона — земля»
Василь ЯРЕМЕНКО,
професор філології,
член НСПУ.
Так називається одна з новел Василя Стефаника. Вона — це Україна, а земля — її кров і серце. Без крові жодний організм не життєздатний. Взятися за перо, хоча я його останнім часом із рук не випускаю, приневолили розмови наших політиків про необхідність скасування мораторію
на продаж сільгоспугідь.
Я СЕЛЯНСЬКОГО роду. І хоча нині є професором філології, однак ніколи не поривав зв’язків із селом. Почав свій трудовий шлях у колгоспі 20 вересня 1943 року, на другий день після заміни німецької окупації на російську або, як її тоді називали, — радянську. 20 вересня 1943 р., на 13-му році життя, одержав Трудову книжку колгоспника. Отож мій загальний трудовий стаж на 20 вересня 2015 року становитиме 72 роки. Я закінчував Воскобійниківську вечірню семирічку, бо треба було виживати, але бажання вчитися повело мене у Великосорочинське педучилище, саме в третій Голодомор 1946-1947 рр. Обертаюся разом із планетою навколо сонця 85 разів, тож з повним правом вважаю свою голову своєрідним музеєм сільського господарства і села України.
До Перемоги, про яку сьогодні так багато говорять, і до закінчення Другої світової на зорі моєї трудової діяльності ще залишалося два роки. Проте 9-те травня 1945 року, як на мене, не об’єднало народ, а роз’єднало. Захоплена ейфорією від капітуляції фашистської Німеччини комуністична ідеологія проґавила один момент, який чітко проглядався навіть на моєму хуторі Романки на Полтавщині. Всього 74 садиби. На колгосп-ному дворі з гучномовця лунали бравурні марші, на одному кутку співали пісень і танцювали ті, в чиїх родинах залишилися живі й уже знали, що вони повернуться, а на другому — голосіння, плачі, тужіння вдів за тими, що вже ніколи не повернуться. Росія йшла до Параду Перемоги, а Україна входила в голод 1946-1947 років. І народ запитував, хто ж переміг у війні, хто Переможець? Сталін виголошував тост «за великий русский народ», а всі інші народи як були зневажені, такими й залишились або швидко «розчинялися». Як державне свято Перемоги було встановлене тільки через 20 років після самої перемоги, коли ота соціально-психологічна прірва стала дещо мілкішою і загоїлася пам’ять. 70-річчя Перемоги не об’єднує наш народ і всі народи, а, навпаки, роз’єднує, а надто у зв’язку з агресією Росії проти України.
Чув заяву російського ветерана війни 1941 -1945 рр.: «Мы всеми фибрами души желаем сохранить память о войне!» Але нам ця пам’ять потрібна не лише для того, щоб не забути про жахи, кров, насильство, а й про те, що мільйони українців полягли, аби не віддати чужинцям свою землю, і про те, що наші золоті чорноземи фашисти вивозили на свої поля.
ТИМ ЧАСОМ політики завагітніли думкою, що українську землю треба розпродати за кордон, як цукерки «Roshen». Розкуплять в один момент, не сумнівайтесь. І ті, хто агітує за продаж угідь, будуть відмінними посередниками, а то й підставними особами.
Запам’ятався виступ мого земляка аграрія з Полтавщини нардепа Кулінича у Верховній Раді 22 квітня. На його тверде переконання, мораторій на продаж сільгоспугідь треба скасувати, а земля має стати товаром. Кулінич не перший і не останній, хто цього добивається. Єдине, що мені видалося позитивним, — звернення депутата до зацікавлених громадян узяти участь в обговоренні цієї проблеми. Отже, беру слово. Земельне питання завжди було гарячим. Висловлювалися думки «за» і «проти» продажу вгідь. Проте політикам вистачало здорового глузду вчасно зупинитись. Президент України Петро Порошенко, схоже, має намір довести земельну реформу до кінця. І тут відразу йому став підспівувати великий хор політичних діячів.
Синочки мої! А ви той товар — землю — виробляли? Марк Твен ще в ХІХ ст. саркастично закликав: «Купляйте землю — її виробляти більше не будуть!» Впасти до такої аморальності, щоб продавати такий безцінний дар, як земля, може тільки найпідступніший ворог народу і української державності. Що ж це буде за держава із проданими іншим державам угіддями? А йдеться саме про це.
А тому потрібний закон, який категорично заборонятиме продаж паїв. Земля має належати тим, хто її обробляє. Не можеш обробляти — поверни державі, земля — загальнонародна власність. Помер власник землі і не має спадкоємців — земля переходить у держрезерв, а не за копійки до різних ділків. Потрібен також закон, який унеможливив би обхідні шляхи: перепрофілювання ділянок, наприклад, спалили ліс — ділянку під дерибан, створили кооператив із підставних осіб, а власником землі виявляється врешті-решт одна особа, і такі способи обійти закон створюють самі законодавці. Для мене ясно як Божий день, що куліничі творитимуть закон «під себе», а не з думкою про селянина і українську державу. Я вже писав, як у Кагарлицькому районі Київської області ось такими обхідними собачими стежками найкращі землі дерибанили посадовці обласної та районної влади.
ЗЕМЛЯ наша поза всякими конкуренціями, брендами, іміджами, рейтингами. Її розкуплять як оком змигнути данці, голландці, ізраїльтяни, арабські шейхи і т. д. Петре Олексійовичу, Арсенію Петровичу! Чим ви будете керувати, коли земля піде з молотка? На чому стоятиме держава? Українська земля особлива, вона потребує Господаря, а не продавця-покупця. Запитую одного хазяїна землі на Полтавщині, справді Великого Господаря: «А який прибуток дають свердловини, що на Вашій землі?» — «Прибуток? — перепитав голова агрофірми. — Залили нафтою, винищили посіви тягачами з трубами. Суд присудив 430 тисяч гривень збитків». — «Виплатили?» — «А хоч би копійку». — «А хто вважається власником тих промислів на вашій землі?» — «Не знаю! Кажуть люди, що за них чубилися Рудьковський, Шуфрич і начебто Порошенко…»
Село донищується до краю. Коли щось змінюється, — то тільки на гірше. За Азарова було так. Фермер одержує розпорядження із РДА, а то й ОДА: «Для зустрічі Нового року в районній прокуратурі перераxxxте 10 тисяч гривень». Або: «У зв’язку з ремонтом приміщень СБУ перераxxxте на такий-то рахунок 140 тисяч гривень» і т. д. Арсенію Петровичу, чи хоч ви, пане Кулінич! Перевірте, чи відійшла «азаровщина» в минуле?
Так от, панове, не дуріть народ байками, що продаж будь-кому землі сільськогосподарського призначення — благо для України і її народу. Є ще один аспект цієї проблеми — «дозріє» соціальна база для комуністів та опозиційного блоку, які прагнуть реваншу, бо селянину після продажу власних паїв залишиться єдиний варіант — іти до панів у найми.
Прихильники продажу землі кажуть, що ефективність сільського господарства після скасування мораторію відразу виросте в кілька разів. Брехня. Поїдьте на Полтавщину в село Михайлики у господарство «Обрій», яке очолює Герой Соціалістичної Праці і Герой України академік Семен Антонець. І ви зрозумієте, що можна досягнути найвищих стандартів господарювання і на орендованій землі. Я знайомий із Семеном Свиридоновичем понад 40 років. Він головував у моєму селі Воскобійники. Михайлики — по сусідству. Колись секретар обкому КПРС за відмову очолити райраду направив його у найвідсталіший в області колгосп. Сьогодні його господарство знають і цінують в Європі, Канаді, США. Земля «Обрію» понад 30 років не знає хімії і плуга. Тільки органіку і плоскоріз. Семен Свиридонович жодного разу не рвався ні в депутати, ні в районне чи обласне начальство. Робота на землі — сенс його життя. Девіз родини Антонців: здоров’я нації завдяки високоякісним харчам, які виробляються на екологічно чистій землі. На продукцію господарства Антонця — величезний попит. Чому вам, шановні депутати та урядовці, не взятися на законодавчому рівні за впровадження в Україні найпередовішого досвіду всесвітньо відомого вченого-хлібороба? Поставте за мету звільнити нашу землю від хімії.
Полтавський ландшафт багатий крутосхилами. Їдучи у Воскобійники, завважив, що більшість із них розорані зверху до низу. У мене аж розболілося серце. Адже після дощу чи не кожна борозна перетвориться на яр-водостік, а найродючіший гумусний шар опиниться на дні балки. Під’їжджаю до земель, на яких господарюють Антонці, де також багато крутосхилів, але всі вони розорані грамотно — впоперек. Тут кожна борозна — тераса, яка затримує всю дощову воду, і долина балки зелена, а не чорна від вимитого чорнозему. Тобто Антонці реалізовують програму захисту землі.
Один французький учений, коли приїхав на поля в Михайлики, затанцював од радості, бо виявив у ґрунті якихось черв’ячків, котрі в землях, на яких застосовується хімія, не живуть. Ті черв’ячки — своєрідні документи, що підтверджують екологічну чистоту землі в господарстві Антонця. Я не запитував Семена Антонця, чи вигідно розпродувати продуктивні сільгоспугіддя іноземцям, але переконаний, що запровадження ринку землі може знищити сотні середніх та дрібних господарств, до яких належить і його товариство.
Я НЕ ЗА СКАСУВАННЯ мораторію, а за заміну його законом, який закрив би всі шпаринки, через які селянська земля могла б потрапити до рук олігархів та іноземних магнатів. Продаж української землі — це продаж України. Не беріть, шановні селяни, у цьому участі. І не схиляйте до цього інших.
Болить моє старе згорьоване серце. Вкотре перечитую новелу Василя Стефаника «Сини». «Послідній раз прийшов Андрій, він був у мене вчений. «Тату, — каже, — тепер ідемо воювати за Україну». — За яку Україну? А він підоймив шаблев груду землі та й каже: «Оце Україна, а тут — і справив шаблю у груди, — отут її кров, землю нашу ідем від ворога відбирати. Дайте мені, — каже, — білу сорочку». Тоді батько звелів брати з собою і меншого».
Згадайте ці слова, панове депутати, коли будете вирішувати долю української землі у парламенті. Її легко віддати в чужі руки, проте дуже важко повернути...
Версія для друку На головну
