АНДРІЙ ГОРДІЙЧУК: ЗАПОРУКА УСПІХУ БУДЬ-ЯКОГО БІЗНЕСУ – ЦЕ ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС

26 July, Розділ Новини, переглядів 1 906

Аграрний Джобс… Це якщо коротко сказати про голову правління корпорації «Сварог Вест Груп», члена президії Аграрної партії України (АПУ) Андрія Гордійчука. Інновації, увага до деталей, рух вперед та сприйняття навіть фантастичних на перший погляд ідей. Він переконаний – майбутнє світової економіки лежить у площині реалізації сміливих креативних бізнес-ідей. З однієї з них в очолюваній ним корпорації «виросло» точне землеробство. А нещодавно заснована ним фундація «Аграрна наддержава» виступила ініціатором започаткування в Україні на базі НТУУ «Київський політехнічний інститут» «аграрної» долини на зразок Кремнієвої – у США.

Кабінет Андрія Андрійовича дуже нетиповий для сучасних бізнес-«акул»: на стінах немає дорогих картин та золота. Все підібрано просто, але зі смаком: дерев’яний стіл і стелаж, 4 стільці, мінімум паперу, прозорі двері навпроти стола його секретаря. Він пояснює: «Це не для пафосу, а щоб кожен відвідувач та працівник корпорації міг побачити, що його Гордійчук теж працює».

За багато років спостереження за ростом Андрія Андрійовича запам’яталась одна риса, притаманна успішним людям, – не заздрити, а мовчки «гребти» веслами у напрямку, де ти чітко бачиш себе конкурентним! Є відчуття, що ще кілька років – і Гордійчук наступить на п’яти не лише аграрним «зубрам» українського розливу.

Цікавить його і політичне життя країни. Втім політична корона Андрію Андрійовичу (з його слів) не потрібна, а от цивілізовані правила гри в Україні та на ринку загалом – так. Чи так це – покаже час. AgroPolit.com зустрівся з Андрієм Гордійчуком і розпитав його про те, в якому напрямку наступні 10 років рухатиметься «Сварог Вест Груп» та чи є червоні «буйки», за які він не запливатиме в українській політиці.

– Ви вже 13 років очолюєте компанію «Сварог Вест Груп» і зростаєте паралельно із сектором. Які уроки для себе винесли за цей час?
– Можна говорити про кардинальні зміни, бо в 2002-2003 роках, коли розпочинали, взагалі поняття «аграрний бізнес» ще не існувало. Було просто сільське господарство, реформовані колгоспи із незрозумілими перспективами й тенденціями. А будь-які ініціативи прогресу сприймалися скептично, а то й взагалі піднімалися на сміх. Що можемо спостерігати зараз? АПК має, не кажучи про його важливість для економіки, великий потенціал. Це – драйвер. Інтерес до сільського господарства не вщухає з боку інвесторів, навіть попри негативні економічні та політичні явища, які є сьогодны в Україні.
Найголовніший урок – не може компанія у довгостроковій перспективі стати успішною без процвітаючої держави. В окремі періоди – так, але у тривалій перспективі – лише разом із країною. Сьогодні таке розуміння є у багатьох учасників ринку – і це досить важливо. Думаю, що колеги по АПК будуть формувати об’єднуючі ініціативи, які дозволять не просто захищати інтереси аграріїв, а й створять засади, які капіталізують галузь. Термін «аграрна держава» багато кого бентежить через поняття «третього світу». Добре, давайте змінимо риторику, нехай це буде «аграрна наддержава».

– Чи справдились Ваші сподівання щодо досягнень компанії?
– Звичайно. Ці мрії справдились років 5 тому. А далі ми для себе запланували інші нові горизонти та перспективи. Коли почали ламати стереотипи у наших фахівців, то зрозуміли, що немає меж процесу вдосконалення. Зараз ми маємо всі основи, які дадуть можливість створити аграрний бізнес сучасного типу за допомогою тих технологій, яких у світі ще немає. Це нам вдається, і це головна стратегія на найближчі 10 років.

– Чому Ви стільки уваги приділяєте інноваціям? Вам нічим зайнятись? Ви схожі на аграрного Джобса, який постійно інноваційно креативить.
– Постійні нові проекти та зміни – це частина мого характеру. Будь-яка рутина – не для мене. Простіше було б перетворитися на пасивного акціонера й займатися чимось іншим. А так постійно виникають дискусії з моїми партнерами на тему: чи варто зупинитись і вдосконалювати те, що є, чи йти далі. Коли ти зупиняєшся і вдосконалюєшся, то це просто повільна смерть бізнесу.
Щодо новацій, то питання точного землеробства виникло у 2006 році, коли син співробітниці фінансового відділу писав дипломну роботу на цю тему. Для мене тоді це було дивно. Я гадав, що це фантастична розповідь, яку ніколи не буде реалізовано, а якщо й буде, то років через 20. Проте інформація закарбувалася у мене в пам’яті, бо ми говорили про важливі речі у технологічному процесі, особливо, у рослинництві. Із кожним роком я став цікавитись цим більше і побачив, що вже є розробки, які дозволяють це робити. У процесі вивчення точного землеробства ми відкрили для себе набагато ширші горизонти, ніж я міг уявити. Я зрозумів, що на практиці це буде реалізувати складніше, якщо сам не випускаєш інженерно-технічні продукти. Більшість виробників сільськогосподарської техніки (іноземні чи вітчизняні компанії) не зацікавлені у розвитку сільського господарства, а лише у продажі своїх одиниць техніки. Більше того, вони штучно стримують розвиток технологій і винаходів, які уже існують.

– Тобто Ви починали із «аграрної фантастики»?
– Я повірив у це, але розумів, що точне землеробство тоді було не на часі, і лише набагато пізніше буде реалізовано на практиці. Проте вірити, що інновації будуть потрібними пізніше – неправильно. Трансформації відбуваються настільки швидко, що, якщо ти не в інноваційному процесі й не будеш відкритим для нової інформації, то просто опинишся поза трендом. Ми не маємо бажання робити «cashout», а шукаємо нових інвесторів виключно для втілення планів компанії на багато років уперед.
Економіка ХХІ століття і сільське господарство – це повна відкритість і прозорість. Тому наш новий проект HTI (HumanTranceparencyInnovations), ключове слово у якому Tranceparency – відкритість, тільки підтверджує переконання, що запорука успіху будь-якого бізнесу – це інноваційний процес. Стандартний бізнес уже не працює, він уже не заробляє кошти і не буде цього робити найближчим часом.
Нещодавно прочитав із задоволенням статтю керівника Сбербанку Росії Германа Грефа, який відвідав Кремнієву долину в США. Я впевнений, що йому показали тільки частину інновацій і відкриттів, які уже існують. Мені було приємно, що майже за кожним із пунктів, які він назвав, наша компанія уже рухається вперед. Головна теза статті: капіталізація майбутнього – це креатив. Причому це не просто креативні ідеї, а й революційні. Ці нестандартні ідеї і будуть рухати економічним успіхом. Цей вид капіталізаційного ефекту у вигляді людського капіталу, на щастя, ще присутній у нашій державі. Його треба зберегти й розвинути, попри будь-які політичні й економічні кризи. Напевно, в українців є якийсь глибинний ген, який дозволяє це робити. Це і є запорука нашого успіху – люди і земля.

– Ви сказали, що вже досягли бажаного результату для компанії, куди зараз її ведете?
– Я бачу «Сварог Вест Груп» у великій вертикальній інтеграції. Потужна енергія криється не у масштабі підприємства, а в глибинній деталізації. У цьому є значний невикористаний резерв.

– Ви бачите компанію в Україні чи як глобального гравця? Чи плануєте із кимось об’єднуватись?
– Об’єднуватись із хорошими партнерами – це завжди ефективно. Особливо з тими, хто гармонізується із нашою стратегією. У будь-якому випадку є синергетичний ефект. Проте це точно будуть не американські партнери, тому що вони не зацікавлені у розвитку українського аграрного бізнесу. Їхню політику ми можемо побачити на прикладах Аргентини та Бразилії. Вони хочуть не відновлювати, а тільки зачищати і робити все своє по-новому. Така їхня бізнес-політика і вони мають на це право. Може, тут дечому і можна повчитись. Ми бачимо розвиток у поглибленій вертикальній інтеграції – так, як це робить Швейцарія. До прикладу, вони виробляють деталь, без якої не рухається увесь процес.

– Чи бачите в Україні таку компанію?
– В Україні багато таких підприємств. Багато хто до нас придивлявся, але у них була негармонізована стратегія розвитку. А для «Сварог Вест Груп» – це не просто бізнес, а певна ідеологія і філософія життя. Якщо у партнерів немає єдності поглядів щодо базових позицій, починати співпрацю не варто. Ми постійно ведемо перемовини з різними компаніями на українському ринку. Це відкритий процес пошуку синергетичних точок. Тому що об’єднання заради об’єднання – нецікаве. Раніше цим користувалися для залучення іноземних інвестицій, а сьогодні це не працює. Такий хід може бути цікавим лише у площині спекуляції земельним банком. Нам це нецікаво.

– Як вважаєте, чи можна знайти клієнтів серед малого й середнього фермерства у плані збуту аграрних інновацій?
– Навпаки, це найперші клієнти, бо вони особисто беруть участь у бізнес-процесах. Топ-менеджмент більшості великих компаній не зацікавлений у інноваційних процесах, бо вони обмежують можливість прийняття будь-яких рішень, які можуть лежати у площині корупційних схем. Ми ж знаємо, які суми крутяться у цьому секторі.
Більшість топ-менеджерів і менеджерів середньої ланки не зацікавлені у революційних змінах. Це додаткові втрати емоцій, часу, фінансів. Навіщо їм це? У них високі зарплати. Вони досягають нормальних результатів і перехід на інший рівень, не будучи акціонером, їм просто не потрібен.

– Як поширити використання фермерами інновацій у межах країни?
– Ми цим активно займаємось, ведемо переговори з фінансовими агентствами, мультинаціональними трейдинговими компаніями, які зацікавлені у технологізації ринку. Сьогодні багато хто говорить про аграрні розписки як інструмент оборотного капіталу. Ми також спілкуємося з лізинговими компаніями, які б могли фінансувати, а потім виносити ефективні продажі своєї продукції. Ведемо перемовини з одним із великих гравців на європейському страховому ринку для того, щоб вони за допомогою страхових інструментаріїв створили основу більш хеджованого для постачальників фінансового ресурсу. Ви – праві, просто так інновації не будуть втілюватися. Потрібно створити інструментарії та сприятливе підґрунтя для їхнього застосування. Думаю, що восени чи наприкінці літа вже презентуємо ці продукти на ринку – насамперед для фермерів.

– Як можете оцінити аграрну політику та як вона впливає на агросектор?
– Можливо, скажу трохи заангажовано, проте найефективнішим Міністром АПК за увесь період був Юрій Мельник. Багато хто скаже, що тоді були можливості: не було кризи 2008-го, війни… Можливо, це так. Проте, якщо констатувати факти – він був «прозорим» і відкритим. Хтось буде звинувачувати його у симпатіях до МХП, але від цього не страждала робота решти сектору. Лобістські симпатії присутні у всьому світі. Переконаний, що Міністри АПК США чи Німеччини теж симпатизують комусь із виробників більше. Не потрібно з України створювати монстра, що у нас тут настільки все погано і прогнило, а там все кристально чисто. Я, особисто, знаю, що коїться у Європі, де теж відбуваються такі негативні процеси як корупція. Та всі інші Міністри були більше «заточені» на схеми. Зараз скаржаться, що не дають фінансування з бюджету. А чи надавали Міністри якісь інструментарії для нього? Ні. Чи створювались законодавчі ініціативи? Ні. А чи знали вони, що робити? Та, певно, знали, із такою кількістю аналітиків, аудитів та наукових робіт. Всі, начебто, знають, що робити, особливо, коли читаєш стратегію розвитку кожного Міністра – всі симпатичні, хоча й подібні. А коли до реалізації, то будуть з’їжджати на кадри, низькі бюджетні зарплати. Думаю, що, якби вони трохи виділяли коштів із тих схем на стимулювання своїх співробітників, було б краще. Але красти у складній для країни ситуації, вводити її у збиток – це найвища міра цинізму.

– Тобто проблема АПК була у тому, що багато було у нас міністрів-«рішал»?
– Чого досить багато? В Україні майже всі аграрні міністри були «рішалами».

– А скільки було не «рішал»?
– Ніскільки. Зараз, на тлі існуючих загроз, аграрії стають однодумцями. АПК почали «бити» ще з ініціатив податкового законодавства. Не кажучи вже про земельні законопроекти, які є просто окозамилюванням, начебто ринок землі відкладається, і просто узаконюються права оренди. Довгострокова оренда – це ілюзія і черговий обман у чистому вигяді. Це вже загроза національній безпеці, і це не пусті слова.

– То Кутовий хоче кинути українців?
– Не знаю, чи хоче він кинути українців, проте я б йому рекомендував бути обережним, бо ринок землі – це навіть не «мінне поле». На кожному сантиметрі української землі лилася кров. Цю землю не має права ділити жоден уряд. Це виключне право й прерогатива українського народу. Мораторій потрібно обов’язково продовжувати, і більшість людей схиляється до того, щоб самим вирішувати, що робити з землями. Право на землю закріплено у Конституції кожної держави. Адже це – головна цінність. І найдієвіший вихід – всеукраїнський референдум.

– Зараз у Парламенті працює чи не найбільше аграрне лобі. Чи реально воно допомагає сектору?
– Я вважаю, що зараз у парламенті найнеефективніше аграрне лобі за всі роки незалежності. Тому що саме вони прогавили податкові пільги для аграріїв.

– Вони так не вважають.
– Розумію. Кожен аграрій відчує восени, яку шкоду зробили ці депутати.

– Тобто їхні «хазяї» дарма у них гроші вкладали?
– Чому? Там є люди, які голосували проти, просто їх мало. Тим не менш, кількісно це найбільше за всю історію лобі, проте за якістю – найгірше.

– Що з цим можна зробити?
– Аграрії не можуть захищати свої інтереси у площині окремих політичних сил, а лише об’єднуватись у власні. Колись це вдало використала Польща, створивши рільничу партію. Вони за допомогою цього інструментарію пролобіювали у Євросоюзі все, що тільки могли. В нас цього не розуміють. Як може існувати аграрне лобі у форматі іншої політичної сили? У нас навіть немає політичних партій, а лише чиїсь політичні проекти. Може депутат і хотів би голосувати за те, але йому надходять вказівки «зверху».

– Так у чому проблема створити таке лобі?
– Є такий вислів – «держава, яка не вдалась». Це офіційний дипломатичний сленг. Ми з Радянського Союзу отримали все приватне, і побігли з думкою: «це моє». Це сталося на ментальному рівні. Нас відрізали від приватної власності на 70 років, а усіх ефективних власників або розстріляли, або згноїли в таборах. Спочатку всі задовольнялись приватним володінням, потім дійшли до об’єднуючих ініціатив – елементів кооперації. У Європі цей шлях пройшли еволюційно і стартом був занепад економіки. Європейці всі зрозуміли, що без об’єднання нічого не буде. У нас зараз схожий період: чітко бачимо, що не може бути в Україні окремих успішних підприємств. Коли ми ініціативно зупинимо економічне падіння, тоді зможемо бути конкурентними.

– Тобто проблема у тім, що «великі» ще не «наїлися»?
– Проблема у тому, що вони можуть залишитись «голими», тому що зараз найбільш вразливі саме великі підприємства, у яких капіталізаційні елементи на нулі. Оцінка їхньої капіталізації залежить від економічного стану держави. Якщо змінити ситуацію, то мультиплікатор виросте у 1,5-2 рази.

– Тобто аграрній еліті бізнесу зараз потрібно зрозуміти, що якщо вони не повернуться обличчям до країни, то можуть просто зникнути через кризу?
– Безперечно. Стратегічні гравці зацікавлені у тому, щоб «зачистити» український ринок.

– Чи розуміють наші співвітчизники цей ризик?
– Так, у власників великих компаній таке розуміння є. А вже трохи менші гравці хочуть спекулювати на цьому й далі.

– Чи достатньо в Україні тієї критичної частини бізнесу, щоб почали змінюватися правила?
– Залежно від того, що вважати великим бізнесом. Якщо брати олігархічну частину, то ні. Я не вірю у те, що вони щось будуть робити.

– Ви – та критична маса, яка має вчити колег, що потрібні зміни. Ви їм про це кажете?
– Так. Вони реагують позитивно, проте не всі.

– Як, на Вашу думку, зараз можна укріпити аграрне лобі? Чи це можливо тільки шляхом перевиборів?
– Можливо, шляхом перевиборів. Перевибори мають бути тоді, коли є первинна ланка, тобто створено формалізовані об’єднані ініціативи.

– Тобто має бути окрема аграрна партія?
– Так.

– Чи є зараз передумови для створення такої партії? Можливо, можна віднести до такої сили Аграрну партію України?
– У теорії – може бути. Проте в тому вигляді, у якому зараз є Аграрна партія, – поки ні. Звичайно, її варто розвивати, на це піде багато часу. Я не бачу сенсу в рішенні прийняти Романа Безсмертного до лав Аграрної партії. Це, навпаки, спричинило антипатію й породило розмови про, нібито, зв’язок із Банковою. А Банкова – це негативні ініціативи за податками та цілою низкою інших речей. Якщо Аграрна партія в найближчому майбутньому не структурується, то прогресивні аграрні сили виллються в нове політичне об’єднання.

– Ви всередині партії вже обговорювали те, що буде робити Безсмертний?
– Сподіваюся, що у Аграрній партії нічого.

– Ви – бізнесмен і політик. Чому обрали саме Аграрну партію, а не пішли від округу?
– Я ніколи не хотів працювати у Парламенті. Але зараз якась безініціативність у політиці. Розумієте, у нас більшість політиків або «схемщики», або політикани. Це дуже згубно для держави. Сьогодні в уряді мають бути технократи.

– Тобто Ви прийшли у політику, щоб доносити правильні меседжі?
– Так. Для того, щоб розпочати об’єднуючі ініціативи і створити ті інструменти, які дозволять реально захищати сектор.

– А у Парламент Ви мітите?
– Перша помилка: бізнесменам іти в політику. Як правило, це робиться для того, щоб красти. Я не планую іти депутатом у Раду. Є багато патріотично налаштованих людей, які будуть приєднуватися до політичних сил і йти у Парламент. Це будуть наймані менеджери, які з ранку до вечора займатимуться законодавчими ініціативами.

– Чи не вважаєте, що Аграрна партія може перетворитися на приватне товариство із захисту чиїхось інтересів?
– Аграрна партія не побудована зверху. На місцевих виборах партію виводили активісти на місцях. Тому заслуга центрального апарату тут нульова. І центральний апарат партії можна назвати «немовлям». Не думаю, що це ризик. Її відроджують знизу. Ми з фермерами на Чернівеччині та Хмельниччині показали супер-результат: обійшовши БЮТ, Радикальну партію та інших. І зараз у нас немає конфліктів із фермерами. Я, навпаки, буду радий, якщо з’явиться більше фермерів, а не земельних спекулянтів. Я буду їх забезпечувати якісними технологіями, щоб вони завжди були у тренді, їхній професіоналізм та ефективність – росли. Тоді їм можна і землю холдингів віддавати на аутсорсинг. Я за 13 років вже втомився менеджувати на 80 тис. га.

– Які мінуси має виправити керівництво Аграрної партії для того, щоб не сталось розколу?
– Гадаю, що їх не буде. Є величезний запит суспільства на ефективну партію, яка буде захищати інтереси аграріїв. Ми проводили соціологічне дослідження настроїв суспільства. 67% респондентів виступили за те, що має існувати така політична сила. Більшість людей виросла у селі, і з цього потрібно зробити наш пріоритет. Потрібно свої недоліки робити перевагами. Ця ініціатива сьогодні є, ми – у постійному діалозі з фермерами. Можу сказати, що конфлікт між малими та великими фермерами надуманий. За всі 10 років мені фермери створювали більше локальних проблем, ніж я їм. Я – патріот українського села і буду їм допомагати, аби тільки не крали у великих компаній.

– Чи є у Аграрній партії монополізм Віталія Скоцика?
– Я прийшов у Аграрну партію на платформу, і ми обговорювали зі Скоциком, що партія не буде партією лідера. Якщо він буде проявляти такі ініціативи, то, однозначно, мене та моїх партнерів у такій партії не буде.

– Ви – автократ чи демократ за стилем управління? І як вважаєте, на яких умовах повинна будуватись аграрна політика?
– Досі в Україні не було демократії. Особисто я – демократ. Автократ із мене не вийде, тому що хочу розвиватись. Зараз кажуть, що для успіху країні потрібен сильний лідер. Та хіба сильний лідер зробить щось хороше за всіх? Успіх – це результат ініціативи об’єднання людей, яку потрібно розвивати. В Україні ніколи не було диктаторів, народ у нас дуже кмітливий. І це яскравий приклад вислову «горе от ума». Всі можуть аналізувати й говорити, але для якісних змін потрібно щось робити. Нам треба брати приклад із європейців і вчитись домовлятися.

– А хіба у нас не тільки те й роблять, що домовляються?
– Не плутайте «домовляння» із «договорняками». Домовлятись – це нормально. У Європі цивілізовано домовляються і знаходять компроміси.

– На що, як гадаєте, має бути звернена аграрна політика зараз?
– Я це казав про Павленка, скажу і про Кутового – не бачу ініціатив. Раніше міністри хоча б збирались із представниками ринку. І це, напевно, було б правильно, якби міністр приділив час хоча б секторально, вислухав потреби виробників, розробив протокол і згідно цього рухався в питанні реформ. Павленко такого не робив, бо боявся. Швайка почав це робити, потім зрозумів, що йому за це буде, і відмінив. Тоді ж були емоційні часи після Майдану, ідея народовладдя. Йому треба було це показати. Я був на такій зустрічі, де Швайка зібрав 50 осіб, прийшов на 20 хвилин, а потім вигадав, що йому треба терміново у КабМін. Як на мене, це очевидно: як може Міністр аграрної політики представляти інтереси фермерів, якщо він їх не знає або не чує?

– То, може, він із кожним домовляється?
– Якщо так, то це вже «договорняк».

– Тобто аграрна реформа повинна починатись із діалогу міністра з учасниками ринку?
– Так. Хочу сказати, що Микола Присяжнюк зустрічався з аграріями дуже часто. Інша справа, що після цього реалізація озвучених проблем була різною. Проте це були системні речі. Навіть Гройсман зміг зустрітися з аграрним сектором. Принаймні, із представниками профільних асоціацій. Можливо, Кутовому до цього потрібно було влаштувати таке побачення. І, можливо, Прем’єр-міністр був би задоволений таким підходом.

– Розкажіть про кредитування. Зараз готують багато інструментів, починаючи із розписок, закінчуючи цільовим рефінансуванням. Що може бути дійсно корисним для аграріїв? Де взяти гроші?
– Аграрні розписки – це можливий інструментарій для поповнення оборотного капіталу, проте це не стратегічне рішення. Повинні бути інвестиційні можливості, які можливі лише за стабілізації економіки та привабливості агросектору.

– Ви – досить цікава фігура на ринку: нікому не заздрите і маєте власний принцип на тому ж ринку. Ваше головне правило по життю?
– Коли я вступав до інституту, то писав твір. І мені трапилася тема «Робіть добро, бо життя досить коротке». Для мене важливі не цифри, а позитивна енергетика у розвитку бізнесу. Потрібно у душі знайти гармонію. Від позитиву зможеш змінювати не лише своє підприємство, а й державу.

– Ваш принцип: як діяти із ворогами?
– За китайським принципом – тримайте ворогів ближче, ніж друзів.

– У нас тут не завжди свої принципи діють, не те що китайські…
– Як у народі кажуть, якщо вам щось не подобається, то підіть до церкви і поставте ворогу свічку за здоров’я. Я щиро вірю в енергетику: позитив притягує позитив, і навпаки. Це фізика процесу. Якщо іти по життю із позитивом, то погані люди навіть не будуть перебувати близько.

– У Вас є хобі? Чи встигаєте щось, окрім роботи?
– Щиро шукаю такий елемент і вважаю свою роботу хобі. Це – неправильно, тому що дуже виснажує. Поки що стабільного хобі не знайшов. Я почав активно займатися спортом, що допомогло мені справлятись із навантаженнями. Назвати це хобі не можу, але заняття приносять мені насолоду. Більше подобається проводити час зі своїми дітьми. Старший син радує своїми успіхами у навчанні. Він росте справжнім патріотом, хоче жити і вчитись в Україні, і ніхто йому таке у голову не вбивав. І це у 14 років – неймовірно. Коли народилась донька, їй зараз 4 роки, то вона мене повністю «розчинила».

– Яке найбільше досягнення та найбільша помилка?
– Помилок було багато, але аналізуючи їх, можна побачити шанс на майбутнє. І це знак для того, щоб все виправити і зробити правильно. Бо без помилок ти можеш не досягти успіху, вони нас вчать. А найбільше досягнення – це діти.

– Чи маєте улюблену книжку, є час читати?
– На жаль, не встигаю. Завжди хочу налаштуватись. Люблю гарні фільми, їх безліч, люблю фантастику, фентезі, детективи. Романтику поки не дуже розумію, проте дружина намагалась зацікавити. Ввечері дивимось фільми із сім’єю, коли хочеться побути разом, поспілкуватись.

– Ваш кабінет – нетиповий для керівника – він простий і, водночас, вишуканий. Чому у Вас немає цього пафосу? Де золото? Ви самі розробляли дизайн?
– Ні, я зрозумів, що дизайнерам заважати не варто. Кожен повинен займатися своєю справою. Щойно ти втручаєшся у роботу дизайнера, то одразу з’являється це золото і решта мотлоху. Я люблю прості й доступні речі. Вдома у мене проста класика, це подобається дружині, а я люблю їй смак. Пафос проявляється у наших реальних успіхах. Коли ти вже чогось досягнув, то тобі потрібна зручність, а не пафос.

– Ваша особиста ціль у житті? Чого прагнете?
– Якщо говорити про професійні цілі, то підтвердити статус України як аграрної наддержави. Щодо особистого життя: зараз веду перемовини з дружиною про ще одну дитину.

За матеріалами AgroPolit.com