Україна експортує плодоовочевої продукції в 10 разів менше за Польщу

14 February, Розділ Новини, переглядів 2 340

«Гроші не є причиною, вони завжди є наслідком» - Андрій Ярмак підводить підсумки роботи плодоовочевої галузі

Публікуємо замітку економіста інвестиційного відділу ФАО Андрія Ярмака щодо ситуації на плодоовочевому ринку довкола України.

Найбільша подія року Fruit Logistica, яка щорічно проходить в Берліні на початку лютого – це чудовий час та можливість для того, щоб підвести певні підсумки роботи плодоовочевої галузі, та визначити основні тенденції її розвитку.

Для початку давайте поглянемо на кілька промовистих цифр. Експорт плодоовочевої продукції з Польщі щорічно дає країні виручки на $2,5 мільярдів доларів США. Для порівняння, Україна експортує плодоовочевої продукції рівно в 10 разів менше – всього на $250 мільйонів. При цьому, Україна має майже втричі більше сільськогосподарських угідь, ніж Польща.

Навіть маленька Молдова (що має в 23 рази менше землі) вже також незначно, але обійшла Україну по цьому показнику, і розрив тільки зростатиме. Адже за останні п'ять років Молдова збільшила експорт на 64%, в той час як Україна зменшила його на 23%.

У чому причина такого успіху Польщі та Молдови? Точно не в кліматичних умовах! Адже Польща, що має не найкращий клімат для вирощування широкого асортименту плодоовочевої продукції, експортує її більше, ніж Єгипет, який може отримувати по кілька врожаїв на рік значно більшої кількості видів овочів та фруктів. Членство в ЄС, яке мало б давати доступ до ринків, насправді також є сумнівною перевагою – адже імпорт, з часу вступу до ЄС, зростає значно швидше, ніж експорт.

Молдова демонструє стрімке зростання експорту також далеко не завдяки клімату, державній підтримці, чи географічному положенню. Ця країна була першою серед країн СНД, що впровадила ринок землі. Крім того, періодичні ембарго на поставки продукції до РФ змусили фермерів Молдови шукати привабливі ринкові ніші, та інвестувати в якість та маркетинг продукції. Саме інвестиції в маркетинг і стали основною перевагою і Молдови, і Польщі перед Україною на ринку плодоовочевої продукції.

Так, дійсно, там теж все ще далеко від ідеалу. В Польщі ситуація трошки краща, але навіть там, за оцінками місцевих фахівців, значно менше половини продукції відповідає сучасним вимогам щодо якості дуже вибагливих ринків ЄС. Молдова знаходиться лише на початку цього шляху, але навіть вона в питаннях доробки та упаковки продукції вже випереджає Україну.

Проілюструю на прикладах. Під час нещодавнього туру до Польщі, де ми вивчали досвід розвитку експорту фруктів, ми бачили відносно невеликі сади – від 5 до 25 га. Врожайність яблук в багатьох з них сягає до 100 тонн з га (в середньому - близько 65), сховища і сортування в цілому є досить стандартними. Але основа успіху багатьох фермерів, що ми відвідували, полягала у вмінні продавати. Господар одного з господарств, наприклад, все життя, окрім садівництва, займався ще й торгівлею. Отже, поки інші чекали на кращі ціни, не відкриваючи сховища, він активно і досить успішно шукав ринки збуту для своєї продукції. Інший фермер вирощував, переважно, груші, ціна на які завжди була відносно стабільною, якщо порівнювати до цін на яблука. При цьому попит на грушу був вищим, але відносно небагато фермерів вирощували цю культуру, бо вона була складнішою технологічно, ніж яблука.

Інше господарство, що виробляє щорічно 3,5 млн. саджанців, також продемонструвало чудовий ринковий підхід. Власник чудово розумівся на тенденціях розвитку садівництва в різних країнах регіону, уважно слідкував за тим, які фрукти користувалися найбільшим попитом серед споживачів, і активно консультував своїх клієнтів. Завдяки цьому, він міг вирощувати саджанці саме тих сортів, попит на які мав зростати. Це саме господарство, не зважаючи на відсутність власного промислового саду, виробляло ще й соки прямого віджиму та яблучний сидр – адже воно мало постійний зв'язок з клієнтами, і могло закупити всю необхідну сировину. Це був справжній окремий системний бізнес, який мав свою чітку стратегію, поставляючи продукцію виключно до HORECA, оскільки ресторани та готелі можуть собі дозволити якісні соки і зацікавлені у них, в той час як мережі орієнтуються на більш доступний та менш якісний продукт в більших об'ємах.

Інший приклад країни, що може здійснити прорив на плодоовочевому ринку – це Узбекистан. До речі, українські виробники плодоовочевої продукції відчують конкуренцію з його боку вже цього року.

За рік Узбекистан використав більше $100 млн. доларів США кредитної лінії Всесвітнього Банку для розвитку виробництва, зберігання та переробки овочів та фруктів – і це тільки гроші від одного донору. Минулого року Азійський Банк Розвитку схвалив подібну кредитну лінію для Узбекистану на суму $154 млн. доларів США. Цілком імовірно, що протягом наступних чотирьох років, Узбекистан отримає тільки на розвиток плодоовочевого бізнесу від різних донорів приблизно $1 млрд. доларів США. Ці гроші не враховують суми коштів технічної допомоги та різних грантів, які можуть сягнути ще приблизно 200 млн. доларів.

Але усі ці чималі кошти – це лише приблизно 15% від того, що інвестує приватний бізнес в розвиток галузі. Тому, фактично, протягом 2016 року у плодоовочеву галузь було інвестовано не менше 500 млн. доларів США, і сума в наступні роки буде лише зростати.

П'ять років тому, коли я почав працювати Узбекистані, вже у січні яблука були переважно імпортні. В той же час, виробники садили практично виключно яблуневі сади, інтенсивні і дуже неякісні – часто там, де їх краще взагалі не садити. При цьому, за саджанці низької якості подекуди вони переплачували в 3-4 рази, оскільки в країні не було знань та досвіду сучасного садівництва.

Минуло всього п'ять років, і все відчутно змінилося. Цілком імовірно, що до 2020 року Узбекистан буде збирати до 1 млн. тонн яблук, що дуже багато навіть для такої відносно великої країни, де живе 33 млн. споживачів. Отже, Узбекистан буде вимушений експортувати великі обсяги яблука, не зважаючи на страшно дорогу логістику! Звичайно, це призведе до розвитку виробництва яблучного концентрату в країні, але частина якісної продукції буде постачатися на ринки Росії, Казахстану, Таджикистану та інших країн регіону, створюючи відчутну конкуренцію продукції з країн ЄС, Молдови та України.

Проте, як показує практика, місцеві плодоовочеві виробники швидко вчаться на помилках – і вже цього року закладають величезні площі інтенсивних садів черешні, абрикосу, персику, сливи, столового винограду та горіхів. В минулому році тенденція була подібною – акцент зміщувався з яблук на черешню та інші, більш прибуткові культури. Отже, вже цього року на ринок РФ надійде дійсно значний обсяг черешні з Узбекистану. Крім того, я впевнений, будуть також поставки і до ЄС. Отже, Україна отримає конкурента і на цьому ринку.

Окрім розвитку інтенсивного садівництва в Узбекистані, в процесі будівництва знаходяться величезні проекти з виробництва заморожених та сушених овочів та фруктів: сучасні лінії, новітні технології – це вже реалії. Виробники вже вчаться вирощувати і броколі, і цвітну капусту, і вишню, і навіть ягоди. В основному – все це відносно великі проекти, навіть якщо порівнювати їх з українськими, і просто велетенські, якщо рівняти їх мірками Польщі. Сотні гектарів нових та відносно сучасних теплиць виробляють смачну та конкурентоздатну продукцію при мінімальних витратах. Це теж потужний вал продукції, який щорічно зростає.

Звичайно, при цьому в країні і далі існують величезні проблеми з технологіями. Є купа помилок при будівництві сховищ, проблеми з державним регулюванням торгівлі, обміном валюти і т.п. Але цей зростаючий вал продукції з часом змете всі перепони на своєму шляху, адже там, фактично, формується прошарок заможних власників, що будуть тиснути на владу і активно впливатимуть на покращення бізнес-клімату. Отже, зустрічайте нового потужного конкурента в міжнародному плодоовочевому бізнесі – Узбекистан, який впевнено і дуже швидко рухається вперед.

Звичайно, можна довго дискутувати, що при такому фінансуванні можна легко підняти і виробництво, і експорт – але ж насправді, ці гроші від міжнародних донорів могли б отримати і українські виробники. Прогресивні погляди щодо сучасних підходів до маркетингу, проактивність, міцні професійні об’єднання – ось те, що рухає галузь вперед. А гроші не є причиною, вони завжди є наслідком.

Андрій Ярмак, економіст інвестиційного відділу ФАО