ОБІЙШЛИСЯ БЕЗ ОВАЦІЙ

15 March, Розділ Новини, переглядів 6 153

Перше в поточному році засідання колегії Міністерства аграрної політики України відбулося 30 січня в Полтаві.

Відкриваючи його, міністр агрополітики Юрій Мельник пояснив, чому обговорити підсумки роботи агропромислового комплексу та пропозиції щодо подальшого розвитку сільського господарства, порадитися, звірити думки щодо вирішення багатьох непростих проблем визріла потреба саме в цьому обласному центрі, саме в Полтавській державній аграрній академії. Адже одне з питань, яке потребує широкого обговорення, дискусії та обміну думками, – стан та перспективи розвитку системи аграрної освіти України. Не менш актуальним є й підбиття підсумків роботи АПК у 2006 році, а ще більш – плани року 2007-го. Відомо, що за історичною роллю у формуванні української державності, духовних цінностей нації Полтава посідає особливе місце серед інших міст України. Сьогодні це – один із передових наукових, промислових і культурних центрів, місто студентів, молоді, вчених. Тут розташовано 26 вищих навчальних закладів і навчається понад 73,1 тис. осіб.
На Полтавщині склалася стабільна тенденція інтенсифікації та поліпшення технологій вирощування сільськогосподарських культур. Щорічно в області примножуються поля, засіяні економічно вигідними високоврожайними й високоліквідними культурами – кукурудзою, цукровими буряками, ячменем. Швидко збільшуються площі посіву сої та ріпаку за рахунок зменшення площ соняшнику.
За обсягами посівів сої область посідає перше місце в Україні. Торік цю культуру вирощували на 132,4 тис. га, що становить 8,3% від усіх посівних площ. Намітилася стійка тенденція до розширення полів ще однієї олійної культури. 2006 року озимий ріпак займав 20600 га, ярий – 7400. А під урожай 2007-го лише озимого ріпаку полтавці посіяли 32700 га. Про ці та інші здобутки полтавців говорив на колегії голова Полтавської ОДА Валерій Асадчев. Та й як не згадати, що торік полтавці зібрали на круг по 294,8 ц цукрових буряків (проти 251,8 ц у 2005 році)? Такий урожай дозволив накопати в цілому 2,4 млн. т цукрових буряків (на 821,1 тис. т більше, ніж у 2005-му). Радує й така цифра: 2006 року, з лютою зимою і спекотним літом, сільгоспвиробники усіх форм власності в Полтавській області зібрали 2,4 млн. т зернових культур. Помітні позитивні зрушення і в тваринницькій галузі, й у впровадженні Програми розвитку органічного землеробства та виробництва екологічно чистої продукції, в селекції, садівництві, у виготовленні на місцевих переробних підприємствах конкурентноспроможної сільськогосподарської продукції.
Заступник міністра Юрій Лузан у своїй доповіді, принципово оцінивши позитивні та негативні тенденції в розвитку агропромислового комплексу, більше уваги приділив аналізу причин, які призвели до виникнення непростих проблем на селі, та пошуку виходів зі складних ситуацій. Його доповідь задала тон в діловому обговоренні гострих злободенних тем, які вимагають системного вирішення.
Практично ж в аграрному секторі утворилися яскраво виражені дві категорії господарств з діаметрально протилежними результатами господарювання. За підсумками 2005 року 5042 сільськогосподарських підприємства, або 59% були збитковими. В їхньому користуванні – 8,2 млн. га, майже 30% земель. За підсумками роботи останніх років помітна велика розбіжність в показниках не тільки між господарствами, але й між регіонами, що прямо вказує на неоднаковий ступінь впливу державних органів управління на вирішення проблем агропромислового комплексу. Тільки цим можна пояснити те, що за виробництвом валової продукції сільського господарства в розрахунку на 100 га сільгоспугідь Миколаївська, Запорізька, Одеська, Сумська і Чернігівська області посідають останні 20-25 місця.
Але ж у цих областях набагато вищий потенціал, аніж в інших регіонах – земля, економічні умови, кадри.
По-своєму вражають і такі «показники»: у сільгосппідприємствах АР Крим, Миколаївської, Тернопільської, Херсонської, Чернівецької, Івано-Франківської й Закарпатської областей сьогодні є в наявності лише від 3,4 до 12 тисяч корів на всю область. І це тоді, коли в інших регіонах в одному господарстві утримують по 2-3 тисячі корів.
Годі пояснити, чому Харківська область зі своїм виробничим, науковим, земельним та іншим ресурсним потенціалом за комплексною оцінкою опинилася торік на 25-му місці в державі.
Детальний аналіз встановлює пряму залежність стану справ в аграрному секторі регіонів від ефективності роботи апаратів обласних управлінь агропромислового виробництва. Тут є багато причин – і професійний підбір кадрів, і створення умов для роботи управлінців. На чимало запитань ще треба шукати відповіді. Хоч би й, скажімо, на таке: чому за однакових функцій, повноважень, однакових відповідальних обов'язків чисельність управлінських апаратів у Запорізькому, Чернігівському, Тернопільському, Закарпатському, Луганському обласних управліннях становить 30-50 працівників, а в Київському, Донецькому, Чернігівському – 75-112 управлінців?
Подібні відверті запитання звернені й до розвитку аграрного ринку, де ніяк не приживаються прозорі цивілізовані правила ринкового механізму. Або: чому на 28 тисяч сільських населених пунктів створено лише 243 заготівельно-збутових кооперативи? І чому за результатами перевірок КРУ так часто виявляються зловживання і свідомі порушення при використанні бюджетних коштів. Чому в сільському господарстві залишилися непогашеними 187 млн. грн. боргів із виплати заробітної плати?..
У всеохопному обширі питань, які обговорювалися на колегії, – чи то підготовка до весняно-польових робіт з накопиченням резервів паливно-мастильних матеріалів, хімдобрив, пестицидів чи надання комунальних послуг сільському населенню, всі сходилися на тому, що у вирішенні проблем все починається з кадрового забезпечення. Звідси зрозумілим стає, чому першим в обговоренні було питання аграрної освіти України. З доповіддю виступив заступник міністра Сергій Мельник, використавши конкретний аналітичний матеріал.
У системі Міністерства аграрної політики фахівців для галузі готують 23 вищі навчальні заклади 3-4 рівнів акредитації, з яких 6 мають статус національних, та 118 вищих навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації, що складає майже 20% від загальної кількості вищих навчальних закладів держави. Кількість студентів – 248,3 тисячі осіб, з них майже половина навчається за державним замовленням, сільська молодь становить близько 71 відсотка.
Відзначивши проведену значну роботу з оптимізації мережі аграрних навчальних закладів шляхом створення регіональних університетських центрів, уведення ступеневої освіти, вдосконалення змісту і методів навчання, широкого запровадження у навчальний процес комп'ютеризації, створення й ефективного функціонування регіональних навчально-практичних центрів та інші позитивні зрушення, члени колегії все ж більшу увагу зосередили на тих проблемних питаннях, які ще потребують вирішення. Зокрема, при формуванні обсягів державного замовлення на підготовку фахівців не повною мірою враховується потреба в кадрах сільськогосподарського виробництва, не забезпечується виконання квоти прийому сільської молоді, на недостатньому рівні працевлаштування і закріплення випускників навчальних закладів на виробництві.
Не повною мірою виконано накази Мінагрополітики щодо створення університетських центрів, тому не завершено реформування мережі навчальних закладів. Недостатньо відпрацьовано механізм функціонування відокремлених структурних підрозділів університетських центрів і навчально-дослідних господарств. Не забезпечується фінансування навчальних закладів у відповідності до їхніх потреб, зокрема, не вирішено питання про виплату 1000 стипендій Президента України випускникам, які виявили бажання працювати на селі. Питання ж випускників аграрних вузів, які, одержавши диплом і, здавалося б, бажану спеціальність, не їдуть працювати на село, обговорювалося на колегії чи не найгостріше. Дискутувалося різнобічно. Скажімо, де випускникові інституту чи університету поселитися і жити в селі? Чи готовий сучасний приватний бізнес зрозуміти ціну і рентабельну віддачу добре підготовленого фахівця? Закономірно, вочевидь, що в обговоренні освітянського питання звучало чимало категоричних пропозицій про те, щоб студенти, які навчаються за державний кошт (а таких майже 50 відсотків), усе ж підписували контракт про обов'язкове відпрацювання за одержаним фахом у сільському господарстві протягом хоч би 5 років.
Учасникам колегії було що сказати з обговорених тем. Декому з присутніх не подобалася критика, досить гострим було обговорення економічних показників минулого року. Не було ані оплесків, ані відволікань на великосвітську балаканину та фуршетну атрибутику. Був інтенсивний робочий обмін думками колег-професіоналів, ішов напружений пошук вирішення аграрних проблем. І обійшлися тут без овацій.

Лесь КОСИЧЕНКО
Фото Миколи БЕЗНОСА